Україна − Польща 1:0
Гол: Кравченко 45+2
Україна: П’ятов, Ярмаш, Михалик, Чигринський, Шевчук, Назаренко (Гай, 73), Тимощук (Левченко, 63), Кравченко (Калиниченко, 66), Голайдо (Мандзюк, 90+3), Воронін (Шевченко, 46), Мілевський (Гоменюк, 58)
Польща: Фабіанскі, Кокошка (Загорський, 46), Голанскі (Ковальчик, 19), Дудка, Смолярек (Геррейро, 46), Кжиновек, Єлень (Павловський, 79), Жевляков, Блащиковський (Маєвський, 60), Левандовський, Муравський (Польчак, 46)
Попередження: Блащиковський 45+1
… Перед службовим входом на стадіон «Україна» наша міліція пильно перевіряла польських фанів. Пронести не вдалося нічого – з українських і польських пляшок виріс курган (щось на зразок братнього єднання перед Євро). Але в один момент довелося розступитися, бо на стадіон в’їзджала пожежна машина. Червоно-білі фарби на ній викликали вибух адреналіну у поляків – вони щиро думали, що їхнього полку прибуло. Їх можна зрозуміти – дорвалися до дешевого пива, яке вони дудлили протягом усього дня, ховаючись від львівської спеки. Але що цікаво – пиво не завадило їм 90 хвилин горланити своїх пісень. Виходило дуже красиво і ефектно – поляки уболівати вміють, це усі знають. За кілька секторів від них гуртувалися фани нашої збірної і на заздрість гостям палили червоні фаєри – їх то не так обшукували. Але і без вогнів перформенс був непоганий. Якщо поляки більше працювали шаликами і горлянками, то наші не шкодували рук. Хоча і «Слава Україні!» - популярне гасло підтримки команди лунало не раз і не два.
Словом, по підтримці фанатських секторів – нічия. По грі – нічия. Але результат нікуди не сховаєш – виграли і тим самим продовжили дуже приємну традицію. У Львові збірна України перемагає завжди. А от іншу традицію зламали. Андрій Шевченко не забив. Хоча до того від його ударів страждали грузини і тричі вірмени (у двох матчах). Цього разу вийшов зовсім інший Шевченко. Ну, так – побігав, постояв, віддав один гарний пас на хід партнеру, разок пробив по воротах, прийняв капітанську пов’язку від Тимощука, втік від журналістів – літак на Лондон, самі розумієте… більше-то й згадати нічого. Хоча, вимагати щось від Шеви зараз важко, а критикувати – язик не повернеться. Зрештою, усі і так усе розуміють – тут Берлусконі з Абрамовичем домовляються про його подальшу кар’єру; яка тут Польща з товариським матчем?
Ще одна річ, на яку варто зробити акцент. Ціни на квитки виявилися для львівського обивателя занадто київськими. Місця за воротами, які вартували 40 гривень ще прийшлися галичанам по кишені. А от далі було важче. Може, саме тому матч не викликав стовідсоткового ажіотажу. А шкода. Бо коли згадується матч Україна – Вірменія (той самий, де 4:3 було), сьогоднішній «товарняк» просто блідне. А ще кажуть, що на Білорусію ціна на квитки зросте…
Тепер про найболючіше. У гравців збірної України проблема з ігровою практикою. Шевченко не потрапляє у запас «Челсі», аналогічна ситуація з Вороніним, Гай і Шевчук в «Шахтарі» часто не витримують конкуренції і грають по великих святах. Хоча Воронін виглядав непогано. Він і в перекладину смачно пробив і гольову передачу на Кравченка зробив. Але Сергію за гол варто дякувати не так Вороніну, як центральним захисникам Польщі: двічі безперешкодно розстрілювати впритул воротаря – це, знаєте, діагноз. Правда, більше таких відвертих ляпів не було. Як і голів. Але якби не суперсейв Голайдо – поляки забили б вже на першій хвилині. Наші захисники не розібралися у ситуації і Смолярек спокійно пробив після подачі кутового. П’ятов приклеївся до газону, але все обійшлося. У відповідь пригадаєм класний удар низом від Тимощука – м’яча Фабіанські відбив, а вчасно зреагувати на вільний м’яч нікому було.
А далі – нуднувата гра. Якогось особливого, розрекламованого та очікуваного поєдинку між Тимощуком і Левандовським не вийшло, ударів було мало. Особливо у другому таймі, коли обидві команди грали в експериментальних складах. Поняття злагодженості відійшло на другий план – наші гравці вперто (а може інтуітивно) шукали попереду Шевченка. У поляків попереду теж нічого не клеїлося, хоча до кінця вони так і не здавалися. Після гри казали, що була б нічия – було б справедливо. Але волосся поляки на собі не рвали, а після свистка гарно привітали українців з перемогою і подякували своєму фан-сектору, залишивши їм на пам'ять кілька своїх футболок.
Олексію Михайличенку тепер треба формувати команду на відбір до Мундіалю. Точніше, не так команду – як її основний склад. Чи піде він на кардинальний крок, про який не дуже приємно говорити вголос – мається на увазі присутність на полі Шевченка? З одногу боку – феноменальний досвід, а з іншого… Грав Шевченко проти голланців – нападу в України не було. Не грав проти шведів – сидимо і милуємося. Не грав перший тайм проти поляків – були цікаві атаки. Вийшов – заштопорило. Може, все це випадковості, напряму зв’язані з невизначеністю у житті? Взагалі ж, як на мене, гарантоване місце в основі збірної мають лише Назаренко і Тимощук. Інші гравці під питанням. Ну, скажімо, яку пару ставити у центр захисту? Кучер, Чигринський, Михалик, Русол. Кого посилати забивати голи? Селезньов, Гладкий, Шевченко, Воронін, Мілевський. Зрештою, кому захищати ворота? Шовковський, Кернозенко, П’ятов, Худжамов. На кожну позицію є свої претенденти. І вибір в Михайличенка є. Головне, у ньому не помилитися.
Архив новостей
21.08.08 14:24