Як екзаменатора для ФК «Львів» під час його дебюту в Прем’єр-лізі жереб видав володаря усіх трьох можливих в Україні титулів. «Шахтар» навіть і не підозрював, що у першому «прем’єрному» чемпіонаті зі стартового туру потрапить під чіткий нагляд… конкурентів з київського «Динамо». Навіть у Львові! Забити гол у галицькій столиці чемпіонам завадив багаторічний захисник «Динамо» Владислав Ващук. Відразу довелося згадати давні слова легендарного київського динамівця Михайла Комана: «У незалежному українському футболі ще не скоро з’явиться такий центральний захисник, який вміє не лише руйнувати, а й володіє мистецтвом дати перший пас».

Опинитися у Львові допоміг однокласник

- Підготовку до сезону я розпочинав з «Динамо», але після відвертої розмови з Юрієм Сьоміним вирішив шукати собі інші варіанти продовження кар’єри, - розповів в ексклюзивному інтерв’ю для «ВЗ» Владислав Ващук. - Наставник киян не гарантував постійного місця в основі, але зауважив, що у мене ще достатньо сил, щоб мати постійну ігрову практику. Тренер з фізпідготовки «Динамо» Вінченцо Пінколіні також підтвердив, що мені ще грати мінімум п’ять років. Я продовжив тренуватися та шукати собі новий клуб. Кілька днів провів в Одесі, але там не склалося. У Києві мені зателефонував однокласник і друг Олег Сьомка, який зараз працює агентом, та повідомив, що мною цікавиться наставник ФК «Львів» Степан Юрчишин. Після тижня роздумів я зустрівся з президентом клубу Юрієм Кіндзерським в його столичному офісі та підписав контракт на один рік. Мене цілком влаштували запропоновані умови, які ні в чому не поступалися пропозиціям інших українських та російських клубів. До того ж сподобалося професійне ставлення ФК «Львів» до свого майбутнього.

Маргарита та два ВВВ – надійний тил Влада

Для Владислава футбол – це водночас робота і любов. Маючи під Києвом у Гостомелі комфортний будинок, налагоджений бізнес у столиці, загалом, усі умови для спокійного існування, він заради улюбленої справи миттєво прихопив мінімум необхідних речей, поселився у львівському готелі, провів пару тренувань з новою командою та долучився до сенсації, яка, можливо, залишиться найяскравішою в чемпіонаті - перемоги гірників над «Шахтарем» із рахунком 2:0. На гру з «гірниками» хотіла, але не змогла приїхати дружина Ващука Маргарита – надійний тил захисника вже упродовж останніх десяти років.

- У 1998-му наш спільний друг привів мене у ресторан «Пантагрюель», директором і співвласницею якого була Маргарита Січкар, – веде далі Владислав. – Вона скептично ставилася до спортсменів, але згодом я став постійним клієнтом закладу. Навіть святкував день народження своєї мами, яка мудро мені сказала: «Найголовніше, що ти її любиш, а різниця у віці не має значення». Коли я вперше запросив Риту у ресторан, то ми не помітили, як спілкувалися п’ять годин, а потім поїхали і в закритому «Пантагрюелі» при свічках танцювали та спілкувалися до самого ранку. Після цього ми літали на наші зустрічі, хоча у перші два роки через обопільну зайнятість могли зустрічатися лише по кілька днів на місяць. У нас і сьогодні немає штампу в паспорті, але ми живемо разом з тих пір, як я дізнався, що Рита вагітна. Вона не сумнівалася, що буде син. Відразу ж вирішили продовжувати традицію і називати наших дітей так, щоб зберігалася моя абревіатура ВВВ (Ващук Владислав Вікторович). Тож 27 червня 2002-го народився Віталій, а 15 квітня цього року – донька Василиса. Син відразу ж у мами запитав дозволу називати її Вася і не відходить від сестрички ні на крок.

- Важко було дізнаватися про народження дітей на відстані?

- Коли народився син, то зі зборів у Ялті мене не відпустили, і я його побачив лише на третій день. Появу ж Василиси вже чекав цілий день у пологовому будинку, хотів бути поруч. Але тільки відлучився на базу на «теорію», як зателефонувала Євгенія (20-річна донька Маргарити від першого шлюбу) і повідомила про радісну новину. Динамівці привітали, а Сьомін сказав, що мені тепер треба ще більше бігати і працювати...

- Маргарита стала для вас також надійним бізнес-партнером...

- Коли я переходив у «Спартак», то попри всі чутки (у неї в Москві був ресторан «Гетьман»), Маргарита не втручалася в моє рішення. Натомість спільний бізнес у нас з’явився завдяки їй. Вона сказала: «Футбол не вічний – сьогодні ти заробляєш достатньо, а завтра – травма і кінець кар’єри. Тому моє завдання, як дружини та господині, – зберегти та збільшити те, що чоловік приносить у дім». Так у Києві з’явився ресторан авторської кухні «Тампопо» (з японської – кульбаба) та караоке-ресторан «Плеже кафе». Окрім того, в 2005-му ми з модельєром Віктором Анісімовим створили торгову марку одягу WAWA, стиль якої «спортивний шик».

- Кажуть, ви обоє полюбляєте робити оригінальні подарунки?

- Це факт. Я на день народження Маргарити подарував їй цілий фільм-розіграш. Її декілька днів розігрували хлопці з КВК і знімали це на плівку, а вона нічого не підозрювала. Вона ж свого часу перед моїм днем народження провела кілька годин у студії, де з Олександром Ягольником записала пісню «Любимый мой играет за «Динамо», яка у виконанні групи «Іграшки» стала хітом. А оригінальний подарунок дружина затіяла суто по-одеськи разом з Андрієм Вороніним. Коли ми зустрілися в Південній Пальмірі, Андрій подарував мені… труси Торреса з «ліверпульської» форми. Хто пам’ятає, як на чемпіонаті світу суддя Буззака мене вилучив та призначив пенальті за те, що я нібито тримав іспанця Торреса за труси, той цей гумор зрозуміє...

- У зв’язку з вашим переїздом до Львова виникає чимало життєвих питань: де житиме родина найближчий рік, в яку школу ходитиме син?

- У квартиру я планую в’їхати найближчим часом, а дружина з дітьми поки що будуть в столиці. А далі побачимо…

- Наскільки добре ви володієте українською? У ФК «Львів» маєте шанс її удосконалити...

- Ви такі речі запитуєте - адже я українець! Як я не можу знати української? Просто частіше спілкуюся російською, це правда, але зараз у Львові рідна мова буде всюди... Тож розмовлятиму.

- Це правда, що ви не забиратимете до Львова свій спортивний БМВ, бо вам сказали, що тут поруч кордон, і його можуть вкрасти?

- Це мені знайомі порадили. Але я цим питанням не переймаюся.