Свій перший поєдинок за «Карпати» у вищій лізі Олег Женюх провів пізньої осені 2006 року в Одесі проти тамтешнього «Чорноморця». Вчора «зелено-білі» також мірялися силами з «моряками». Тож цілком логічно, що перше запитання у розмові з центральним півзахисником карпатівців, що відбулася напередодні вчорашньої зустрічі, стосувалося спогадів про поєдинок півторарічної давнини.

- Про те, що вийду в тому матчі в основі, дізнався на установці перед грою, - почав свою розповідь Олег. – Звісно, дуже хвилювався: як-не-як дебют у вищій лізі, та ще й виходиш у стартовому складі. Але одразу зі свистком арбітра про початок матчу мандраж минув. Нині вже не пригадаю всіх деталей, але точно пам’ятаю, що мав нагоду забити, але відзначитися не судилося. Прикро, що тоді програли 0:1.

- До речі, після матчу тодішній керманич «Карпат» Олександр Іщенко говорив, що саме ти міг зрівняти рахунок, але не дограв епізод до кінця. А ще він дав зрозуміти, що тебе оштрафують…

- Справді, там була моя провина. Що ж стосується матеріального покарання, то це були лише слова. Напевно, Олександр Олексійович їх сказав на емоціях, а можливо, мене як молодого футболіста, який дебютував за основний склад, просто вирішили на перший раз вибачити. В будь-якому випадку, точно пам’ятаю, що жодних фінансових санкцій тоді до мене не застосували.

- З того часу ти зіграв за «Карпати» більш як 20 матчів, але гравцем стартової 11-ки так і не став. Ось і цієї весни в основі ти виходив проти «Динамо» і «Нафтовика», а потім знову сів на лаву запасних.

- Вважаю, що проти «Динамо» відіграв на хорошому рівні. Та що там я, вся команда у тій грі діяла дуже добре – це був наш найкращий матч у весняній частині сезону. А от в Охтирці я дав слабинку, і вже в наступній грі проти «Зорі» мене замінив Кірильчик. Більше того, Павел забив луганчанам гол, а потім відзначився і в наступній зустрічі із «Закарпаттям». Я не вважаю, що Кірильчик сильніший за мене. Але при цьому чудово розумію тренерів, які ставлять того, хто забиває, бо гол багато чого значить у таких ситуаціях. Так що мені залишається лише доводити свою профпридатність на тренуваннях і в матчах, коли б не виходив на поле – чи в основі, чи на заміну.

- А взагалі, як почуваєшся, коли стабільно попадаєш в заявку, але виходиш на поле, здебільшого, лише на заміну?

- Зрозуміло, хочеться стабільно виходити в основі. Тим паче, що мені вже 21 рік – пора грати від дзвінка до дзвінка. Але ж тренери не будуть мене ставити за гарні очі, правильно? З іншого боку, якби я не був потрібен «Карпатам», мене, мабуть, або продали, або віддали в оренду. А раз я в команді, значить, в мене вірять і на мене сподіваються. Залишається виправдати видані аванси.

- Чим можеш пояснити серію поразок «Карпат»?

- Перш за все треба подивитися, яким командам ми програли. Погодьтеся, «Шахтар» і «Металіст» - це більш ніж серйозні суперники. Та й «Арсенал» весною дуже сильно додав у грі.

- Але почалося все з домашнього програшу від «Ворскли»?

- Згоден. Ми не мали жодного права програвати той матч. Але так сталося, що тепер вдієш? Після цього десь психологічно на нас почала тиснути необхідність набрати ще кілька очок, аби на сто відсотків гарантувати собі місце у вищій лізі. Думаю, це також десь позначилося на нашій грі. Але тепер, коли це питання вже не стоїть на порядку денному, сподіваюся, що закінчення чемпіонату ми проведемо розкутіше й зуміємо потішити наших уболівальників позитивним результатом.

- У багатьох складається враження, що карпатівці в останніх матчах не стільки грають, скільки ніби за інерцією дограють чемпіонат.

- Та ні, що ви – це зовсім не так. Повірте, кожен футболіст прагне виграти в кожному матчі. Невже хтось думає, що нам все одно, як закінчиться той чи інший поєдинок? Інша справа, що не завжди вдається задумане втілити у життя. Та й потім, є ще така річ, як преміальні. Врешті-решт футбол – це для нас не лише хобі, а й засіб заробляння собі на життя. Та й перед вболівальниками не хочеться взайве осоромитися.

- То може, команда потрапила в психологічну яму?

- Не думаю, з настроєм у хлопців все гаразд. Усі працюють на тренуваннях, жодних песимістичних настроїв я ні в кого не помічав. Хоча, звісно, поразки не додають моральних сил. Тому дуже важливо вдало зіграти кінець чемпіонату, аби в нормальному стані готуватися до нового сезону.

- На початку розмови ти сказав, що найкращим поєдинком «Карпат» у весняній частині сезону вважаєш матч проти «Динамо». А як тоді «Зоря», яку ви розтрощили 3:0?

- Сказати напевне який з цих двох матчів «Карпати» зіграли краще, важко. Але я брав до уваги і той факт, що «Зоря» й «Динамо» – це суперники різного рівня. Думаю, з цим усі погодяться. Так, «Зорю» ми переграли за всіма канонами і досягли хорошого результату. Але ми й «Динамо» в суто ігровому плані перегравали в багатьох епізодах. Інша справа, що навіть за такої гри так і не зуміли принаймні зіграти внічию.

- А який весняний поєдинок вважаєш найгіршим?

- Знаєте, взагалі-то кожен програний матч є поганим, бо поразка – це завжди невдача. А зустріч з «Динамо» - це швидше виняток, у ній був пристойний футбол з нашого боку, але не було результату. Що стосується «Металіста», то це більш ніж серйозний суперник, проти якого важко грати всім. А нам, окрім того, що самі наробили чимало помилок, у Харкові ще й не фартило.

- Проти якого із суперників у вищій лізі тобі як футболісту найцікавіше грати?

- Однозначно проти київського «Динамо». Там багато висококласних виконавців, які вирізняються культурою роботи з м’ячем і тактичною виучкою. Після матчів з такими суперниками хочеться ще більше працювати на тренуваннях, аби наступного разу гідно їм протидіяти. Тому мені було дуже приємно, коли «Карпати» на очах переповнених трибун дали динамівцям справжній бій не лише в плані самовіддачі і бажання, а й в суто футбольних компонентах. Шкода лише, що так і не зрівняли рахунок…

- А яка команда є найбільш неприємною? Маю на увазі саме як спаринг-партнер у грі в футбол.

- Тут також немає чого довго думати над відповіддю. Такою командою є «Нафтовик». Причому з ними було важко грати не лише в Охтирці, а й у Львові. Гравці «Нафтовика» ставлять собі за мету лише одне: не дати зіграти супернику. А про те, щоб продемонструвати глядачам якесь видовище, й мови немає. Щоправда, рухаються вони дуже багато, але грають як село – жодної світлої думки.