×
Спасибо, я уже с вами
Хто і на чий млин ллє воду в українських спортивних ЗМІ

Хто і на чий млин ллє воду в українських спортивних ЗМІ

3 апреля 2008, четверг. 17:232008-04-03T17:23:17+03:00

Після слів Мірчі Луческу про нерівне співвідношення сил у пресі між Донецьком і Києвом було вирішено провести дослідження

"Це всі інформаційні служби, що є в Донецьку? Ми споконвічно програємо в прес-клубах, що зараз стали організовувати. У Києві на цьому заході були представники близько двадцяти видань, у тому числі і їхніх редактори", - так розпочав свою пердматчеву прес-конференцію перед грою з "Арсеналом" глоовний тренер "Шахтаря" Мірча Луческу.

Після слів Мірчі Луческу про нерівне співвідношення сил у пресі між Донецьком і Києвом було вирішено провести дослідження того, хто і на чий млин ллє воду в українських спортивних ЗМІ.

Роздратування Луческу можна зрозуміти: більшість центральних загальноукраїнських ЗМІ розташовані в Києві, і їхні стосунки з організаціями зі сфери впливу братів Суркісів тривалі й міцні.

Друковані ЗМІ

Можна зі стовідсотковою впевненістю сказати, що провідні друковані спортивні видання "Команда" та "Спорт-Экспрес" знаходяться під контролем цієї одесько-київсько-дніпропетровської родини(тісні взаємини з видавцем Ложкіним підтвердив у власному інтерв'ю один із власників "Привату" і близький друг братів Суркісів - Ігор Коломойський). Додайте сюди популярну газету "Факти" і її редактора знаного "динамівця" Олександра Швеця, впливову газету "Комсомольськая Правда в Украине" з її невеликою, проте гострою спортивною рубрикою, газету "2000", чий спортивній додаток більший за деякі суто спортивні видання, ну і "Київські відомості", які давно є власністю самого Григорія Рахмільєвича. "Спортивна Газета", "Український Футбол" і решта старої епістолярної гвардії, яка завжди лише "за", проте аудиторія цих видань нині мізерна

Із спортивних журналів виділення вартий хіба що футбольний тижневик "Футбол" з Артемом Франкович на чолі, в якому байдуже, що колись працював нинішній прес-аташе "Шахтаря" Р. Мармазов, все одно - вірний штик у динамівському війську.

Телебачення

На телевізійному просторі перевага Києва ще більша.

1.) 1+1 устами свого спортивного ведучого Сергія Полховського (заразом і працівника "Динамо") ще ніколи проти футбольної столичної влади не виступали.

2.) На "5 Каналі", "Тонісі" і "Першому Національному" динамівські традиції міцні і непохитні.

3.) Керівники спортивних редакцій "Нового каналу" та ICTV вважаються найбільшими критиками футбольного клубу "Шахтар".

4) Їхню позицію поділяв і колишній шеф спортивного мовлення каналу "Інтер" Олег Шумейко, але з приходом нових топ менеджерів на каналі вже не має Шумейка, щоправда і традиційного спортивного відділу там також не має.

Важкою артилерією братів Суркісів впродовж п'яти останніх років вважається футбольний канал "НТВ". Його ведучі і коментатори Олексій Андронов, Дмитро Хайтовський, Олексій Батурін краще за інших знають, де саме знаходиться кабінет Олексія Ашкеназі (казначея Ігоря Суркіса). Історії з трансатлантичними перельотами цих персонажів з Москви, Нью-Йорка, Торонто за рахунок футбольного клубу "Динамо" вже давно не таємниця. Витрати на утримання і стимулювання журналістів "НТВ" коштують Суркісам кілька десятків тисяч доларів на місяць, але за своєю віддачею можуть зрівнятись з їхніми кращими бізнес-проектами. Завдяки регулярним "нтв-ним" трансляціям армія прихильників біло-синіх в Росії збільшується постійно і за будь-якого конфлікту динамівська сторона має найбільш переконливі козирі.

Підсилюють вплив на медійне середовище і можливості Григорія Суркіса, як керівника футбольної федерації. Безкоштовні закордонні поїздки журналістів на матчі збірної України та київського "Динамо" вже давно вважаються премією за лояльність. Іноді кількість запрошених журналістів сягає 100-150 чоловік. Два з половиною роки тому, ледь переїхавши з Росії до України, в літаку збірної опинився відомий тележурналіст Савік Шустер. Тепер він хоч і не афішує своїх зв'язків з Григорієм та Ігорем Суркісами, але дуже часто в спортивних і не спортивних програмах займає саме їхню позицію.

"Шахтар" і ЗМІ

При такій розстановці сил на ринку маніпулювання свідомістю публіки, вигук Луческу на тій примітній прес-конференції: "Це всі інформаційні служби, що є в Донецьку?", -, треба переадресувати тим, хто формує інформаційну політику "Шахтаря". На прес-конференції, відкриті тренування, прямі лінії та веб-зустрічі і справді приходить мізерна кількість представників насправді великих видань, і замулити очі керівництву масовістю за рахунок регіональної журналістської торсиди більше не вийде. Причини такого явища глибокі. Свої золоті часи шахтарський PR пережив давно, коли Ахметов був іще реальним президентом. Тоді все було іншим.

"Шахтар" 2001-2006 р

Розпочавши фінансувати клуб наприкінці 90-х, донецький президент тривалий час не звертав уваги на роботу ЗМІ і особливо від цього не страждав, аж поки не зіткнувся в конфлікті футбольних інтересів з тим таки Григорієм Суркісом. Славнозвісну прес-конференцію з відвертою критикою на адресу очільника українського футболу відмовились показувати практично всі цетральні телеканали країни. Дізнавшись про це, Ахметов особисто телефонував ведучому УТ-1 Сергію Бондаренко з проханням поставити цей матеріал в ефір. Але отримав ввічливу відмову.

Саме з цього моменту починається створення власного потужного медіацентру. Його керівником зі статусом віце-президента ФК "Шахтар" призначили спецкора газети "Команда" Марка Левицького. За півтора роки він створив найпрофесійнішу прес-службу в країні, з можливостями впливати на всі без виключення друковані і телевізійні ЗМІ. Методи і підходи особливою новизною не відзначались, але їхню дієвість спрацювала. Левицький особисто знав всіх керівників спортивних редакцій і виданнь, переконав власників клубу фінансувати переїзди і перельоти на матчі за участю "Шахтаря" найкращих кореспондентів країни, ввів практику організації переїздів і перелетів журналістів із Києва на чи не всі матчі "Шахтаря", зокрема і за кордоном.

Оцінюють, що місячний бюджет фінансування прес-служби на той час складав 10 000 $. Ви скажете, що це прямий вплив на журналістів? Тоді, по-інакшому працювати було не можливо. "Шахтар" на той момент лише намагався адекватно відповідати своїм конкурентам. Суто організаційну допомогу служба донецького клубу доповнювала просто людським ставленням до колег. Тут фіксували всі дні народження журналістів і ніколи не забували їх поздоровити. Будь-яке потрібне для телеканалів відео впродовж 2 годин потрапляло до Києва.

В клубі було введено залізне правило - жодної відмови в інтерв`ю. При цьому "Шахтар" ніколи нічого не вимагав. Єдине, про що просив особисто Левицький - об'єктивність. Якщо говорить Суркіс, має бути і інша позиція. В цей же період формується і російське лоббі команди на чолі із провідним спортивним журналістом "7 ТВ", а згодом і "РТР" Іллєю Козаковим. Про "Шахтар" говорять футбольні тижневики "ОРТ", "Рен ТВ" і "НТВ" "вустами" Василя Уткіна. До 2006 року за кількістю інформаційних згадуваннь "Шахтар" втричі перевершував своїх прямих конкурентів з Києва.

