Василь Кардаш про фінал Ліги чемпіонів, тренерську кар’єру та футбольні заробітки

Василь Кардаш про фінал Ліги чемпіонів, тренерську кар’єру та футбольні заробітки

22 января 2008, вторник. 23:112008-01-22T23:11:11+02:00

Інтерв’ю з екс-гравцем збірної України та львівських "Карпат"

Львів’янину Василю Кардашу довелося пограти у багатьох клубах різного рівня в Україні та за кордоном. Проте талановитий гравець, який нещодавно завершив кар’єру, через занадто часті травми так і не зумів реалізувати себе на всі сто відсотків. Тепер Кардаш - уже як тренер - сподівається на прихильніше ставлення до своєї персони зі сторони спортивної вдачі. Минулого тижня екс-карпатівець відсвяткував своє 35-річчя.

– Щиро дякую за вітання. Іменини святкував в одному з ресторанів Києва, куди запросив друзів. Компанія зібралася весела, близько 30 осіб. Серед них і мої товариші зі Львова Андрій Грінер та Олег Бойчишин, які працюють тренерами у дитячо-юнацькій спортивній школі львівських «Карпат». Повеселилися на славу. Також усі присутні привітали мене з тим, що напередодні Нового року я отримав ліцензію тренера. Навчався за так званою програмою «А», після цього маю право тренувати команди майстрів – вищої, першої та другої ліги. Отож тепер я дипломований тренер, але без практики.

– У якому з клубів плануєте зробити свої перші кроки наставника?

– Наразі ще не знаю. Мені пропонували працювати в одній із ДЮСШ, однак я відмовився. Скажемо так: хочеться більшого. Адже попри те, що я уже завершив кар’єру гравця, й надалі живу виключно великим футболом.

– Зважаючи на тенденції сучасного футболу, ви доволі рано завершили ігрову кар’єру…

– Після моїх виступів за київський «Арсенал» мав запрошення у латвійський «Металург». Там мене не влаштували фінансові умови контракту. Згодом я приєднався до табору ужгородського «Закарпаття» і навіть зіграв два поєдинки. Однак було важко без сім’ї, та й у фізичному плані також. На усі виїзні матчі ми прямували автобусом. А Ужгород – це ж «крайня точка» нашої держави, 15-18 годин у дорозі! Тому після сімейної наради з доньками й дружиною вирішили, що я повинен повісити своє футбольне взуття на цвяшок.

– До того, як стати «каноніром», ви багато часу провели у футболці київського «Динамо». Яким був ваш шлях у найсильніший український клуб?

– На перегляд у Київ їздив тричі. Спочатку – коли на початку 90-х виступав за стрийську «Скалу». Тоді сам утік зі столиці. Зараз навіть важко пригадати, чому. Далі я грав у «Карпатах», зі Львова перейшов до команди «Маккабі» (Хайфа). Звідти мене викликали до молодіжної збірної України, і керівництво «Динамо» знову запропонувало пограти у Києві. У своїй команді мене хотів бачити Йожеф Сабо, але невдовзі відбулася тренерська ротація і головним став Володимир Онищенко. Він на мене не розраховував… Я потрапив до «Чорноморця». Після вдалих матчів за одеську команду я таки став «динамівцем» з третьої спроби.

– Ви грали у багатьох клубах. Який з них вважаєте своїм рідним? Де ви найбільше розкрилися як гравець?

– Вважаю, що я так і не використав увесь свій потенціал футболіста. Зокрема, коли виступав за київські «Динамо» і «Арсенал», мав багато травм. Потрапив у чорну смугу… Загалом часто пригадую виступи за «Скалу», ми тоді «трощили» у першій лізі всіх, понад рік не програвали на своєму полі. У Кубку України у 1/8 фіналу дорогу нам перегородило лише «Динамо», з яким тоді змагалися на рівних. Хороший період мого футбольного життя був і у Львові. «Карпати» добре грали в чемпіонаті і в Кубку. «Зелено-білі» тоді у турнірній таблиці завжди посідали 5-6 місця, нижче не опускалися. Далі – Ізраїль. Там усі сподівалися, що «Маккабі» потрапить у Лігу чемпіонатів, але не вийшло. Тому цей період кар’єри вважаю менш вдалим. Прекрасно я відіграв і в «Чорноморці». Ну а про київське «Динамо» й говорити зайве. Завжди переглядаю матчі Ліги чемпіонів, коли ми програли у півфіналі мюнхенській «Баварії». Знаєте що? Впевнений: саме ми заслуговували тоді зіграти у фіналі. Загалом в усіх командах, де виступав, були яскраві епізоди.

– Можливо, пригадаєте один з таких: гол за «Карпати» у ворота своєї майбутньої команди «Динамо» у 1993 році?

– Що таке було насправді? Не пригадую. Знаю, що забивав киянам у складі «Карпат» у товариському поєдинку, а щодо офіційного матчу… А ще був м’яч у ворота столичних футболістів у складі «Скали».

– З яскравими моментами визначилися. А є щось таке, що б хотіли змінити у своєму спортивному житті?

– Якщо було б можна, то хотів би пройти увесь цей футбольний шлях знову, але без тих травм, що зазнавав. Хотілося б більше везіння. Серйозних ушкоджень у мене було аж надто багато. Більше напевне нічого. Я грав у сильних клубах, перемагав у національній першості.

– Граючи у футбол, ви змогли заробити на безтурботну старість?

– Якусь «копійку» таки заробив. Але з грошей потрібно робити гроші. Я свої кошти вклав у нерухомість. Футболісту потрібно вміти розпоряджатися фінансами. Зараз багато гравців усе «спускають» у казино чи програють в азартні ігри. Загалом же нині практично у всіх клубах вищої ліги добре платять.

– Уже багато часу ви мешкаєте в столиці. Як слід вас називати – киянином чи львів’янином?

– Попри те, що мешкаю у Києві, я досі є львів’янином. Львів – моє рідне місто, в якому народився і робив перші кроки у футболі. У цьому мені допомагав теперішній директор ДЮСШ «Карпати» Богдан Цап. Тут я сформувався як спортсмен. У місті Лева мешкає моя мама і рідна сестра. Їх намагаюся відвідувати бодай на Різдво і Пасху. І хоча уже з 19 років я був змушений мандрувати по різних містах, моє серце належить саме столиці Галичини.

– Цікаво, що ви є однолітком ще одного вихованця львівського футболу Андрія Гусіна. Ви обоє розпочинали виступати на високому рівні в «Карпатах», разом закінчили львівський інститут фізкультури, згодом разом грали у складі київського «Динамо» і збірної України...

– Так уже склалося, що наші футбольні долі йшли паралельно. Зараз ми з Андрієм товаришуємо, а моя дружина є хрещеною матір’ю його молодшого сина. Часто з ним зустрічаємося. Взагалі ж у мене залишилося багато футбольних друзів з «Карпат» початку 90-х.

Источник: Ярослав Біляч
Інформаційний центр ФК „Карпати”


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев