За добу до матчу. Одеські замальовки

«Просимо вибачити за затримку рейсу та перенесені хвилювання» - саме такими словами завершив сповіщення про прибуття на одеську землю екіпаж «Боїнґа-737» авіакомпанії МАУ, на борту якого знаходилася збірна України з футболу, журналісти та члени офіційної делегації, котрі поверталися з Варшави. Дорога додому виявилася справді непростою. З вильотом з аеропорту Шопена в польській столиці зволікали довго. Врешті з майже годинним запізненням літак попрямував до злітної смуги. Але на півдорозі зупинився, бо перед злетом вирішили обробити поверхню «Боїнґа» кригостійкою рідиною.

Коли з ілюмінаторів почало виднітися морське узбережжя й пасажири зрозуміли, що посадка близько, літак, щойно вийшовши з густих хмар, почав різко знижуватися. Настільки, що води Чорного моря здавалися аж занадто досяжними. В підсумку пілоти зробили над водою петлю й, набравши висоти, з другої спроби таки зайшли на посадку. То вже потім помітимо, що в Одесі страшний вітер, а працівник летовища в приватній бесіді зазначить, що дуже добре, що таке зниження літака сталося саме тут, в Одесі, де повітряний шлях до посадочної смуги проложений над морем і небезпеки зачепити крилами будівлі чи дерева нема. Така вірогідність справді існувала.

Так чи інакше, окрім команди, котра продовжила підготовку до матчу зі збірною Молдови на базі клубу «Чорноморець» в Совіньоні, на добу в Одесі затрималися й інші члени української делегації в Польщі. Автор же цих рядків залишився в столиці Південної Пальміри до самого поєдинку й має змогу відчути атмосферу наближення поєдинку сповна. Проте спершу з’явилася нагода порівняти польські умови проживання в готелі з українськими. У Варшаві ми мешкали в тризірковому готелі «Метрополь», в самому центрі міста.

В Одесі на добу поселилися в такій же тризірковій «Юності», на Французькому бульварі, а це – півгодини їзди від Дерибасівської. І спершу здивувалися, бо візуальні порівняння були не на користь поляків – двокімнатний двомісний номер з виглядом на море замість однокімнатного, з завішеним рекламним банером балконом. Проте в решті, окрім більшої кількості телеканалів в ТВ-пакеті, одеські умови програвали. Батареї, на яких впродовж години не вдалося підігріти льодяної мінеральної води, вікна, з яких страшенно завіває, «вай-фай», наявність якого проявлялася півгодинним завантаженням однієї сторінки… А зранку був шведський стіл з задерев’янілими ковбасками, жареною рибою, тушкованою капустою і котлетами на сніданок. Зрештою, що там ми? Сильно здивувався, коли помітив, що так само харчуються баскетболісти дніпропетровського «Дніпра», котрі теж розквартирувалися в «Юності» напередодні чергового матчу чемпіонату України.

Наступного ранку та частина «варшавської» делегації, котра не попрямувала до Києва своїм ходом, знову відправилася на одеське летовище. Сам же сідаю на трамвай і прямую в центр міста, де домовився про оренду квартири. Те, що відбувається за вікном, бентежить найбільше, бо ще в Польщу вдягнувся не по погоді і ризикував під час другого морозного матчу ускладнити застуду ще більше. «Того, чого нам напрогнозували, мабуть, вже не буде, - заспокоює власниця житла. – На сьогодні ж (мова про неділю – авт.) заказували 10 градусів морозу, а в мене на термометрі – два градуси тепла. Так що, не вірте, Одесу не знесе. Хоча вчора неподалік від центру фуру перекинуло».

Посміявся, а про себе під час ранкової прогулянки зауважив, що в безвітряну погоду одеський мороз переносити легко. А значить – пора від побутових незручностей знову перемикати увагу на футбол. Через те, прогулюючись Дерибасівською, намагаюся почути чи побачити щось футбольне. Облизня ловив доти, доки не зайшов у супермаркет на Преображенській. «От дали наші полякам!» - звертається охоронець закладу років 50-ти на чистій українській до чоловіка приблизно того ж віку. «І головне, що їм та перемога була дуже потрібна. Думав, вони перелякаються через таку відповідальність» - відповідає той теж українською. І додає: «Збираюся піти у вівторок на стадіон, хочу внука взяти. Правда, якщо нас не замете, як киян».

А на вулиці, між тим, відбувається щось непересічне. Процесія з хоругвами, хрестом і двома прапорами імперської Росії попрямувала через Дерибасівську, як виявилося, до пам’ятника цариці Катерині другій. Виспівують молитву, яка зводиться до вигукування «Православного царя сохрани!» Група хлопців, помітивши ту строкату компанію з канонічних бабусь, бородатих дідусів і кількох молодиків у камуфляжі, видає «Слава Україні! – Героям слава!», але йде геть. Процесія ж, дійшовши до монументу Катерини, завагалася, куди прямувати. «Идем по часовой стрелке, хоть жиды и нарисовали против нее» - командує ідейно налаштований дідуган. Так і роблять. Я ж з думками, що цих на футболі точно чекати не варто, подався в інший бік.

У понеділок вдень в Одесі було зовсім тепло. «Вы на стадион? – запитує водій таксі. – Там сегодня наши тренируются? Молодцы они. Смотрел в пятницу матч – масса позитивных эмоций. Словно не молод уже, но даже уснуть какое-то время не мог от радости. Надеюсь, завтра Фоменко их настроит. Главное, чтоб серьезно к молдованам отнеслись, не так, как осенью у них на поле». Таксист пожалкував, що матчу подивитися не зможе, бо у вівторок ввечері працює.

Разом з тим, напередодні тренування поруч зі стадіоном зібралася група прихильників футболу. Цікаво, що в Одесі, на відміну від інших українських міст, де є сучасні стадіони, підходити можна до самих стін арени. Вийшовши на перекур, людям догодив асистент тренера Олександр Заваров. Олександр Анатолійович не відмовив вболівальникам у проханні сфотографуватися й при цьому багато жартував. Шкода, що чинні гравці збірної не настільки доброзичливі у спілкуванні зі своїми шанувальниками. Залишаючи стадіон, вони проігнорували фанів майже в унісон, а винятком був лише Анатолій Тимощук, котрий і в фото не відмовляв, і автографів роздав немало. Не дивно все-таки, що кілька німецьких вболівальників, помітивши Анатолія під час паспортного контролю в аеропорту Варшави, почали співати на мотив «ламбади» «Толік Тимощук, ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла»…