Премьер-лига
Премьер-лига

Премьер-лига - результаты и расписание матчей, турнирная таблица, новости.

Ігор Яворський: Не продай ми Ящука, "Нива" зникла б ще в середині 90-х. Ч.2


Тренер "Ниви" розповів, чому не зміг проявити солідарності з Грозним, як напомилявся в дуеті з Ященком і займався селекцією у «Карпатах»

Ігор Яворський: Не продай ми Ящука, "Нива" зникла б ще в середині 90-х. Ч.2


У другій частині бесіди з нинішнім наставником тернопільської «Ниви» кореспондент UA-Футболу розпитує співрозмовника про легіонерські хліби, мінливу тренерську долю, яка отримала свій старт у Тернополі, продовжувалася в Івано-Франківську, Львові, Запоріжжі і Донецьку. Пан Яворський повідав, чому не зміг проявити солідарності з Грозним, як напомилявся в дуеті з Ященком, займався селекцією у «Карпатах» і намагався підняти «Львів».

Закінчення. Перша частина інтерв’ю з Ігорем Яворським – «За результат і преміювання у «Ниві» відповідає тренер»

- Ігоре Петровичу, з розпадом СССР ви не залишилися вдома, а спробували себе в словацькому «Хемлоні»…

- В Гуменному тоді вже виступали Богдан Самардак і Орест Баль. Запропонували й мені. Мовляв, поїдь на оглядини, спробуй. То ще була Чехословаччина. Їхав найперше з цікавості – щоб пожити там, подивитися. І ось у день виїзду маю температуру 38. Та телефонує Самардак і каже: «Не приїдеш сьогодні – все. Вони беруть інших нападників». Сідаю на машину і їду. «Хемлон» якраз грав контрольний матч з командою Прем’єр-ліги «Кошице». Відіграв, у принципі, як для тодішнього стану здоров’я, вдало, та ще й гол забив. Відразу після матчу підходжу до тренера команди Шимончіча і кажу: «Визначайтеся – так або ні». «Завтра буде засідання керівництва клубу, - відповідає. – На ньому все й визначиться». Під час цього зібрання сидів за дверима і все чув. Шимончіч, якого ми кликали просто «Дідом», прямо сказав: «Мені цей не треба, хочу бачити Яворського». «Ви ж бачили тільки одну гру за його участю». Але тренер настояв, щоб взяли саме мене. Думаю, не прогадав. Коли я приходив, «Хемлон» посідав 14-те місце з 16-ти команд, а завершив сезон четвертим.

Ігор Яворський: Не продай ми Ящука, "Нива" зникла б ще в середині 90-х. Ч.2 - изображение 1
Фото - Іван Вербицький

Ми з Самардаком і Балем тоді багато м’ячів назабивали. Всі цікавилися, мовляв, у чехословацьких командах всюди достатньо українців, але з трьох користь приносить максимум один. У «Хемлоні» ж вдало грали всі троє. Шимончіч завжди говорив: «Ці українці на голову сильніші від наших гравців». Він нам довіряв, постійно ставив до складу і вирішував побутові проблеми. Я з сім’єю спершу жив у готелі, але потім тренер попіклувався, щоби нам виділили затишний будиночок в горах. Коли наша трійця отримала пропозицію від Михайла Дунця перейти у рівненський «Верес», керівники «Хемлона» не хотіли нас відпускати, навіть пропонували залишитися в Гуменному на постійне місце проживання. Але тоді навіть думки не допускав, що можна залишитися за кордоном.

- Зараз допускаєте?

- За чим мені шкодувати? Людина, яка провела стільки років у футболі, не може почуватися нещасною. Провівши непоганий сезон у складі «Вереса», отримав травму. Грати не міг і в цю мить Дунець знайшов варіант зі Швецією. Виступав за любительську команду «Боліден». Потім дуже пощастило, що тодішній власник тернопільської «Ниви», нині, на жаль, покійний Володимир Коваль покликав мене, людину без тренерського досвіду, на посаду граючого наставника. Для мене то був шок. «Ниву» прийняв у листопаді. В ході сезону, відразу після того, як покинув Тернопіль Леонід Буряк.

Відразу змушений був влізти у те перегравання з «Шахтарем». Казав Володимирові Пантелеймоновичу, щоб за жодних обставин не погоджувався перегравати ту гру. «У нас всього дев’ять очок, - мотивую свою позицію. – Три знімуть, потім програємо. Буде біда». «Ні, переграємо» - категорично заявив Коваль. «Що ж, ви президент клубу, вам вирішувати». Вийшли 1 грудня і при переповнених трибунах виграли 2:0. Для нас то була дуже важлива перемога, адже напруга навколо тієї зустрічі стояла вражаюча. Перед виходом на поле говорив футболістам: «Грайте спокійно, не панікуйте. Якщо будете грати дисципліновано, все буде добре». Команда відіграла просто відмінно. Дімка Тутиченко і Матвій Николайчук забили два голи. Після матчу весь стадіон вибіг на поле. Для Тернополя такі перемоги були великим святом.

- Правду ж кажуть, що атмосфера на трибунах Міського стадіону була такою, що морально не встоювали навіть найдосвідченіші футболісти…

- Мені в цьому контексті згадалося протистояння «Ниви» з «Кривбасом» в 1/8 фіналу Кубка України у 1994-му. Програли ми у Кривому Розі 0:3 і під час післяматчевого фуршету тренер суперників Віктор Кузнєцов каже: «Хороша у вас команда. Тільки поле прямокутне, а ви грали поперек нього». Цей жарт проковтнув. Але через тиждень граємо матч-відповідь у Тернополі. Перед ранковим тренуванням у день матчу запитую футболістів: «Хто не вірить, що сьогодні виграємо 4:0?» Тиша. Підіймаємо преміальні. На 18-й хвилині вже ведемо 2:0. Врешті перемогли 4:0 (Яворський у цьому матчі зробив хет-трик – авт.). Накриваємо фуршетик. «Знаєте, я зробив правильні висновки, ми сьогодні грали вздовж поля, а не поперек» - кажу Кузнєцову.

Ігор Яворський: Не продай ми Ящука, "Нива" зникла б ще в середині 90-х. Ч.2 - изображение 2

"Нива" - 1997

Мушу зазначити, що в ті часи тренери не ображалися на такі жарти, могли відразу після матчу сісти разом, обговорити перипетії гри. Нині такого нема. То зважте, що я був молодим тренером-початківцем. І ці люди, які по 20-30 років працювали в чемпіонаті СССР, спілкувалися зі мною на рівних. Зізнаюся, було цікаво просто послухати, що вони думають, яке їхнє бачення. Ці люди не ставилися зверхньо, радили. Певен, що мені дуже поталанило, що вчився на одному курсі з такими тренерами, як Сабо, Маркевич, Колотов. Коли ти потрапляєш у таку когорту спеціалістів, то навіть не бажаючи цього, почерпнеш чимало корисного. Я ж мав бажання і під час вечірніх спілкувань прислухався до кожного слова досвідченіших колег.

- Ігор Сушко, Валентин Грегуль, Олег Ящук, Василь Демидяк плюс Ігор Біскуп і Михайло Дем’янчук, який починав грати ще при Буряку – ви свідомо йшли на те, щоб «Нива» ставала більш тернопільською чи то справді виросло талановите покоління?

- Я свідомо вводив по кілька вихованців тернопільського футболу щороку. Ящука ми просто купили, побачивши одну гру за його участю у Львові. За Олега заплатили якихось 700 марок. Львів’яни сказали, що то посередній футболіст і він їм не потрібен. Мене, звісно, привабило не тільки те, що Ящук родом з наших Ланівців. Я бачив, як він працював на тренуваннях і розумів, що то дуже талановита дитина. Олег, мабуть, найталановитіший з-поміж усіх футболістів, які народилися на Тернопіллі. Так, були ще Андрій Шпак, Вася Демидяк. Але Олегові пощастило більше. В тому, що коли «Нива» знаходилася на грані зникнення, нам довелося продавати Ящука в «Андерлехт». Якщо не помиляюся, трансфер вартував 120 тисяч доларів. Завдяки цим грошам «Ниві» вдалося покрити всі борги, які в клубі накопичилися впродовж року та ще й купити Юрія Фокіна та Ігоря Панкратьєва. Їхня вартість коливалася в межах кількох тисяч гривень. Плюс дві-три тисячі підйомних. Думаю, не продай ми Ящука, «Нива» б не вижила вже тоді.

- Кажуть, що вміння грати головою Олег перейняв у Яворського…

- Ми дуже багато працювали над передачами з флангів і ударами в дотик. На зборах в Гуменному Біскуп виконував безліч подач з країв, а нападники били-били-били. Тренування закінчилося – а вони б’ють ще годину. Не дивно, що вгорі у нас добре грали і Ящук, і Сергій Турянський, і пізніше Автанділ Капанадзе. Хоча зріст цих футболістів не дуже високий. Якраз те, про що я говорив: готель поряд і футболісти нікуди не поспішають. Нині на індивідуальну роботу після тренування залишається хвилин 20-30 від сили. То якщо не хочеш пожертвувати обідом.

Тоді ж рівень флангових футболістів дозволяв нам грати таким чином, адже в один час зліва у нас грав Андрій Кирлик, справа – Таріел Капанадзе. Той і інший – надзвичайно обдаровані футболісти. Трохи раніше, коли продали в Донецьк Сергія Кочвара, «Шахтар» дав нам взамін ще одного флангового футболіста Сергія Шищенка і крайнього оборонця Віктора Доценка. Шищенко почав сквозити вздовж усього правого флангу відразу, з першого ж матчу в складі «Ниви», у Луцьку проти «Волині». Тернопільські вболівальники носили Сергія на руках. Звісно, з такими краями нападники могли навчитися грати головою.

Фото - Іван Вербицький

- Треба також згадати, що Автанділ Капанадзе з Шепетівки до Тернополя теж перебрався, як лівий півоборонець. Чому вирішили зробити з нього нападника?

- Фланговий хавбек мусить виконувати дуже великий об’єм роботи. Автанділ цього робити не міг. Одного разу на зборах ми поговорили і вирішили спробувати Автанділа на вістрі атаки. У кількох перших матчах новий нападник відзначився забитими м’ячами. Це підняло Автанділові моральний дух і надалі за сезон він забивав по 15 м’ячів. Коли спостерігав за його грою, навіть не міг уявити, що Автанділ міг грати десь іще. Феноменальна техніка, відчуття голу. Київському «Динамо» він забив так, що ніхто й подумати не міг: метр і 70 сантиметрів зросту результативно б’є головою.

- Андрій Кирлик, про якого ви згадували, нині священник…

- Зізнаюся, дуже дивувався, коли почув цю звістку. Та досі не можу в це повірити. Андрюха виділявся вихованням, інтелігентністю, тонким відчуттям гумору. Але сказати, що він був надзвичайно набожним, не можу. Не знаю, можливо, у людини в середині щось змінилося, іншим стало світобачення. В будь-якому разі для мене це дивина. Але то теж шлях, у кожного він свій. Щось більше сказати не можу, бо священника Кирлика не бачив. Особисто з ним не спілкувався.

- Коли залишали «Ниву» навесні 1998-го, вже розуміли, що команда приречена?

- Так. Перед тим нас викликав голова облдержадміністрації і прямо сказав, що футбол його не цікавить, коштів на команду немає і займатися пошуками спонсорів він не буде. «Що хочете, то робіть» - ці слова красномовні. Залишатися і ганьбитися бажання не мав, тому відразу вирішив піти. Зі сторони дивитися на те, як команда галопом несеться вниз, звісно, було важко. Але такі реалії тернопільського краю. Коли керівником облдержадміністрації був Богдан Бойко. В першій половині 90-х з футболом було все гаразд. Він пішов і майже на 15 років місто залишилося без футболу. Аж до того часу, поки увагу до «Ниви» не проявив Хоптян.

Вочевидь тоді не до футболу було не лише в Тернополі, а й у всій країні. То ще добре, що команда не зникла зовсім. Якби це сталося, ніхто б трагедії не робив. Зрештою, чому лише тоді? Ось зараз у промисловому Кривому Розі зник «Кривбас» і нікому до цього діла нема. За ті десять років без великого футболу Тернопіль загубив головне – всю футбольну інфраструктуру. То ж єдиний обласний центр в Україні, де немає штучного поля. Навіть у Хмельницькому таке поле є. То ще добре, що під Євро-2012 у Тернополі реконструювали стадіон. До того десять років «Нива» жевріла. Люди, які фінансували команду, швидше не давали їй загинути, ніж ставили якісь завдання. Постійні борги, ні форми, ні інфраструктури – нічого.

Ігор Яворський: Не продай ми Ящука, "Нива" зникла б ще в середині 90-х. Ч.2 - изображение 3

Фото - Андрій Вербицький

- Слідом за «Нивою» ви встигли попрацювати й в іншій на той час вищоліговій команді західного регіону – івано-франківському «Прикарпатті»…

- Прийняв цей колектив після Анатолія Заяєва. Франківці боролися за виживання. Ситуація була непростою, але перехідний матч за право залишитися у вищій лізі ми у «Черкас» завдяки хет-трику Володі Ларіна виграли. На посаді я залишився, але працювали ми на голому ентузіазмі. Від часу перехідного матчу і впродовж наступних трьох місяців ніхто з керівництва жодного разу не прийшов і не поцікавився, що ж з тою командою відбувається, за що вона живе і тренується. Та до сезону ми підготувалися непогано і, зважаючи на обставини, виглядали доволі достойно. Впродовж чотирьох місяців футболісти і тренери не бачили ні зарплат, ні премій. Атомна війна. Гравці проживали і харчувалися в готелі «Україна», в центрі Івано-Франківська. Автівку я заправляв за свої кошти, при цьому до сусіднього Тернополя їздив рідко.

- Такий ґрунт найблагодатніший для торгівлі матчами…

- Нині всі захоплюються «Кривбасом», який впродовж півроку грав без грошей і нікому не віддав жодного матчу. Ви, мабуть, здивуєтеся, але у нас в «Прикарпатті» тоді було те саме. Не знаю, може, ми так любили футбол, що навіть думок про здачі не допускали. Футболісти виходили і билися. Вони дорожили власним іменем. Правда, тренерові за таких обставин важко вдвічі. Дорікнути хлопців ні в чому. Вони щотижня групами по п’ять осіб приходять і запитують: «Петровичу, коли зарплата?» Що відповісти? Я питаю те саме президента клубу Анатолія Ревуцького, він звертається до голови облдержадміністрації. Замкнене коло. Один одного тішили словом «завтра». А те «завтра» ніяк не наставало.

- Для вас, наскільки я розумію, настало не після чергового повернення в Тернопіль у 2000-му, а вже в «Карпатах», де допомагали Івану Ґолацу…

- Мені цю роботу запропонував Петро Димінський. У штабі Ґолаца я був єдиним українцем. Грала команда непогано і зайняте нею за підсумками сезону сьоме місце нині вважалося б серйозним результатом. Тоді такий підсумок оцінили негативно. Ґолац же прийняв команду, яка знаходилася в зоні вильоту і підняв її до середини таблиці. Навіть не знаю, чому Іван за підсумками сезону вирішив піти. Стосунки з Димінським у нього начебто були непогані. Але раз так, то я, як один з представників тренерського штабу, теж не залишився. Маю такий принцип: раз йти – то всім разом, адже ми були одною командою.

- З селекційною діяльністю тренерського штабу ця відставка не пов’язана?

- Замість нас кажуть сухі факти. На мій погляд, наша діяльність на трансферному ринку Димінського задовольнила повністю. Не буду називати суми, за які ми купували чи продавали футболістів, але майже кожна наша покупка з часом принесла клубові прибуток. То за умови, що Ковальчук, Чернов, Іванов і Ґанц були в «Карпатах» провідними гравцями.

(Свого часу, коли автор цих рядків працював у іншому виданні, Ігор Петрович ці цифри в контексті конкретних прізвищ назвав. Тому наводимо цитату дворічної давнини: «Сергія Ковальчука знайшли ми з Ігорем Бабінчуком і нашим молдовським другом Олександром Гузуном. Купили Сергія за 300 тисяч, а продали за два мільйони в московський «Спартак». Андрія Чернова взяли за 90 тисяч, а в «Арсенал» продали, якщо мені не зраджує пам’ять, за 400 тисяч. Знайшли Олексія Іванова і теж дорожче продали його в «Арсенал». Вважаю, що добрим було й придбання словака Франтішека Ґанца, який теж пізніше за більші гроші перейшов до «Арсеналу». Так, не заграв ще один словак, оборонець Петр Суковскі, який грав за збірну Словаччини й за «Кошице» в Лізі чемпіонів. Але як не заграв? В Маріуполі Суковскі зламали ногу. Це була наша помилка. Але як можна назвати помилкою перелом ноги?)

Багаторічний дует Ігор Бабінчук - Ігор Яворський

- Ви ж не будете заперечувати, що галицькі вболівальники полюбляють, щоб їхні команди були сформовані з вихованців місцевого футболу. Приклад нинішньої «Ниви» - цьому зайве підтвердження…

- Все залежить від гравця. Ковальчука та Іванова львівські вболівальники любили. Я теж вважаю, що «Карпати» мають свою школу, свої кадри, клубну політику. Можливо, сенс довіряти своїм там справді є. Але тоді був такий період. Велика група футболістів була у віці, вони вже не витягували навантаження матчів вищої ліги. Їх вартувало кимось замінити, внести в життєдіяльність команди свіжий струмінь. Судячи з результату, ці зміни себе виправдали. Хоча не всі вважали так, як ми.

- Так чи інакше, більше у «Карпатах» ви не працювали…

- Вдячний В’ячеславу Грозному, який трохи згодом запросив мене в статусі помічника в запорізький «Металург». То був гарний період роботи і, зізнаюся, мені досі трохи незручно перед В’ячеславом Вікторовичем, що не залишив робочого місця разом з ним. Знаходячись у відпустці, я просто не знав, що Грозний подав у відставку. Дізнався, що В’ячеслав Вікторович написав заяву лише через десять днів після того. Там суть проблеми ось у чому. Керівництво «Металурга» заборгувало нам преміальні за вихід до фіналу Кубка України. Крім того, існувала заборгованість по зарплаті. Добитися виплати Грозний не зміг і вирішив піти.

Але телефонує Сергій Ященко і каже, що йому запропонували очолити запорізький клуб. «Хочеш бути моїм помічником?» - питає. Я зателефонував одному з керівників клубу Дворецькому. Той каже: «Якщо будеш допомагати Ященку – гроші повернемо». Фактично, виходу не було. Хотілося отримати чесно зароблене. Зізнаюся, що сума накопичилася серйозна. Я таких грошей не заробляв ніколи. Зважте, що коли Грозний знаходився в лікарні, командою управляли Величко, Яворський і Ященко. Тренувальні заняття проводили ми з Ященком. Установки на гру робив я, хоча перед тим, звісно, телефонував Грозному і радився. Команда грала добре й надалі ми з Ященком змогли втримати обраний курс.

- Хтозна, як би розвивалися події, пройди «Металург» тоді в Кубку УЄФА грецький «Панатінаїкос»…

- Вважаю, що нам просто не поталанило. На виїзді зіграли 1:1 за умови, що наприкінці зустрічі Артем Челядинський втратив дві ідеальних нагоди забити. Вдома впродовж двох таймів володіли перевагою, але пропустили безглуздий гол на самому початку гри і поступилися 0:1. Гарна у нас тоді команда була. Грозному треба віддати належне: він зібрав цілу когорту сильних футболістів.

Фото - Андрій Вербицький

- Серед тих, з ким команда виходила до фіналу Кубка, виділити варто Сергія Нагорняка…

- Сергія взагалі вважаю прикладом в усіх аспектах. Коли Грозний знаходився у лікарні, Нагорняк допомагав тренерському штабові, організовував команду, підтримував її. Адже нерідко буває, що команда неохоче слухає помічників тренера. У нас все вийшло навпаки. Колектив, бажаючи, щоб В’ячеслав Вікторович швидше видужав, щоб не хвилювався, об’єднався і видав цілу серію прекрасних поєдинків. Особливо виділив би матч-відповідь півфіналу Кубка проти «Іллічівця» в Маріуполі, коли ми зіграли 1:1, а до фіналу нас після домашніх 2:1 вивів гол Іраклія Модебадзе.

- Сезону-2006/2007 тренерський дует Ященко – Яворський у Запоріжжі не допрацював. Чому?

- Проблеми у нас розпочалися після матчу 1/16 Кубка України проти «Кримтеплиці». Ця зустріч відбувалася якраз між двома поєдинками проти «Панатінаїкоса». Ященко вирішив, що до Молодіжного він повезе дубль, а я з основою залишаюся в Запоріжжі, щоб готувати команду до матчу Кубка УЄФА. На тому й зійшлися. Матч «Кримтеплиці» програли в серії післяматчевих пенальті. Ященко з дублем ще не повернувся, як викликає мене Дворецький. Криє мене високими словами і питає, мовляв, чому не поїхали в Молодіжне основою. «Ми ж в Кубку УЄФА граємо, - кажу. – Ви ж не хочете, щоб ми там зіграли так, як донецький «Металург» з «Вердером»?» На тому й розійшлися.

Після 1:1 на виїзді шанси переграти «Панатінаїкос» були реальними. Хоч ми й не пройшли, але виглядали достойно, а в чемпіонаті команда знаходилася в середині таблиці. Претензій до нас бути ніби й не могло. Але їдемо на виїзд до Харкова, на гру з «Металістом». Грали наче й непогано. Але на четвертій доданій хвилині неподалік від середини поля наш футболіст вибиває м’яч в аут. Хлопчик за полем швидко подав суперникові м’яч, швидке вкидання з аута і нам забивають єдиний у матчі гол. Коли їхали в автобусі, Ященкові зателефонував Дворецький і розповів усе, що було й не було. Сергій Володимирович після цієї розмови вирішив піти. Звісно, не залишився й я.

- Вдруге ви разом з Ященком нетривалий час попрацювали з іншим «Металургом», в Донецьку…

- Мали інші варіанти і був вибір. Та Сергій Володимирович переговорив з керівництвом «Металурга» і покликав мене. Мушу визнати, що у ранній відставці винні ми самі. В зимовому антракті команду достатнім чином вкомплектувати не змогли. Тих гравців, яких хотів Ященко, не взяли, бо не виділили коштів. Зокрема ми хотіли запросити кількох хлопців з Запоріжжя. Втім, керівнитцво клубу вирішило змінити акценти і вкомплектувати команду місцевими футболістами. Так і сталося. При нас тоді заграли Ігор Тимченко, Саня Ситник, Діма Назаренко, Сашко Воловик, інші хлопці з дублю. Щоб досягати з цими хлопцями результату, був потрібен ас. Нам його не дали. Та й грали ми справді погано, провально. Так, команда не знаходилася в зоні вильоту, але для «Металурга» то була катастрофа. Звісно, наша вина в тому, що не наполягли, що комплектуватися потрібно більш висококваліфікованими виконавцями, теж є.

- Можна сказати, що донецький період негативно вплинув на подальший розвиток вашої тренерської кар’єри?

- Мабуть, так і було. Тренер вистрибує тоді, коли грає його команда. Ми з Ященком погано відпрацювали в Донецьку. Не соромлюся сказати, що в тому провалі є наша вина. Бо переконувати теж треба вміти. Коли поїхав на семінар, щоб продовжити дію pro-диплому, Сергій Володимирович зателефонував і сказав: «Ігоре, ми вже не працюємо». «Що зробиш, Сергію, таке життя» - відповідаю. Власне, після того ні я, ні Ященко впродовж півтора року не могли знайти собі роботи. Але ми самі винні, бо знаходячись в прекрасному клубі і маючи чудові умови для роботи, свого шансу використати не змогли.

Ігор Яворський: Не продай ми Ящука, "Нива" зникла б ще в середині 90-х. Ч.2 - изображение 4

Фото - Іван Вербицький

- Теперішня робота в «Ниві» - то певний душевний спокій?

- Почуваю себе тут комфортно. Але ніхто й ніколи не переконає мене в тому, що не можна порівнювати ту роботу, яку я мав у Донецьку, з нинішньою. Коли ти тренер і маєш все для того, щоб команда грала, то в тому, що шансом ти не скористався, винен виключно сам. Думаю, якби Бог ще дав мені таку нагоду, то вдруге я б цих помилок не допустив. Тим паче, що я тоді був помічником і з керівництвом «Металурга» зустрічався лічені рази. Сергій Ященко – дуже порядна, чесна людина. Мабуть, він не зміг надавити на керівників там, де це було необхідно. А робити це потрібно. Власне, в майбутньому я б хотів знову попрацювати в Прем’єр-лізі. Було б чудово, якби вдалося туди повернутися з «Нивою». Тернопільські вболівальники на це заслуговують. Але я ж розумію, що змінити тут треба все. Що ж, сподіваюся.

В останнє міг вийти до вищої ліги зі «Львовом». На святкуванні 20-річчя ФФУ до мене підійшов тодішній власник клубу Юрій Кіндзерський і сказав, що звільнивши мене, зробив найбільшу помилку. Досі переконаний, що тою командою ми спокійно могли займати у першій лізі одне з прохідних місць і виходити до еліти. Але, мабуть, на той час керівництву команди підвищення в класі було не потрібне. З фінансових причин. До слова, маючи контракт, я тоді залишив «Львів» без жодних претензій, не вимагаючи компенсації. Підписуючи угоду, домовлявся з Кіндзерським, що в разі, якщо до еліти не вийдемо, піду сам. Але виявилося, що не все залежало від мене…

Оцените этот материал:
Комментарии
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
Pomidoroff (Черкассы)
Нажаль політика у місті - це перше на що треба зважати.Якщо губернатор такий крутий, то збудуй з обл. бюджету для Ниви ще стадіон на пару тис. Хай там грає. Настількі я розумію, міський стадіон такаж муніципальна власність, як і ФК. Як газон витримає дві проф команди і дівчат у додаток? Аби трава виросла, треба хоч навесні зменшити навантаження. А як?
Ответить
0
0
Вернуться к новостям
Комментарии 3
Pomidoroff (Черкассы)
Нажаль політика у місті - це перше на що треба зважати.Якщо губернатор такий крутий, то збудуй з обл. бюджету для Ниви ще стадіон на пару тис. Хай там грає. Настількі я розумію, міський стадіон такаж муніципальна власність, як і ФК. Як газон витримає дві проф команди і дівчат у додаток? Аби трава виросла, треба хоч навесні зменшити навантаження. А як?
Ответить
0
0
Pomidoroff (Черкассы)
Абсолютно незрозумілі перспективи команди "Нива" вцілому. Свого стадіону нема, база у В.Гаях -руїна. Де грати? Де уболівальники?. На міському стадіоні міська команда планує перлігу. А нам, суперникам залишиться традіційний тернопільський город на полі.
Ответить
1
2
yaspas74 (тернопіль)
На рахунок стадіону то мало хто має свій стадіон основному оренда. На рахунок вболівальників то Нива зараз на другому місці після Миколаїва, до речі фк Тернопіль теж другий. А на рахунок газону тут погоджусь,але вам поки це не загрожує спочатку треба вийти в першу лігу,а до цього часу сподіваюсь і газон покращать,так що все буде норм. Тут головна біль політика нажаль.
Ответить
0
0

Новости Футбола

Лучшие букмекеры

Букмекер
Бонус