Французькі замальовки. Ми помрем не в Парижі

Винести в заголовок цитату з пісні "Мертвого півня" змусила зовсім не самовпевненість. Теоретично 2:0 у Києві можуть розізлити зіркових французів і наслідки можуть бути непередбачуваними. Втім, життя "гальських півнів" не вчить, по суті, нічого. Отримавши гучного ляпаса, Рібері і компанія відходили недовго. Замість притримати язика за зубами і довести власну вищість на власному полі, суперники продовжили словесне бомбардування. Чого варта лише заява куструбатого з технічної точки зору нападника Олів'є Жиру, який бравурно заявляє, мовляв, українці нас розлютили. Капітан французів Уго Льоріс на передматчевій прес-конференції уникає відповіді на запитання, чи це матч його життя. Він каже, що мріє зіграти на чемпіонаті світу, але вочевидь соромиться суперника, який трьома днями раніше забив у його ворота два м'ячі без відповіді.

Бахвальство і невиправдана зарозумілість суперників не знає меж. Культурнішим у ставлені до опонента є хіба-що тренер французів Дідьє Дешам. На тій же передматчевій прес-конференції він навіть сказав, що вважає Україну сильною командою, але попри те наче молитву повторяв певність у перемозі власної команди. Не "сподіваємося", "постараємося", а стверджувальні визначення. Журналісти французьких видань "Ліберасьон" і "Фіґаро" присвятили протистоянню Франції і України по полосі, але в цих матеріалах не згадується жодне прізвище українського футболіста. Виходить, команда Фоменка не заслужила на запам'ятовуваність навіть перемогою 2:0.

Але нехай. Ми здатні зробити французам послугу. Завдяки перемозі української збірної в раунді плей-офф відбору до чемпіонату світу-2014 тренером наших нинішніх суперників може стати Зінедін Зідан. Дешам наразі такої думки не допускає, але вочевидь хвилюється сильно. На тренуванні за добу до матчу колишній капітан французів самотужки вставляв палиці, якими встановлювалися межі для розминочної роботи з м'ячем. Робив це Дешам на полі "Стад де Франсу" ретельно, прицілюючись до вже встановлених позначок.

До слова, саме поле головної арени Франції вкрито безліччю вм'ятин. Це наслідки суботнього регбійного поєдинку, в якому французи перемогли з рахунком 38:18 Тонґу. Для них це дуже знакова перемога в престижному виді спорту. Показово, що на алеї слави на території "Стад де Франсу" відбиток руки Дешама губиться якраз серед чималої кількості "п'ятірень" регбістів. Спеціальні табло навколо стадіону поряд з рекламою квітневого фіналу Кубка Франції з футболу, концерту Джастіна Тімберлейка, який відбудеться через рік, наперед сповіщають про кілька регбійних поєдинків. Дешам може лише розводити руками і констатувати, що у вівторок поле буде важким для гри. Втім на радість Дідьє (чи Зінедіна?) зацікавлені люди вже розпочали будівництво суто регбійного стадіону на околицях Парижу. З його появою кремезні хлопці з овальним м'ячем під пахвою переїдуть зі "Стад де Франсу" на власну національну арену.

Наразі ж 80-тисячник у Сен-Дені залишається Меккою для найпопулярніших у Франції видів. Додамо, що добратися до цього стадіону з центру Парижу не так вже й просто. Автівок у французькій столиці надто багато, що спричиняє затори як в центрі міста, починаючи з Єлисейських полів, так і в передмістях на кшталт Сен-Дені. То за умови, що транспортні розв'язки з підземними тонелями тут майже ідеальні. Так чи інакше, втрапивши в "корок", автобус з журналістами з України тягнувся до "Стад де Франсу" понад годину і ледь не спізнився на передматчеву прес-конференцію Михайла Фоменка.

Взагалі, перший день перебування у Парижі залишив неоднозначні враження. Похмура погода без натяку на сонце в цьому зовсім не винна. Поселившись в готелі неподалік від Ейфелевої вежі, представники українських ЗМі постали перед фактом: води в кранах немає. "Подадуть її лише о п'ятій вечора" - каже наш гід. А щоб ми не розслаблялися, додає: "Вранці воду подають до десятої години. Потім знову п'ять годин кранів можна не вмикати".

Ось вам і Європа... Зрештою, прекрасна прогулянка вздовж стрімкої Сени нічним Парижем, милування творіннями Ґустава Ейфеля і Жана Шальґрена з його Тріумфальною аркою моральне невдоволення від побутових недоліків компенсували сповна.

А до того, що в кущах нерідко зустрічалися сірі й чорні пацюки був готовий - друзі попередили. Не сказали вони лише про те, що ті щурі, зібравшись великими купами, гидко пищать. Так, що той скрегіт чутно на десятки метрів. В принципі, у Києві пацюків, хоч не так часто, теж зустрінеш. Це не дивно, коли сміття не вивозять доти, поки воно не починає вивалюватися з урн. У Парижі такого нема. Зате є безхатченки, які влаштували собі стихійні спальні безпосередньо на тротуарах. Один такий умілець буквально перед Тріумфальною аркою вкрився безліччю лахміття, а поруч стояло... офісне крісло!

Повернувшись у готельний номер близько третьої ночі, зважив на реалії і вирішив прийняти душ. Та влізши у ванну, змушений був наспіх вимикати воду, оскільки з крана лилася лише тепла, точніше, кип'яток. Душ довелося приймати під умивальником. І це у чотиризірковому готелі, де безліч відвідувачів. То ще один контраст. Сподіваюся, сьогодні контрастних несподіванок буде менше. Особливо - зі "Стад де Франсу"...