У вівторок, 20 травня, о 19:00 у Львові відбудеться "Матчу поколінь", присвяченому 10-річчю здобуття "бронзи" чемпіонату. Йому передуватиме святковий концерт на стадіоні "Україна". Суперником команди зразка 1998 року буде карпатівський «дрім-тім»: збірна гравців «Карпат» усіх поколінь, починаючи з 1963 року. Теперішній склад «Карпат» представлятимуть Микола Іщенко, Ігор Худоб’як, Василь Кобін та Максим Фещук.

Володимир Микитин:

- «Карпати» сезону 1997/98 завжди згадую з великою приємністю. Добре запам’ятав всю команду, всіх хлопців та львівських вболівальників. Пам’ятаю практично і всі матчі того чемпіонату. Ми тоді дуже мало зустрічей програли. Команда під орудою Мирона Богдановича Маркевича діяла напрочуд потужно, найкращим свідченням чого є перемоги в гостях і вдома над київським «Динамо». Погодьтеся, таке вдається зробити не кожен рік. Так що бронзові медалі ми тоді здобули цілком заслужено. А одержавши запрошення приїхати до Львова, дав згоду, не роздумуючи жодної миті.

- Хто саме Вам телефонував з приводу цього матчу?

- Першим мене запросив до Львова Роман Толочко. А потім був ще дзвінок від Богдана Стронціцького. Знаю, що мають приїхати практично всі, хто в тому сезоні виходив на поле в складі «Карпат». «Зоря» в неділю, 18-го травня грає в Ужгороді, тож ми з Юрою Дудником там заночуємо, а в понеділок зранку поїдемо у Львів.

- Чим Вам найбільше запам’ятався Львів?

- Як футболіст, з особливою теплотою згадую львівських вболівальників, про яких по Україні ходять легенди. Хочу зауважити, що ці легенди на всі сто відповідають дійсності. Звісно, запам’ятався мені і красень Львів зі своєю неповторною архітектурою. Без сумніву, Львів – одне з найкрасивіших міст країни. Часто згадують місто Лева і мої дружина та донька, яка до речі саме у Львові пішла в 1-ий клас середньої школи. А дружина, дізнавшись, що я їду на 10-річне святкування карпатівської «бронзи», трішечки образилася: чому футболістів запросили без їхніх половинок, адже в 98-му святкували з жінками.

Aндрій Сапуга:

- Дуже шкодую, що не буду на "Матчі поколінь". Мені з цього приводу телефонував Любчик Вовчук, але, на жаль, через зайнятість у російській першій лізі, в якій виступаю за «Кузбас» з Новокузнєцка, навіть на день вирватися додому не зможу. Календар дуже насичений. Але у вівторок ввечері думками я буду у Львові, на «Україні». Користуючись нагодою, хочу передати вітання всім карпатівцям, з ким доля мене звела в рідній команді, а також львівським вболівальникам – найкращим вболівальникам у світі.

- Чим тобі найбільше запам’яталися «Карпати-1998»?

- Хороша була команда, що тут казати. Напевне, найсильніша за весь час участі «Карпат» в чемпіонатах України. Тоді в команді була дуже серйозна конкуренція. Рівень виконавців був дуже високий: сім чи вісім гравців, нині вже точно не пам’ятаю, на той момент входили до списку кандидатів до національної збірної України. А ще запам’яталася атмосфера в середині колективу. Всі гравці разом з тренерами були одержимі ідеєю завоювати медалі для Львова. І, звісно, не можна забути ту ауру, яку створювали вболівальники на стадіоні «Україна». Практично кожен матч збирав понад 15 тисяч глядачів. Внесок вболівальників у здобуття «Карпатами» бронзових медалей переоцінити важко.

- Чого найбільше тобі бракує на легіонерських хлібах у Сибіру?

- Загалом, справи у мене йдуть нормально. Наразі «Кузбас» посідає 8-ме місце. Претензій до керівництва щодо виконання умов контракту жодних. Єдине, чого бракує, то це моєї сім’ї. Але в понеділок дружина Ірина прилітає в Москву з трьома нашими дітками - 10-річною Мартою і 5-річними Соломією і Марком, і ми всі разом з моєю командою відправимося в Новокузнєцк. Тож і в цьому питанні щонайменше на найближчі два місяці, а можливо і трохи довше, все буде гаразд.

Юрій Беньо:

- З нетерпінням очікую на "Матч поколінь". Дуже вже хочеться знову зіграти і поспілкуватися з тими, з ким я особисто досягнув одного з найбільших своїх успіхів у футбольній кар’єрі. Було дуже приємно завоювати перші нагороди на футбольному полі для свого рідного міста. А ще дуже хочеться знову одягнути зелену футболку рідної команди, бо останнім часом мені по більшості доводиться грати проти «Карпат», а не за них. Щоправда, через зайнятість у «Арсеналі» до Львова я швидше за все приїду лише у вівторок, в день матчу.

- Якими в твоїй пам’яті залишилися «Карпати-1998»?

- Командою, яка виходила на поле, практично не сумніваючись у своїй перемозі. І навіть на зустрічі із зірковим «Динамо» з Андрієм Шевченком та Сергієм Ребровим настрій був таким самим. Але це не була надмірна самовпевненість. Просто тренери на чолі з Мироном Маркевичем сформували в нас психологію переможця. І «Карпати» того періоду довели, що вони не були командою одного сезону. Наступного року ми в драматичній боротьбі завдяки голу Сергія Мізіна вже в додатковий час в півфіналі Кубка України обіграли донецький «Шахтар» і здобули право виступити в єврокубках.

- З яким настроєм Юрій Беньо їде на цей поєдинок?

- А з яким настроєм можна їхати додому по завершенні сезону та ще й в очікуванні зустрічі зі своїми колишніми партнерами? Та й весняну частину чемпіонату моя нинішня команда «Арсенал» відіграла, вважаю, досить пристойно. От і над «Карпатами» ми доволі впевнено взяли гору. Але у вівторок я знову гратиму за свою рідну команду на полі рідної мені «України». Зрозуміло, що цьому я дуже радий, і хочу подякувати всім, хто долучився до організації цього матчу.