×
Спасибо, я уже с вами
Гастарбайтери в українському футболі

Гастарбайтери в українському футболі

7 апреля 2008, понедельник. 09:242008-04-07T09:24:00+03:00

Жорсткий ліміт на закордонних гравців змусив багато команд переглянути свої трансферні напрями

Жорсткий ліміт на закордонних гравців, який свого часу ввели в Україні з подачі тодішнього наставника національної збірної Олега Блохіна, змусив багато команд переглянути свої трансферні напрями. І кількість легіонерів у нашій першості починає зменшуватися. Якщо на початку сезону іноземних гравців було понад 150, то у весняній заявці команд їх стало лише 129.

Якщо запитати будь-якого вболівальника, в якій команді нині найчисельніший легіон закордонних гравців, то більшість назвуть київське «Динамо» та донецькі «Шахтар» чи «Металург». У чомусь така відповідь буде правильною: ці колективи зберегли лідерські позиції, проте пальму першості вони вже віддали. Як не дивно, нині одноосібним лідером у цій номінації стала... полтавська «Ворскла». Саме полтавчани мають у своїй заявці 13 іноземних виконавців. Чотири албанці, три серби, по два хорвати та македонці, а також румун та грузин намагаються допомогти «Ворсклі» зберегти прописку в елітному дивізіоні. З огляду на результати, легіонерам це вдається не дуже добре, оскільки команда нині перебуває на передостанній сходинці турнірної таблиці. Нижче – лише «Закарпаття», яке має трьох іноземних футболістів (представники Сербії, Албанії та Нігерії). Ці дві команди своєю позицією красномовно свідчать, що кількість легіонерів не завжди важлива. Головне – їхня якість.

Київське «Динамо», яке перед початком сезону мало у своєму складі 18 іноземців, у весняну частину заявило лише 12 легіонерів, і це другий показник в Україні. Кияни від початку футбольного року поступово намагалися розпрощатися з іноземним баластом, який не критикував лише ледачий. Цікаво, що продати більшість гравців «біло-блакитним» не вдалося, натомість орендованих екс-киян по світу вже бігає достатньо. Лише в загребському «Динамо» на правах оренди нині виступають одразу чотири футболісти чемпіона України. Але якщо щодо кількості «динамівці» здали свої позиції, то в географічному сенсі вони залишаються попереду інших клубів. Керманичу киян (до речі, іноземцеві) Юрію Сьоміну доводиться знаходити спільну мову з представниками одинадцяти країн (Бразилії, Сербії, Румунії, Франції, Нігерії, Угорщини, Сенегалу, Марокко, Гвінеї, Узбекистану та, звісно, України).

Помітно поменшало іноземне представництво в донецьких командах. Якщо на початку сезону в «Шахтарі» та «Металургу» було відповідно 15 та 17 легіонерів, то нині ця кількість зменшилася до 11 та 10. «Гірники» не змогли втримати у своїй команді найбільшу українську екзотику – італійця Лукаррелі та мексиканця Кастільо. А зменшення кількості іноземців у «Металургу» пов’язане насамперед із тим, що скандальний Дмитро Селюк побив глечики з керівництвом команди і на прощання забрав із собою майже всіх своїх підопічних.

Утім, хоча більшість команд усе ж таки намагається позбутися легіонерів, то дніпропетровський «Дніпро» рухається в іншому напрямку. Лише протягом останньої зимової паузи «дніпряни» залучили до своїх лав чотирьох легіонерів, довівши загальну їх кількість до одинадцяти (третій показник). Ця команда зовсім нещодавно була однією з «найбільш українських», а тепер за кількістю іноземних гравців не відстає від своїх суперників по боротьбі за золоті нагороди.

Щодо львівських «Карпат», то вони тримаються на магічній цифрі сім. Саме стільки легіонерів було на початку сезону, стільки залишилося й нині. Пішли з команди білоруси Юрєвіч, Сучков, Ковєль та бразилець Батіста. Натомість з’явилися нігерієць Тоні Алегбе, бразилець Еду, росіянин Владіслав Іванов та єдиний естонець в українському чемпіонаті – Сєргєй Зеньов.

Слід сказати кілька слів і про національні діаспори в командах української першості. Найбільша – бразильська в донецькому «Шахтарі». Відразу шість «чарівників м’яча» захищають кольори цього клубу. Мають із ким спілкуватися албанці у «Ворсклі» та «Кривбасі» – там їх по чотири футболісти. Серби добре почуваються в «Зорі», донецькому «Металургу» і «Таврії» (по три гравці). Троє росіян у дніпропетровському «Дніпрі», стільки ж білорусів – у запорізькому «Металургу». Екзотично виглядає діаспора в одеському «Чорноморці». Навряд ще хоч одна команда в Європі може похвалитися, що має у своєму складі відразу трьох перуанців.

Загалом за статистикою, традиційно футболісти із сербськими та бразильськими паспортами є надзвичайно популярними в українських клубах. Балканці – в заявці десяти команд вищої ліги, а всього їх 21. Південноамериканців трохи менше – лише вісімнадцять, і вони привабили половину учасників вітчизняної першості. Білоруська «громада» в нашому футболі налічує 13 виконавців. Доволі несподівано побільшало албанців, яких тепер дев’ять осіб. Росіян і грузинів – по сім, хорватів і нігерійців – по шість. Із Західної Європи українські гроші привабили двох французів і голландців, а в донецькому «Металургу» виступає єдиний німець. Загалом в українській першості грають представники 30 держав.

Цікаво буде порівняти ці цифри з тим, що має російський чемпіонат. Докладніше порівняння наведено в таблиці, проте слід зупинитися на деяких фактах. Росіяни теж давно ведуть боротьбу із закордонними легіонерами, і їхній ліміт ще жорсткіший за український. Проте іноземців там значно більше, ніж в Україні. Так, скажімо, якщо в українських клубах у середньому по вісім гравців із закордонними паспортами, то в одній російській команді близько 12 легіонерів. Десять футболістів (а це 5% загальної кількості іноземців у Росії) – українці (частка росіян в Україні становить 5,5%). За кількістю вони поступаються лише представникам Сербії і Бразилії – традиційним постачальникам легіонерів на пострадянському просторі.

Цікаво, що деякі іноземці в Росію потрапили транзитом через Україну. Стіпе Плетікоса, Георгій Пеєв, Родольфо у своїх клубах у сусідньому чемпіонаті – на провідних ролях. Водночас в Україні вони ніяк не могли зіграти на належному рівні. І виникає логічне запитання: чи російська першість легша, чи в нас таке «болото», що футболістові складно повноцінно реалізуватися.

Серед російських «родзинок» слід виокремити велику кількість іноземних голкіперів. Лише пермський «Амкар», московський ЦСКА та ярославський «Шиннік» не мають у своїх заявках воротарів з іноземними паспортами. Доволі цікава ситуація в самарських «Крильях Совєтов» – там разом виступають представники Північної та Південної Кореї. Доречно буде згадати й Олега Блохіна, який нині на правах іноземного спеціаліста керує ФК «Москва». У розпорядженні Олега Володимировича – 14 легіонерів, і тепер він ламає голову, кого саме вивести на поле в умовах жорсткого ліміту.

Найкращі легіонери в Україні

Фернандіньо (Бразилія)

Фернандо Луїс Роза (на фото) народився 4 травня 1985 року. 2002-го став найкращим молодим футболістом штату Парана. Наступного сезону пробився в першу команду, а також допоміг збірній Бразилії виграти чемпіонат світу серед юнаків (до 20 років). 2005-го за 7,8 мільйона євро його продали в донецький «Шахтар», з яким підписав контракт на п’ять років. Чемпіон України 2006 року. Наставник «гірників» Мірча Луческу вважає, що бразилець уже давно переріс рівень української першості.

Ілсіньо (Бразилія)

Ілсон Перейра Діас Жуніор народився 12 жовтня 1985 року. Дворазовий чемпіон Бразилії у складі «Палмейраса» та «Сан-Пауло» за три роки перетворився з маловідомого виконавця на ласий шматок для багатьох європейських клубів. Проте в підсумку футболіст із декількох варіантів вибрав Донецьк, куди перейшов 2007 року. Спершу цього гравця хотіли використовувати як заміну Даріо Срні, проте згодом його перевели в півзахист, де Ілсіньо чудово демонструє свої бійцівські якості.

Даріо Срна (Хорватія)

Даріо Срна народився 1 травня 1982 року. Кар’єру розпочав у провідному хорватському клубі «Хайдук» (Спліп). За чотири роки в клубі став чемпіоном Хорватії та власником Кубка. 2003 року перейшов у донецький «Шахтар». Тут він поповнив свою колекцію двома чемпіонськими титулами, Кубком і Суперкубком України. Відмінний правий захисник, якого воліють бачити у своїх рядах чимало європейських команд. Один із лідерів збірної Хорватії, в складі якої провів 52 матчі та забив 12 голів. У національній команді основний виконавець штрафних ударів і пенальті.

Максим Шацьких (Узбекистан)

Максим Шацьких народився 30 серпня 1978 року. Починав займатися футболом у ДЮСШ «Пахтакор» (Ташкент). Виступ у великому футболі розпочав в узбецьких клубах IUTCO та «Чіланазар». Згодом перебрався в Росію, де захищав кольори таких команд: «Торпєдо» (Волж), «Сокол» (Саратов), «Лада» (Тольятті),»Газовік-Газпром» (Іжевськ), «Балтіка» (Калінінград). У київському «Динамо» з 1999 року. Нині він один з основних форвардів команди, виконує великий обсяг чорнової роботи. Доволі результативний, однак реалізація гольових моментів у нього «кульгає».

Ісмаель Бангура (Гвінея)

Народився 2 січня 1985 року у футбольній родині (дядько був футболістом, згодом – тренером збірної). У 18 років перебрався у Францію. Першою його командою став корсиканський «Газелек» з Аяччо, який тоді виступав у третьому дивізіоні чемпіонату Франції. Завдяки прекрасній грі та гарній результативності його зауважили скаути «Ле-Мана». У першому сезоні в елітному дивізіоні провів 23 матчі та забив шість голів. Але по-справжньому проявив себе в наступному, коли з 12 м’ячами в 33 іграх став третім бомбардиром французького чемпіонату. Влітку 2007 року за 10 мільйонів євро Бангура перейшов у київське «Динамо», де одержав «шевченківський» десятий номер. У першому своєму матчі в основному складі оформив хет-трик.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: Андрій Левківський, sport.com.ua


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев