Особливості національного полювання в зимовий період. Третя серія

Категорії «мисливців» у нашому футболі різні. Спектр їхньої діяльності простягнувся від глибин дитячо-юнацького футболу і премудростей трансферної діяльності до полювання на відьом. Окремі клуби навіть створили цілі спецзагони з відлову недоброзичливців та критиканів. Діючи за принципом «Жадоба – ніщо, імідж – все», такі «каральні органи», як правило, невибагливі в засобах і користуються здебільшого методами, перевіреними ще в часи процвітаючої брежнєвщини. І вже не знаєш, що краще – ця діяльність на ідеологічному фронті чи надійна, перевірена представниками окремих українських клубів зокрема й на журналістах UA-Футболу тактика прессингу через телефонні дзвінки. На щастя, в київському «Динамо» такої дрібничковості не практикують. Як і подобає великому клубу, жорстка стратегічна лінія утримується усіми клубними підрозділами.

Терпіння чаша

Спортивний директор «Динамо» Олексій Михайличенко великодушно заявив, що Бенуа Тремулінас відправився в оренду до «Сент-Етьєна», щоб зіграти на чемпіонаті світу. Навіть не знаєш, як правильно регувати на ці слова, плакати від них чи сміятися? Тут одне з двох: або Олексій Олександрович визнає, що Тремулінас у «Динамо» деградував настільки, що Дідьє Дешам на нього не зверне ані найменшої уваги; або маємо справу зі стриманим визнанням могутності нинішнього динамівського колективу, до складу якого не можуть пробитися навіть кандидати до світових топ-збірних. Точніше, тієї топ-збірної, яка восени зім’яла українців у пляцок. Якщо ж тренер з українського чемпіонату не може використати гравця з такої команди з користю, то, мабуть, проблема не в футболісті.

Фото - Денис Руденко

Навіщо переходить у бразильський «Ґреміо» Дуду, достеменно невідомо. Але точно не для того, щоб зіграти на мундіалі й не гарантія, що для того, щоб грати у футбол. Судячи з того, з яким терпінням ставилися до Дуду тренери киян Сьомін і Блохін, як довго вони терпіли вибрики бразильця зі спізненнями на збори через причини на кшталт ув’язнення за побиття дружини чи без них, цей гравець за талантом мав не поступатися Мессі. Важливо і показово те, що Дуду змусив себе вигнати з команди сам. Самотужки тренерський штаб на такий крок вочевидь не наважився б ще довго.

На траву в забутті

Дивовижно, але за вісім місяців перебування в київському «Динамо» австрієць Александар Драґовіч ще не усвідомив усіх принад буття місцевих футболістів. Поспілкувашись з журналістами із своєї країни, Сашко пожалівся, що в Києві його зустрічі з пресою обмежуються лише прес-конференціями, а представників ЗМІ пускають лише на тренування перед міжнародними матчами. На думку Драґовіча, такої заборони на спілкування нема більше ніде. Австрійцеві це не подобається, він каже, що інтерв’ю – то частина його роботи. Нічого, побуде в Києві ще трохи і звикне. Ось Міґел Велозу, який попервах був надзвичайно комунікабельним, швидко перейняв у українських гравців улюблену тактику ігнорування журналістів і тепер пробігає мікст-зоною прудкіше, ніж Хачеріді з Гармашем.

Фото - Олег Журавльов

Від себе ж додамо, що в останніх кілька років розгорнуті інтерв’ю з динамівцями стали для ЗМІ, які не є партнерами клубу, чимось практично нереальним. У цьому контексті згадується історія, яку переповів нині головний редактор UA-Футболу Костянтин Довгань. На попередньому місці роботи він отримав завдання поспілкуватися з кимось із динамівських збірників, які зіграють на Євро-2012. Звернувшись з відповідним проханням до віце-президента клубу Олексія Семененка, Костянтин почув відповідь: «Ви у черзі. Бажаючих багато. Інтерв’ю може відбутися навіть через рік».

Як Везувій, реве стадіон!

Звісно, поспішність не потрібна нікому. Команду київського «Динамо» відзначає зваженість кроків. Як, приміром, в історії з випадами Віктора Леоненка на адресу Андрія Ярмоленка. Віктор Євгенович, безперечно, давно у своїх висловлюваннях втратив відчуття міри. Безжально критикуючи сучасних динамівців, він найперше мусив би згадати, як сам був у тій же шкірі, як не реалізовував по три пенальті за сезон, як по-піжонськи бив між ніг Оліверу Кану, як губив свій талант поза межами стадіону. Зрештою, святих немає. Це мали б розуміти усі. «І мертві, і живі, і ненароджені». Скажімо, особи, які складали агітку з назвою «Запитуєте – відповідаємо», принесли б Ярмоленкові значно більше користі, якби не виправдовували його недисциплінованості здобуттями звань «найкращого гравця місяця», а спробували почути у висловлюваннях Леоненка щось дійсно раціональне.

Замість цього знаходимо майже погрозу: «Ярмоленку вкрай прикро дізнаватися про образи, які лунають з уст осіб, зведених певними виданнями в ранг експертів. Ми пообіцяли, що будемо журналістськими засобами, які у нас є, боротися зі схожими проявами, що заважають нормальній підготовці футболістів нашого клубу. Заявляємо – це не припустимо». Особливо вразило останнє речення. Воно майже один в один нагадує недавню риторику з уст панів Пшонки та Захарченка.

Майже миттєво на офіційному сайті «Динамо» з’явилася також відповідь зазвичай не дуже говіркого Ярмоленка. Судячи зі словосполучень «сидячи на тренерській лаві збірної міліції і розпиваючи пиво», аргументи Андрія зводяться до банального «Сам дурак».

…В одному з інтерв’ю легенду німецького футболу 90-х Маріо Баслера, який висловлюється на телебаченні у схожому на Леоненків стилі, запитали: «Ви глумитеся над тими, з ким колись грали і хто зараз тренує. Як вони на це реагують? Вони тиснуть вам руку?» «Звісно, що тиснуть, - відповів Маріо. – Коли зустрічаємося, беремо по гальбі пива й сміємося разом з того, що я сказав у ефірі. Зла на мене ніхто не тримає. Та й я не зі зла говорю».

Власне, то та цивілізація, до якої ми прагнемо і до якої нам ще так далеко. Окремо хотілося б зупинитися й на закидах на свою і своїх колег адресу стосовно «осіб, зведених певними виданнями в ранг експертів». Може, інший раз були б і раді замість чергового спеціаліста обговорити останні події в команді київського «Динамо» з кимось з її гравців. Але змоги такої не маємо. «Я не думаю, що є така міжнародна практика заборон для журналістів», - то не наші слова, а оборонця ФК «Динамо» Александра Драґовіча.

Далі буде…