Денис Кулаков: "Найсуворіший критик для мене - мій батько"

Останнім часом уболівальники та прихильники клубу незадоволені результатами, які демонструє «Ворскла». Частково вони праві, й вимоги їх закономірні. Але ті, кого вчора вважали кумирами та складали оди на їх честь, сьогодні чують не дужі приємні слова на свою адресу. Проте вони хочуть простого людського розуміння. Саме людського, бо футболісти - звичайні люди, а не біологічні машини з невинайденим досі вічним двигуном. Наш співрозмовник - один із лідерів «Ворскли», півзахисник Денис Кулаков ще напередодні гри з донецьким «Металургом» поділився своїми поглядами про теперішній стан у команді і не тільки.

А.Д.: - Денисе, на Полтавщині відзначали 100-річчя футболу, пройшов ряд заходів. Команда брала участь у них? І, на твою думку, 100 років для футболу - це багато чи мало?

- Звичайно, брали участь. Ми були в міському Будинку культури, де нагороджували ветеранів. Також нашим гравцям Сергію Долганському й Геннадію Медведєву вручили нагороди за заслуги. Якщо не помиляюся, Гена вже десять років у команді, Сергій - більше шести років. Я вважаю, що 100 років - це пристойний строк для Полтави.

А.Д.: - Денисе, розкажи про себе. Ти родом з Донецька?

- Ні, я грав у Донецьку, там закінчив спортінтернат, а родом я з Ізюма Харківської області. Звичайно в спортінтернат приймають із 9 класу, але мене в донецький прийняли в 11¬му. А в харківський спортінтернат батьки мене не віддали. Але це окрема довга історія.

А.Д.: - Ти цікавився історією футболу Харкова, Донецька?

- Звичайно.

А.Д.: - А в спортінтернатах не викладають таку дисципліну, як історія футболу, і чи потрібний такий предмет майбутнім футболістам?

- Окремих таких уроків немає. Думаю, що було б корисно такий предмет ввести. Але, я вважаю, якщо футбол подобається, то й сам знайдеш необхідну інформацію у пресі, Інтернеті, особливо про сучасний футбол. А про матчі минулого, тим більше 100¬річної давнини, мабуть, варто б розповідати на спеціальних уроках.

А.Д.: - Ти ще молодий, але, можливо, уже думав про те, чим займешся після закінчення футбольної кар’єри?

- Чесно, навіть думати про це не намагаюсь. Зараз усі думки про кар’єру футболіста. Щоб усе було добре, щоб команда подолала непростий період і ми знову почали перемагати.

А.Д.: - Як ти ставишся до забобонів серед футболістів і є чи в тебе свої прикмети?

- Звичайно, є, це нормальне явище, думаю, воно присутнє у футболістів усього світу. Я не забобонний, тому що віруючий, а забобони вважаються гріхом. Скоріше, це можна назвати ритуалом. Особисто я за два дні до гри не голюся, надягати бутси починаю обов’язково на ліву ногу.

А.Д.: - Тобі подобається Полтава?

- Дуже подобається, чесно. Спочатку, коли я приїхав з Донецька, то сильно тягло туди. Коли давали вихідний, то намагався поїхати в Донецьк, а зараз уже не хочеться, мені тут так комфортно. Донецьк - місто інтенсивне: ранком прокинувся - справ купа, скрізь потрібно встигнути. Хоча на той час які такі справи могли в мене бути? А тут усе робиш спокійно: прокинувся, поснідав, поїхав на тренування. Місто чисте, усе близько, усе супер, правда. Ритм життя футболіста в Полтаві мені дуже підходить, я концентруюся тільки на футболі. Якби я робив ремонт у своїй квартирі або будував будинок, як інші гравці, то в мене були б інші турботи. А я вільний час теж присвячую футболу: аналізую ігри свої й чужі, пресу читаю. Можу на тренуванні довше затриматися (прошу другого воротаря Сергія Величка також залишитися та відпрацьовую удари по воротах) або навпаки - раніше приїхати. Тим більше всі умови нам створені. Зараз не все вдається на полі, зате минулий сезон видався на славу. Те, що зараз якийсь спад, для футболу звичайна справа. Зате для «Ворскли» минулий сезон - успіх колосальний. На святі, присвяченому 100¬річчю футболу, ми дивилися документальний фільм, і там є кадри про нашу перемогу в Кубку України. Дивишся - й мурашки по тілу.

