×
Спасибо, я уже с вами
Андрій Баль: "Англію, Францію й Швецію ми зобов’язані перемагати"

Андрій Баль: "Англію, Францію й Швецію ми зобов’язані перемагати"

2 февраля 2012, четверг. 11:372012-02-02T11:37:25+02:00

Минулий рік для національної збірної України видався вкрай двояко: у 12 товариських поєдинках наші хлопці здобули всього чотири перемоги, поступившись при тому п’ять разів. Щодо рівня продемонстрованої гри, тут неоднозначностей менше: мабуть, кожен цілком справедливо може дорікнути головній команді країні в маловидовищності, повільності та подекуди навіть відсутності відповідного характеру.

Завжди відкритий до спілкування, помічник Олега Блохіна у національній збірній України Андрій Баль дотримується дещо іншої думки, хоча й зазначає, що з нинішнім поколінням збірної йому інколи навіть спілкуватися непросто…

«Рибки дуже шкода. Федецький нехай розбирається сам»

— Андрію Михайловичу, впевнений, дворічна дискваліфікація Олександра Рибки стала неприємною несподіванкою не лише для вболівальників, але й для тренерів національної збірної України…

— Для нас це величезна втрата: тепер не зможемо розраховувати на одного з трьох голкіперів, якого вважали гравцем основної обойми на Євро-2012. Звичайно, будемо чекати рішення щодо апеляції, але боюся, що цього футболіста ми втратили на найближчий час. Вважаю, що передусім він сам собі завдав цього болючого удару по професійній кар’єрі, вживши заборонений препарат. У нас не такий великий вибір гравців, і кожен з них на рахунку. Нам дуже шкода, що й казати…

— Цікавить ось який бік цієї медалі: впродовж 2011-го ігрового року в таборі національної збірної основною була трійка голкіперів: Олександр Шовковський, Андрій Дикань, Олександр Рибка. Хто з-поміж українських воротарів найближчий до того, аби замінити «гірника» в цій трійці?

— Не забувайте, що до лав збірної викликався ще й Андрій П’ятов — далеко не останній вітчизняний голкіпер… Утім, погоджуся з вами: за останній час Олександр Рибка зарекомендував себе з найкращого боку й по праву вважався одним із основних у розширеному складі «синьо-жовтої» дружини.

— 2011-ий минув для тренерського штабу збірної як рік комплектації складу. Гадаю, не буде великим секретом назвати прізвища воротарів, які були в розширеному списку тренерів збірної…

— … Можу лише сказати, що керівний склад збірної й зокрема тренер по роботі з воротарями Юрій Роменський слідкував за п’ятьма вітчизняними голкіперами, вважаючи саме їх потенційними гравцями головної команди країни (Цікаво, що Юрій Роменський, нині звертає увагу передусім на молодь: «У нашому чемпіонаті є кілька вікових воротарів, але я не бачу сенсу залучати їх до лав збірної, позаяк і Шовковському, і Диканю вже далеко за 30». — А.В.).

— А кого особисто ви могли б відзначити серед голкіперів української ПЛ минулого ігрового року? Звичайно ж, із прицілом на національну команду.

— Вам цікава моя приватна думка, а не як тренера збірної? Що ж, особисто мені дуже сподобалася гра Максима Коваля.

— Інша «гаряча» точка — ситуація з Артемом Федецьким, котрий пропускає вже другий збір львівських «Карпат». Чи розмовляли тренери збірної з Артемом?

— Ні. Підписання чи не підписання контракту — особиста справа футболіста й внутрішня для клубів, з якими він веде перемовини. Тому на це питання вам не відповів би й Олег Блохін. Не наша ця справа, розумієте?..

— А чи має тренерський штаб збірної якісь важелі впливу у цій ситуації? Наприклад, чи реальні дзвінки в ті ж «Карпати» чи «Шахтар» з підтекстом, мовляв, «хлопці, що ж ви робите? І так захисників немає, а тут ще й ви зі своєю бюрократією?»

— Немає ніяких дзвінків. Побажаємо Артему, аби він владнав свої справи, прогресував і конкурував за місце в національній збірній України. Крапка.

— Цей момент яскраво символізує оте так зване «всебічне єднання країни» навколо своєї збірної, яким поки що й не пахне… Чи виправдано в цій ситуації ФК навіть не звертають уваги на проблеми команди Олега Блохіна?

— (Після паузи) Знаєте, у цій ситуації ми й не намагаємося влазити у вирішення цієї проблеми. Нам це нічого не дасть. Нехай розбираються між собою клуби.

«З 2006-го склад збірної змінився на 75 відсотків»

— Андрію Михайловичу, торік вам разом із соратниками по роботі довелося відчути на собі величезний пласт критики, до якої люди вже просто звикли. Чи погоджуєтеся з думкою Олега Блохіна: мовляв, Україна — не найуспішніша футбольна країна, тож і перемагати такі команди, як Франція чи Італія, ми просто не зобов’язані?

— Скажу єдине: ми й справді не зобов’язані. АЛЕ! Зі свого боку водночас ми зробимо все, на що спроможні, аби наша команда боролася в кожному матчі й турнірі за перемогу — чи розкрию я перед вами таємницю, кажучи, що саме цього від нас чекає народ України?

— Але, Андрію Михайловичу, важливий момент: поруч із цими словами головного тренера, можливо, є місце елементарній неспроможності вітчизняних футболістів обігравати таких «монстрів» світового футболу?

— (Перебиваючи) Абсолютно переконаний у тому, що українські футболісти можуть обігравати таких суперників!

— Навіть якщо оминути увагою так звану «віру у власні сили» та «характер» і сконцентруватися суто на класі гравців та їхніх ігрових уміннях?

— А що тут дивного? Хоч як би це банально звучало, але Україна завжди була багатою на таланти. Зрештою, наша країна повсякчас виступала постачальником виконавців одній із найсильніших збірних Європи минулого століття — збірній СРСР. Скажімо, 1986 року в її розташуванні було 12 чи 13 гравців! Веду до того, що стосовно талантів нічого не змінилося, й ми можемо досягати визначних результатів.

— Вважаєте, що торік (та й за всю історію незалежної України) нашим футболістам вдалося довести цю вашу тезу?

— Скажіть, а ви ведете якусь статистику стосовно збірної України?

— Особисто я — ні. Але про що йдеться?

— Скажімо, про те, що з 2006 року, коли ми працювали в отій успішній збірній України, склад команди змінився на 75 відсотків. Акцентую вашу увагу саме на цьому числі.

— Тобто, хилите до того, що не надто успішний для нас 2011-ий — наслідок омолодження складу?

— Ні, я лише хочу зауважити, що так просто й швидко все не робиться. Запевняю вас: перспективи цієї збірної — надзвичайні. Але треба зачекати.

«Інколи мені непросто знайти спільну мову із сучасними футболістами»

— Пане Андрію, ми згадали про критику. Вам не здається, що велика частина вболівальницької аудиторії України виховувалася на гучних перемогах Радянського Союзу, як-от на чемпіонаті Європи 1960 року, та київського «Динамо» в єврокубках, і тепер оце покоління просто не може й не хоче сприймати нічию з німцями чи італійцями за велике досягнення?

— Мені доволі сумно говорити, коли йдеться про футбол у Радянському Союзі. Я вважаю, що коли наш футбол переживав період переходу до незалежного, нами було втрачено оту секунду, мить наступництва та передачі новому поколінню величезного багажу вмінь і знань. Та й складно сучасній молоді передати все побачене, почуте та здобуте… Не знаю, чи розумієте, про що я… Наприклад, у «Динамо» свого часу мене навчали футболу Коньков, Веремєєв, Трошкін… Я сприймав усе, що чув і бачив у їхньому виконанні. Нині ось цей зв’язок між поколіннями професіоналів уже втрачено, мабуть, безповоротно.

— У цій ситуації варто знову згадати про футболістів: кажуть, без історії немає й майбутнього…

— Сто відсотків!

— Ось до чого веду: чи впевнені ви, що кожен із гравців сучасної національної збірної без проблем згадає всі нагороди збірної СРСР чи назве прізвища найвидатніших її гравців? Хоч як крути, а українці повсякчас були кістяком збірної тієї країни, і, як-не-як, СРСР — наша історична спадщина, для багатьох — домівка…

— Знаєте, останнім поколінням гравців, які згадували ті перемоги й вчилися на них, було покоління Олега Лужного, Владислава Ващука, Андрія Гусіна, Сергія Федорова та інших футболістів збірної зразка початку двотисячних, і, зокрема, часів чемпіонату світу 2006 року.

— А «модерне» покоління…

— Гадаю, воно знає про ті часи, можливо, гравці десь щось читали про них. Але від них жодних розмов щодо збірної СРСР я ніколи не чув. Та й чи можна їх у цьому засуджувати? Не знаю.

— Андрію Михайловичу, а може, ми намагаємося надто глибоко зануритися й зрозуміти суть нинішнього спаду українського футболу? Може, все лежить на поверхні: гроші, машини, інше ставлення до роботи…

— Ви праві — ситуація справді банальніша й простіша. Але наразі я повинен спілкуватися й знаходити спільну мову з людьми, які живуть у сучасному світі, а не в покритому пилом радянському…

— Вам це вдається легко?

— Інколи, м’яко кажучи, дуже нелегко. Сьогодні у футболістів зовсім інше ставлення до життя й роботи.

«Нові футболісти в збірній навряд чи з’являться»

— Андрію Михайловичу, повернімося до справ суто ігрових: як ви розцінюєте оті 12 контрольних матчів збірної 2011 року? Вони були частиною етапу суто формування складу?

— Формування складу й ознайомлення тренерів із гравцями. Але це система не така плоска, мовляв, «приїхали, відіграли, поїхали». Ми намагалися зрозуміти, що кожен гравець очікує від іншого, хто і як до кого ставиться і, зрештою, що відчуває, зодягаючи синьо-жовту футболку збірної.

— А якщо говорити про прищеплення футболістам звички перемагати, чи не вважаєте, що тут було багато пробілів?

— Чому? Ми ставили перед ними завдання — перемагати повсякчас. Результати спарингів для нас були дуже важливими, і на першому місці для тренерського штабу — бажання людини перемагати і себе внутрішньо, і суперника на футбольному полі.

— Нині Англія, Франція й Швеція — це подразник для українців чи реальні конкуренти, поразки в матчах з якими будуть розцінюватися як провал?

— Це — команди, які ми можемо і, найголовніше, маємо перемагати.

— Чи не надто амбіційно, Андрію Михайловичу?.. Футболісти наші поділяють цю вашу думку?

— Думаю, поділяють.

— Чи будуть цьогоріч запрошуватися до лав збірної нові футболісти — з метою переглянути їх у товариських матчах?

— Гадаю, що ні. Однак категоричності в цьому питанні бути не може: якщо раптом хтось заявить про себе, то неодмінно отримає запрошення до лав збірної.

—За місяць Україна проведе дві зустрічі: з Ізраїлем та Швецією. Час експериментів для тренерського штабу вже остаточно позаду?

— Насамперед ми перевірятимемо, в якому стані наразі перебуває кожен із підопічних. Також спробуємо реалізувати тактичні задуми. Важливим для нас є і процес спілкування з футболістами — все-таки ми вже давно не збиралися разом.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: Анатолій Волков, «Український футбол»


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев