Тарас Михалик: "До мене ніхто з луцьких селекціонерів не приглядався"

Зустрітись з гравцем київського "Динамо" і кандидатом до збірної України волинянином Тарасом Михаликом у нинішньому сезоні можна було у Києві, в містах, де виступають клуби вищої ліги, у Туреччині та Румунії, Іспанії й Франції, де грали динамівці у рамках турніру Ліги чемпіонів. А у Луцьк останнім часом спортивна доля не закидала півзахисника столичної команди. І ось Тарас на запрошення своїх друзів приїхав на декілька днів у Луцьк, щоб взяти участь у передноворічному турнірі з мініфутболу. Гріх було не скористатись можливістю взяти інтерв'ю у вже відомого майстра шкіряного м'яча

- Тарасе, після того, як тебе запросили у "Динамо", кількість симпатиківкиян серед волинян значно зросла. Тепер ми вболіваємо за донецький "Шахтар", в якому грають наші земляки - лучанин Анатолій Тимощук і горохівчанин В'ячеслав Шевчук, а також за твій новий клуб. Звідки ти прийшов у великий футбол?

- З Любешова, де народився 28 жовтня 1983 року. Батько мій працює у школі викладачем фізкультури, мама - в райдержадміністрації. Я з багатодітної сім'ї - у мене є старший брат і п'ять молодших сестер. Нині усі вони найпалкіші мої уболівальники.

- Там і починав свій шлях у великий спорт?

- Любов до футболу мені з дитячих років прищепив батько, який грав за селище у чемпіонаті області за любешівську "Прип'ять". Пізнавав ази гри я в Івана Покальчука, Михайла Редька, які працювали з хлопчаками у місцевій ДЮСШ.

- А головний тренер ФК "Волинь" Віталій Кварцяний у свою команду не запрошував?

- До мене ніхто з луцьких селекціонерів не приглядався. Коли вчився в інституті фізичної культури і спорту ВДУ, то грав у чемпіонаті Волині за університетську команду під керівництвом спортивних фахівців Олександра Бичука, Володимира Марчука, Віктора Попка. А з Віталієм Кварцяним познайомився вже після того, як до мене пригледілись селекціонери столичного ЦСКА.

- Чи доводилось тобі грати на полі луцького стадіону "Авангард" протии "Волині"?

- Двічі. Одного разу я виступав за армійський клуб Києва, а другий – за Ужгород. Ось саме після гри "Закарпаття" з "Волинню" до мене підходив Віталій Володимирович, однак ніяких пропозицій не було, оскільки я перебував в оренді і рахувався "власністю" ЦСКА.

- А коли отримав запрошення у "Динамо"?

- Влітку, коли перебував у відпустці. У Любешів зателефонував президент київського клубу Ігор Суркіс і запропонував приїхати на збори у КончеЗаспу. Дзвінок був настільки несподіваним, що я відразу розгубився, подумав, чи не розігрує мене хтось...

- І як тебе зустріли в "Динамо", що вразило у новому клубі?

- Зустріли досить привітно. Хоча, самі розумієте, я дуже хвилювався, переживав. Уявляєте, ще місяць тому Сергій Ребров був моїм кумиром. А тут тренуєшся з ним. А поруч - Олександр Шовковський, Валентин Белькевич, Максим Шацьких, Клебер... А вразила організація футбольного господарства, порядок, дисципліна. Тут усе розписано кожній службі буквально по хвилинах. Умови для підготовки тут ідеальні.

- Важко було тобі пробитись до основного складу клубу, в якому грають такі відомі зірки?

- Після кожного тренування футболку доводилось викручувати. Більше за інших займався загальнофізичною підготовкою, часто залишався після занять і відпрацьовував удари з дальніх дистанцій.

- І коли ти вийшов на поле в "основі"?

- Дебютував у матчі проти маріупольського "Іллічівця". А через декілька ігор відзначився першим голом у ворота алчевської "Сталі". Щоправда, перед цим, на учбовотренувальному зборі, забив м'яч у ворота швейцарського "Цюріха".

- А потім була збірна України, кваліфікаційні ігри і груповий турнір у Лізі чемпіонів...

- Запрошення до збірної було таким же несподіваним, як і в "Динамо". Очевидно, головний тренер Олег Блохін побачив у мені щось таке, що йому сподобалось, ось і викликав на контрольний матч. У формі збірної України я зіграв 30 хвилин. На перший раз, мабуть, цього вистачило Олегу Володимировичу, щоб поглянути на що я здатний. Після гри тренер потис руку, похвалив.

- Після провалу у Лізі чемпіонів від Президента клубу і багатьох футбольних фахівців лунала нещадна критика на адресу усіх гравців. Тебе вона торкнулась, здається, найменше...

- Програла уся команда, і я у тому числі. Нас вибив з колії перший поєдинок з румунським клубом "Стяуа", який ми програли на очах своїх уболівальників з рахунком 1:4. А були впевнені перед грою у своїй перемозі. Це був психологічний удар, після якого фактично ми так і не отямились.

- Тарасе, давай повернемося до Києва, до твоїх внутрішніх справ у "Динамо". Ти маєш контракт з клубом?

- Так, на п'ять років.

- Ти забезпечений квартирою, чув, що придбав автомобіль...

- Клуб запропонував мені двокімнатну квартиру в центрі міста, поруч з приміщенням цирку. Купив собі автомобіль БМВ п'ятої моделі. Без машини у Києві важко всюди встигати, тому для кожного футболіста - це перша необхідність.

- Кажуть, що за місячну зарплату гравець "Динамо" може придбати автомобіль.

- Провідні футболісти мають таку змогу, я поки що - ні. Але отримую достатньо, щоб допомагати батькам, сестрам, одна з яких навчається в Київській духовній семінарії, а друга - на підготовчих курсах до Національного авіаційного університету.

- Скажи відверто, у "Динамо" існує "дідівщина"?

- Такої, як в армії, немає. Але коли потрібно принести м'ячі з автобуса на тренування чи зібрати їх після занять, то молоді самі, без вказівки тренерів, роблять це. А взагалі, у колективі панує доброзичлива, дружна атмосфера. Хоча легіонери більше спілкуються у вільний час між собою, адже існує мовний бар'єр.

- А штрафні санкції керівництво клубу часто застосовує, і за які порушення?

- Буває.Як правило, кваліфікуються вони як порушення спортивного режиму. Сюди входять вживання спиртних напоїв, паління, відвідання нічних дискотек перед відповідальними матчами, запізнення на тренування... На щастя, я поки що під "караючий меч" не потрапляв.

- Динамівці нині у відпустці. Ти її проводиш на рідній Волині. А міг би десь на престижних курортах.

- Так, більшість моїх партнерів загоряють, купаються нині у теплих країнах планети. Коли керівництво клубу цікавилось, де я буду під час міжсезоння, то я відповів, що їду додому, до батьків. Хтось з хлопців жартома уточнив, що збираюсь у НьюЛюбешів. У мене тут родина, друзі. З ними я із задоволенням зустріну 2007ий, який для мене, сподіваюсь, буде не менш щасливий, ніж 2006ий.