А.Д.: - Напередодні того матчу було відчуття, що є шанс перемогти?

- Перед грою ми всі були зібрані й сконцентровані. Усе складалося на нашу користь. «Шахтар» напередодні виграв Кубок УЄФА, і, як не крути, але на «Ворсклу» вони не настроїлися. Ми ж знали, що багато гольових моментів у нас може й не бути. По суті, єдиний свій шанс ми використали й забили. Багато факторів склалося на нашу користь. Дрібниць у футболі не буває, везіння теж немаловажливий фактор. Правильна підготовка до матчу, налаштування, настанова тренера. А не лише одна випадковість.

А.Д.: - А в твоєму футбольному житті була яка-небудь щаслива випадковість?

- Те, що я потрапив до Полтави, для мене випадковість, яку вважаю щасливою. Я розумів, що в «Шахтарі» важко закріпитися, а Сергій Кравченко, граючи в Полтаві, у розмовах із мною жартував, що якщо в «Шахтар» не проб’юся, то в першу чергу запрошує мене у «Ворсклу». Улітку я поїхав із «Шахтарем» на збори у Швейцарію, коли повернувся, то мені зателефонував Валерій Гошкодеря (помічник в.о. головного тренера «Ворскли» Анатолія Момота у сезоні 2007/08 - Д.К.) і запропонував грати в Полтаві. За кілька днів погодили всі формальності, й ось я тут. У футболі взагалі все швидко відбувається.

А.Д.: - Останні кілька матчів «Ворскла» зіграла внічию, хто з цих суперників був сильнішим, а кого можна було перемогти?

- Не буду лукавити, у всіх цих іграх ми повинні були перемагати. Усі суперники були нам під силу. Я не можу сказати, що ми погано граємо, але чогось не вистачає - або паса останнього, або ударів. У Маріуполі в штангу м’яч потрапив після удару Деспотовскі. Зараз у нас невеликий спад. Не завжди ж бувають білі смуги. У минулому сезоні ми йшли третіми-четвертими, потім був період, коли не могли виграти протягом шести ігор. А в підсумку як закінчили? Виграли Кубок і посіли п’яте місце, причому очок з донецьким «Металургом», який став четвертим, набрали однаково.

А.Д: - Гра яких футболістів тобі імпонує?

- З дитинства мені подобається Анрі, особливо, коли він виступав за «Арсенал». Із гравців, що виступають у Прем’єрлізі, - Селезньов. Ось він молодець - сказав в інтерв’ю, що заб’є «Шахтарю», і слова дотримав.

А.Д.: - Крім футболу, якими іншими видами спорту захоплюєшся?

- Подобається теніс. Раніше, коли випадало кілька вихідних, то ми із Сергієм Кравченком їхали в Донецьк і йшли на корти пограти, відпочиваючи від футболу.

А.Д.: - А мотобол подобається?

- Якось дивився, але, чесно кажучи, враження не справило. Думаю, що в першу чергу це мотоциклетний спорт. Чув, що в Полтаві була або є команда з цього виду спорту.

А.Д.: - Коли глядачів мало, грати не так цікаво?

- Кількість глядачів має велике значення. Коли вболівальників приходить на стадіон 15¬16 тисяч, зазвичай на ігри з «Динамо», «Шахтарем», неможливо словами передати, які переповнюють відчуття. Засмутило, що на гру з «Бенфікою» прийшло мало глядачів, але потім я довідався, що ціни на квитки були високі. Та й результат першого матчу міг вплинути на кількість глядачів. Інтриги немає - чого ходити, хоча команди такого рівня щороку в Полтаву до нас не приїжджають, правильно?

А.Д.: - У вас були коли-небудь конфлікти з уболівальниками?

- Ні, таких випадків не пригадую. Дуже ціную підтримку нашого фансектору. Молодці хлопці. У будь¬яку погоду, програли ми чи виграли, - вони нас підтримують.

А.Д.: - А хто вас ще підтримує?

- Рідні, друзі. Дружина дивиться ігри не по телевізору, а на стадіоні. Навіть якщо дуже холодно, вона все одно приходить. Це дуже допомагає, коли знаєш, що близька людина поруч, відчуваєш підтримку.

А.Д.: - Тобі подобаються полтавські дівчата?

- Як вам сказати…(сміється). Я ж одружений, на дівчат не заглядаюся. Слов’янські дівчата дуже гарні, полтавки не виключення.

А.Д.: - Пам’ятаєш, коли перший раз захотілося займатися футболом?

- В Ізюмі в секцію набирали з 8 років, а я прийшов, коли мені було 6 або 7, і мене взяли. От із цього віку я у футболі.

А.Д.: - Своїх дітей віддаси займатися футболом?

- Якщо будуть сини, напевно, їх повинно потягнути займатися футболом, мої гени їм передадуться.

А.Л.: - Яка роль твого батька в тому, що ти став футболістом?

- Це мій найголовніший критик. Після матчів він перший, з ким я розмовляю по телефону. От зіграли ми з «Чорноморцем» унічию, я ще зі стадіону не вийшов, чую дзвінок. Він мені виказав усе, що думає. Усе, пару днів ми з ним не розмовляємо. У моєму житті він займає важливе місце. У футбол він сам відіграв на аматорському рівні, але стежить за всіма подіями у світовому футболі. Хто які інтерв’ю дав, він у курсі, мені завжди телефонує, мовляв, почитай такийто матеріал, дуже корисно. Для мене він найсуворіший критик. Похвалити може, але завжди знаходить певні недоліки, на які мені вказує: зіграв добре, але у тому моменті потрібно було зіграти ось так. Іноді так рознервуюся: Господи, тату, ну ти ж у професійний футбол не грав, а мені розповідаєш?! Але я так йому сказати не можу, він же мій батько. Намагаюся стримуватися й відповідати нейтрально, мовляв, зрозумів, зроблю. Правда, після «Чорноморця» не витримав його критики, сказав, що про футбол не хочу з ним розмовляти.

А.Д.: - А в тебе є брати або сестри?

- Є брат рідний, на два роки молодший за мене. Теж до футболу не байдужий, але я займався саме футболом, а він бальними танцями, років сім їм присвятив. Потім, коли в мене стало виходити, він спохватився, загорівся, але було пізно, він уже в 9 класі вчився. Намагалися його влаштувати в хорошу секцію, у нього задатки непогані, але час був упущений.

А.Л.: - Щодо того, коли ж починати займатися футболом. Є приклад Василя Сачка, який виступав на аматорському рівні й звідти потрапив до професійного клубу.

- Немає певних критеріїв. Усе залежить від конкретної людини. Скільки таких, як Вася Сачко? Протилежний приклад - такі індивідууми, як Мессі, зараз йому 22 роки. А він уже в 20 був зіркою першої величини, зараз виграв усе, що можна. У нашій країні, думаю, чим раніше почав, тим краще.

Д.К.: - Чи читаєш ти в Інтернеті висловлювання й коментарі вболівальників після матчів?

- Читаю, іноді дуже злюся.

Д.К.: - А сам вступаєш у суперечки на цих сайтах? Відповідаєш під логіном «Гість»?

- Під «Гість» (сміється). Іноді хочеться, особливо в цей період. Образливо. Читаєш висловлювання деяких, мовляв, усе, на стадіон більше не піду; чому їх учать, гол забити не можуть; за що їм гроші платять? Що можу сказати? Павлов правильно говорить - ми підняли планку на певну висоту й не маємо права опускатися нижче. І нікого не цікавить, що в нас відбувається усередині, які проблеми, ситуації, криза, не криза - будьте люб’язні. Думають, що там складного, буцати м’яча, правильно? А скільки ще існує навколофутбольних факторів? Психологічне налаштування, наприклад. Припустимо, матч із «Бенфікою» у Португалії. Ми прибули на стадіон за півтори години до гри, а там 10 тисяч глядачів уже зібралися. Виходиш на гру, а їх усі 35 тисяч, кричать, ажіотаж страшенний. Але ми їх удома обіграли, унічию з «Динамо» і «Шахтарем» зіграли. Після цього вболівальники не розуміють, як же так, коли нічийні результати в іграх з «Кривбасом», «Іллічівцем», «Чорноморцем»? За всіма прогнозами, ми їх повинні за Можайськ загнати. А, ні! І всі незадоволені, але треба терпіти, я думаю, усе налагодиться. Але ви собі не уявляєте, яке це прикре відчуття, коли йдеш під свист своїх уболівальників. Та ми ж теж люди, у нас свої емоції. Дуже неприємно, злишся. Після ігор не можеш довго заснути, це я не тільки про себе, багато хлопців те ж саме відчувають. До 3¬4 годин не спиш, а ще почитаєш думки вболівальників в Інтернеті, мовляв, вони (тобто ми, футболісти) за такі гроші повинні траву гризти та інше. Згадайте минулий сезон, коли в першому колі «Шахтар» не міг очок набрати. «Динамо» відривається, а вони ніяк виграти не можуть. А їх зарплати значно більші. Так що ж їм тоді було робити?! І нічого, пережили цей період, у другому колі як понеслися! Кубок УЄФА виграли й усі про це забули. Ми теж повинні це пройти.

Д.К.: - Як ти вважаєш, що важливо для футболіста: знайти «свою» команду чи «свого» тренера? Або це не можна розділити?

- Мені здається, що розірвати ці два поняття не вийде. Якщо ти потрапив до тренера, який тобі довіряє, ти граєш, даєш результат, то це й буде твоя команда. Навіть якщо ти прийшов із клубу, де була інша тактична схема, я думаю, пристосуватися до манери гри нової команди - справа часу. Аби тільки тренер довіряв, ставив у склад. Футбол, у принципі, гра проста, до всього можна пристосуватися. Те, що не завжди вистачає витримки і кредит довіри швидко вичерпується, це вже інше питання.

Д.К.: - Із кимось із гравців «Бенфіки» ти обмінявся футболками?

- У Португалії ні з ким не мінявся, настрій був такий паршивий. А в домашньому матчі обмінявся з Ді Марією. Це гравець мого амплуа, а мені подобається його манера гри. Сильний гравець. Втім, у «Бенфіці» кого не візьми, усі сильні.

А.Л.: - Денисе, коли до тебе прийшло усвідомлення того, що ти відбувся як футболіст?

- Я зрозумів це, коли мене з «Шахтаря» віддали в оренду і я став грати в Маріуполі. Мені тоді було 19 років, причому перша половина сезону для мене склалася невдало, в основному відіграв за дубль. А потім закріпився в складі, почав стабільно виходити в основі. І тато мені сказав: Денисе, ти розумієш, що ти в такому віці й уже граєш у вищій лізі. У тому сезоні «Іллічівець» посів четверте місце, а могли й третіми бути. Тоді я зрозумів, що я ще, ні, не відбувся, але вийшов на певний рівень. При тому, що в той період небагато було гравців мого віку, які б грали в основних складах своїх клубів. Коли мене викликали в молодіжну збірну, то із запрошених хлопців більшість грали за дублюючі склади, лише 5-6 футболістів виступали у основі, та й то нестабільно.

А.Л.: - Ти пам’ятаєш свій дебют у вищій лізі?

- Дебютний матч пам’ятаю дуже добре. В «Шахтарі» уже був Луческу, усі знали, що він прийме команду. До кінця сезону залишалося чотири тури, і обов’язки головного тренера на той період виконував ще Прокопенко. От це була людина! Дуже шкода, що він так рано пішов з життя. В останньому турі ми грали проти запорізького «Металурга», деякі легіонери вже поїхали у відпустку, тому з «Шахтаря-2» на цю гру запросили мене, Чигринського, ще деяких гравців. Я вийшов у другому таймі замість Зубова, ми виграли 5:0, я забив один гол. Якихось особливих емоцій не відчував. Ну, вийшов на заміну, ну, гол забив. Що такого? В «Шахтарі» усе організовано на такому високому рівні, що коли перебуваєш у цій системі, швидко звикаєш, що так і треба, так і повинно бути. Не усвідомлюєш, що можна якось інакше готуватися, тренуватися, грати. Потім потрапляєш в інший клуб, де не така інфраструктура, як в «Шахтаря», і розумієш різницю в рівнях.

Д.К.: - Хто з тих хлопців, з ким ти тренувався в «Шахтарі», подавав надії, але не розкрився з якихось причин і не зумів перейти з юнацького футболу в дорослий?

- У «Шахтарі¬2» великі надії подавав Сергій Півненко, його періодично залучали в першу команду. У другій команді він для нас був дуже важливим гравцем, її капітаном. Потім його віддавали в оренду в той же Маріуполь, потім в «Арсенал». Граючи з однолітками, показуючи високий рівень, у вищій лізі проявити себе в нього поки що не вийшло. Де він зараз, я не знаю. А з того складу в Прем’єрлізі зараз багато виступають: Федецький, Ощіпко в «Карпатах», Шевчук у «Зорі», Ботвиньєв у «Кубані», Шандрук у «Чорноморці». Ше є Костя Ярошенко, ми з ним кращі друзі, увесь час підтримуємо стосунки, на весіллі він був моїм свідком. Шкода, що в нього не вийшло заграти в «Ворсклі». А усі передумови для цього були, але не вдалося. Знову ж, повертаючись до попереднього питання про тренера й команду. Повернувся в Маріуполь, і знову він там один із кращих - лідер. Як, до речі, й Пуканич, у якого не вийшло в Полтаві, два роки провів без практики. Так що буває по¬різному.

Д.К.: - Ти товаришуєш із Сергієм Кравченком? Як часто вдається спілкуватися?

- Спілкуємося, зустрічаємося. У нього теж зараз непростий період. Але Сергій - Професіонал з великої літери. Він зараз не потрапляє до складу, але рук не опускає, тренується старанно, і я думаю, що хоча зараз у нього мало ігрової практики, але варто йому провести кілька ігор, як він заграє ще краще, ніж виступав до цього. Нічого, скоро буде зимова перерва, може що¬небудь зміниться й він знайде свою команду.

Д.К.: - Так він її знайшов, просто потрібно до неї повернутися.

- Так, було б супер, якби він повернувся, допоміг би нам здорово. Але це питання до керівників команд: чи зуміють вони домовитися. Якщо на нього не розраховують, то навіщо його тримати, нехай грає в іншому клубі.

Д.К.: - Крім футболу ти чимось ще займався паралельно або захоплювався?

- Любив у дитинстві грати в комп’ютерні ігри, та й тепер люблю. Перевагу віддаю теж футболу, конкретно грі «ProЕvolutionSoccer». У нас із Кравченком у Донецьку є спільний знайомий, так він для цієї гри спеціально створює додаткові вдосконалення, так звані патчі. Виходить не гра, а лялечка, одне задоволення. Я граю за «Манчестер Юнайтед».

Д.К.: - Логічно припустити, що цій команді ти симпатизуєш і в реальному житті?

- Не тільки. У декількох чемпіонатах симпатизую різним клубам. Уболіваю за «Арсенал», тому що там раніше грав Анрі, а тепер Аршавін. Уболіваю за «Барселону», тому що туди перейшов Анрі. Тепер там і Дмитро Чигринський. Дуже за нього радий. Потрапити в такий клуб, тренуватися з такими футболістами… Та й взагалі «Барселона» демонструє фантастичний футбол.

А.Л.: - Денисе, у їдальні на навчально-тренувальній базі знаходиться дорогий кавовий апарат «Saeco» з табличкою: «ФК «Ворскла» з повагою від Дениса Кулакова». Що це за історія?

- Спочатку я грав у «Ворсклі» на правах оренди, потім керівництво вирішувало питання про викуп мого трансферу в «Шахтаря». Я був згодний, але в коротку літню перерву довго узгоджувалися якісь нюанси, тому що я переходив у Полтаву, а Чижов у Донецьк. У підсумку клуби домовилися, але доки я із президентом «Ворскли» погоджував умови особистого контракту, вже почалися збори команди. Павлов мені зателефонував і попередив, що за запізнення на збори існують штрафні санкції, певна сума за кожний день. Я пояснив, що в Ялту ще не приїхав, тому що мною не підписаний контракт із клубом. Таким чином, я спізнився на два або три дні. На наступному зборі в Польщі Микола Петрович мене викликав і оголосив суму штрафу за пропущені тренування. Я був згодний. Гроші складаються в загальну скарбничку і команда сама вирішує, на що їх витратити. От за мій штраф вирішили купити хороший кавовий апарат. Хто замовляв табличку із гравіюванням, я не знаю, але мені було приємно. Хоча сам я каву п’ю рідко.

А.Л.: - Ти прийшов на це інтерв’ю з журналом на автомобільну тематику. Знаю, що ти читаєш такі видання, цікавишся цією темою. Коли ти в перший раз сів за кермо, коли отримав права?

- Права одержав у 2005 році, а їздити почав вчитися з 2003 року. У батька був старенький «Форд» і він мене вчив водінню. Ми виїжджали на селищні дороги, де було мало транспорту, і там займалися.

А.Л.: - Якого типу машини тобі подобаються?

- Зараз стільки навигадували, можна такі машини замовити, були б гроші. Бачили б, який автопарк в «Шахтарі»! А я їжджу на «Мерседесі», купив його спонтанно, взагалі цікавився «Лексусом». Але була хороша пропозиція щодо «Мерседеса» і мені сподобалася модель, тому придбав німецьку машину. Раніше любив їздити швидко, але після трагедії з Максимом Пашаєвим переосмислив свою манеру водіння. Зараз їжджу пристебнутим, навіть якщо потрібно проїхати недалеко. З моїх знайомих найкраще водить машину Сергій Кравченко. От він це вміє робити, фантастика! До того ж ще й у темряві. Бувало, ми з ним у Донецьк доїжджали менше ніж за три години, це коли не було такої хорошої траси, як зараз.

Д.К.: - Денисе, давай повернемося до футбольної теми. Скажи, коли ж ти почнеш бити по воротах?

- Згодний, є таке. І батько мене за це лає. Хочеться більше відіграти на команду, але зараз за відсутності результату є привід переглянути свої погляди. Правило просте - не будеш бити, не заб’єш гол.

Що ж, після гри Дениса Кулакова проти «Зорі», мабуть, у його батька немає підстав, щоб покритикувати свого сина. Хоча ми ж знаємо, що рідні ставляться до нас більш прискіпливо. Тому немає межі досконалості. А нашому співрозмовнику бажаємо успіхів - йому лише 23 роки, і кращі матчі попереду.