Динамівський локомотив пана Сьоміна. Ілюзія польоту

Спершу пофантазуємо. Що було б, якби Анатолій Абдулла був П’єрлуїджі Колліною? Став би краще судити? Сумнівно, особливо з огляду на те, що арбітраж голомозого апеннінця теж не назвеш еталонним. Значить, був би розкрученішим. Можливо.

Чемпионат Украины. "Шахтер" - "Динамо". Оценки UA-Футбол

Але найперше український рефері перейняв би у свого нинішнього куратора таку рису, як рішучість. І вигнав би тренера «Динамо» Юрія Сьоміна додивлятися центральний матч першого кола чемпіонату України-2012/13 в Донецьку з трибуни. Бо останнім часом складається враження, неначе Сьомін помінявся з Луческу ролями. Перший б’ється в істеричний конвульсіях, а другий веде себе так, як подобає мудрому стратегу.

ВИДЕО: "Шахтер" - "Динамо" - 3:1

Взагалі, Сьоміну вартувало б перейняти у Луческу іншу рису. Ту саму, що й судді Абдуллі у Колліни. Бо обережність – то засіб, а не стратегія боротьби. Страус, засовуючи голову в пісок, теж думає, що тим самим сховався від супротивника. То хижак відсиджується в засідці, шукаючи зручного моменту напасти. Страус у своїй класичній позі здатен вразити противника хіба-що інерційно викинувши ногу. Але, якщо той нападальник мудрий і повен сил, від хаотичного удару він ухилиться.

Пан Мірча має бути задоволений собою та своєю работою / фото - ФК "Шахтар"

Час не вчить Сьоміна абсолютно нічому. Хоча, здавалося, гра «Динамо» - «Порту» 2008 року здатна переінакшити найзатятішого ортодокса. Та сама гра, в якій динамівський тренер ногами підопічних проводив, з дозволу сказати, стратегію утримання рахунку 70 хвилин.

Завершилася та класична сьомінська авантюра переможним для португальців голом на 92-й хвилині. Отримавши з носака по писку, стратег тим не менш стилю не поміняв. Ні в решті матчів тої Ліги Чемпіонів, ні коли згадав про акції в рідному «Локомотиві» й поступився команді другого швейцарського дивізіону «Лозанні», ні зараз, повернувшись до Києва й отримавши команду з солідним рівнем комплектації.

Чемпионат Украины. "Шахтер" - "Динамо". Разбор полетов

То навіть не катеначчо, яке обумовлює чітку організацію і дисципліновані дії в обороні доступними засобами. Бо високою ні організаційно, ні з точки зору дисципліни захист з авантюристами Тайво і Даніло не назвеш.

Сьомін любить ставити за приклад високого універсалізму Бетао? Так, універсал, так, здатен зіграти на всіх оборонних позиціях. Але однаково посередньо. Іншими словами, до катеначчо «Динамо» не готове навіть кадрово. Те, що ми бачимо у виконанні команди нині – щось гірше й не означене якоюсь власною назвою.

Це точно не гра від оборони на контратаках. Щоб так діяти, треба досконало володіти набором маневрів швидкого виходу команди з оборонної в атакувальну фазу. Однак в сьомінському варіанті той вихід відбувається шляхом довгих передач в напрямку витягнутого далеко вперед Брауна Ідейє. Зачепиться чи втече – ось і добре. Але то авантюра, а не тактика. Яким би геніальним нападником Ідейє не був.

Главный стратег? / фото - ФК "Шахтар"

Сміємо стверджувати, що «Динамо» сучасне – то погіршений варіант сьомінського «Динамо» зразка 2008 року. Тоді теж усі атакувальні потуги команди були зав’язані на персоні центрфорварда. В тому варіанті – Артема Мілевського. Звісно, Артем – гравець зовсім відмінних у порівнянні з Брауном ігрових рис. Але він здатен притримувати м’яч корпусом й своєчасно скидати партнерам, які набігають з глибини.

Принаймні, так було чотири роки тому й Сьомін бодай цей елемент використовував, надаючи тим самим контратакувальним акціям бодай якоїсь масовості й осмисленості. Глибоко переконані, що Ідейє здатен взаємодіяти з вінґерами й «хвилерізами» не гірше Мілевського. Але нігерієць цього майже не робить. Не через егоїзм, а з огляду на те, що гра команди спростилася.

Нині крайні атакувальні хавбеки Гусєв і Ярмоленко надто багато сил витрачають при обороні своїх воріт. Не дивно, що на вістря атаки вони часто просто не встигають. Звісно, не можна говорити, що вінґери мають бути звільненими від руйнівної роботи. То утопія, навіть якщо мова йде про крайніх нападників рівня Роббена. Але оборонятися команда має системно, де кожен гравець знає свій маневр. В оборонних же побудовах нинішнього «Динамо» багато хаотичної, пустої біганини.

Досі важко збагнути, яку роль в цій команді відіграє Ніко Краньчар. Ця покупка пригадує відому рекламу. Якщо її трошки перефразувати, то отримаємо: «Навіщо ви мене купили, якщо зі мною не розмовляєте?»

Спостерігаючи за футболом команд Юрія Сьоміна того періоду, коли провідні колективи перейшли на систему гри з двома опорними пів оборонцями, склалося стійке враження, що диспетчерам в колективах Юрія Павловича жодної ролі не відведено. Точніше, російський метр намагається вводити гравців такого складу до основи, але через те, що їх функції чітко не означені й вибиваються з загального ігрового малюнка команди, на полі такі футболісти виглядають, наче відв’язані телята на пасовиську.

Чи раціонально Сьомін використовує Велозу? / фото - ФК "Шахтер"

Парадокс, але осьовими гравцями сьомінського «Динамо» є опорні півоборонці. Їм роботи вистачає, а ігрові функції позначені доволі чітко. В принципі, Гармаш і Міґел Велозу свою роботу роблять справно. Ось лишень питання, чи не обмежені ці футболісти різностороннього складу тактичними рамками? Чемпіонат Європи показав, що використовувати Велозу включно як опорного хавбека можна й він свою роботу виконає справно. Але експлуатувати працю такого інтелектуально розвиненого гравця настільки однобоко можна лише за умови, якщо на атаку працюють не менш талановиті креативними центрального плацдарму Жоао Моутінью і Рауль Мейрелеш. У «Динамо» таких футболістів, погодьтеся, нема.

Так чи інакше, після серії вимучених не без великого фарту й завдяки таланту окремо взятих виконавців перемог на старті Юрій Павлович Сьомін, навіть бездарно програвши матч у Полтаві, може пихато заявляти, мовляв, ми виграли сім матчів з восьми, чого ще можна вимагати. Про те, що «Ворскла» в міжсезоння розгубила приблизно півскладу, а «Динамо» наразі вкомплектоване, може, краще, ніж «Шахтар», «Палич» скромно мовчить. А під час поєдинку з тими ж «Гірниками» ще й має нахабство кидатися на суддів у відповідь на безпорадні дії своєї команди впродовж 80-ти хвилин ігрового часу.

Чого-чого, але такого безнадійного вигляду в зустрічах з «Шахтарем» «Динамо» не мало навіть у часи пікової кадрової деградації, коли балом заправляли пани Сабо й Буряк.

Проте Сьомін нині має залізний аргумент: він вперше за останніх три роки вивів команду до групового турніру Ліги чемпіонів. Успіх! Дарма що в кваліфікації переграні команди, котрі, по-перше, гірше вкомплектовані, по-друге, ще не встигли на той момент увійти в сезон.

Поєдинки з ґладбахською «Боруссією» - взагалі вершина алогічності футболу. В першому з матчів німці, доки їм вистачало сил, робили з киянами приблизно те саме, що «Шахтар» в останньому класичному дербі. Але, на щастя Сьоміна, німці моментів не реалізували, а надихавшись, програли 1:3. Втім, вдома російський тренер зацементованим виходом Вукоєвіча «сталінградом» дивом не розгубив навіть таку величезну перевагу.

Але є Ліга Чемпіонів і тренер наче й на коні. Принаймні до грудня. А що чемпіонство практично програне вже зараз, після проходження першої третини змагань? До цього якось звикли. Гірше буде, якщо з таким складом, але по таких непевних тактичних шпалах динамівський локомотив вперше в своїй історії домчить до бронзи національного чемпіонату.