2006 -

Ахметов, справді, цінував Левицького. Він міг подзвонити йому о п'ятій ранку і проговорити про футбол до дев'ятої. Президент називав департамент по зв`язкам з громадськістю найкращим підрозділом клубу і неодноразово стверджував, що ніколи не погодиться відправити у відставку його керівника.

Кажуть, що Левицького з'їв Борис Колєсніков. Давній приятель Ахметова називав занадто гострого на язик журналіста "збитим вертольотчиком" (натякаючи на прихильний вік) і у підсумку зумів переконати товариша. Очевидці стверджують, що відставку Левицького, як особисту перемогу, святкував і ще один видатний донецький футбольний "фахівець" - генеральний директор клубу Сергій Палкін.

Ахметов здався у 2006, призначивши керівником прес-служби племінника одного із лідерів комуністичної партії України Євгена Мармазова - Руслана Мармазова.

Епатажний Мармазов відзначився у журналістських колах хіба що особливою зачіскою. Його повне незнання іноземних мов викликає і до сьогодні викликає відвертий сміх не лише у представників іноземних делегацій, а і у саміх футболістів "Шахтаря".

Мармазов зумів набрати ваги в очах керівництва клубу лише на початку своєї роботи, переконавши відмовитись від сприяння роботі "упереджени"» київських ЗМІ (створення широких телевізійних пулів, організація масових прес-конференцій тощо). Він звільнив половину працівників прес-служби, відібрав комп`ютер у Марка Левицького і закрив щотижневу газету "Шахтаря", заснувавши натомість кольоровий і затратний журнал клубу, на якому тепер і заробляє гроші разом з товаришем - Михайлом Метревелі.

Щоправда інколи за їхні ляпи "Шахтарю" доводиться платити вдвічі. Відомий випадок, коли клуб був змушений викуповувати увесь тираж журналу, через те, що бразильського нападника Брандау у черговому номері зобразили у вигляді мавпи.

Мармазов відмовився від десятирічного досвіду роботи своїх попередників, натомість не створивши абсолютно нічого. Він відійшов не лише від застарілих методів, а взагалі усунувся від щоденної роботи, зосередившись на закордонних виїздах і висвітленні подій на офіційному інтернет сайті донеччан. Анатолій Тимощук перед своїм від`їздом до Санкт-Петербургу встиг закріпити за Мармазовим прізвисько "Людина-Сайт".

Луческу на конференціях волає про інформаційну блокаду "Шахтаря". Керівництво клубу не приховує, що знаходиться у пошуку потужного і впливового медійника, здатного за короткі терміни створити нову структуру взаємовідносин зі ЗМІ. Фінансове стимулювання при цьому вже не матиме такого вирішального значення як раніше.

Розвиток рекламного ринку дозволяє виданням, а особливо телевізійним каналам самім фінансувати відрядження своїх журналістів. У списку можливих кандидатів переважно росіяни. Посаду директора по зв`язкам з громадскістю пропонували НТВ-шнику Олексію Андронову (дивіться початок статті). Але ознайомившись із ситуацією в клубі він відповів твердою відмовою. Місяць тому заяву про звільнення написала Наталя Константінова (екс-прес-секретар Наїни Єльциної), запрошення якої називали інформаційним проривом донецького клубу. За півроку Наталя обіцяє видати книжку про свою роботу в Донецьку. Посміхаючись вона каже, що не сумнівається, що це буде бестселер.

Єдиним потужним рупором "Шахтаря" залишається ТРК "Україна". Тижневик "Футбольний Уікенд" Олександра Денисова дає фору динамівським програмам "Наш Футбол" і клону старого "Голу" з лаконічним новим лого "Про Футбол з Олександром Гливінським".

На допомогу йому хіба що газета "Сегодня" де 99% власності у СКМ (компанія Рената Ахметова).

Можливо цього достатньо для спокійного життя провінційної команди. Для триразового чемпіона країни, напевно, замало.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: www.champion.com.ua


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев