Новорічні походеньки карпатівців

Новорічна ніч – свято особливе. Воно може подарувати будь-яку несподіванку і з кожним з нас може трапитися що завгодно. Достатньо пригадати легендарну історію з фільму Ельдара Рязанова «Іронія долі або З легкою парою». Не обійшли новорічні сюрпризи стороною і футболістів «Карпат». Причому пригоди траплялися з гравцями різних поколінь.

Cherche la femme

У порівнянні з карпатівцями першого скликання, теперішнє покоління флагмана західноукраїнського футболу живе у справжньому демократичному суспільстві. Відображається це і на зустрічі Нового року. Сьогодні всі команди, і «Карпати» не є виключенням, тренувальні збори на виїзді розпочинають вже після 1-го січня, тому Новий рік кожен футболіст має можливість зустріти в родинному колі. Раніше ж все було по-іншому…

Підготовку до сезону 1968 року «Карпати» розпочали ще в середині грудня 67-го тренувальним збором у Мукачевому. А оскільки збори в ті часи зазвичай тривали днів 25 – 30, не менше, то ні про які новорічні свята у Львові й мови не могло бути. Однак як відомо, коли Магомет не йде до гори, то… Далі все знаєте самі.

От і приїхали до багатьох гравців дружини в Мукачеве. Звісно, це викликало купу проблем. Спочатку виникло питання з їхнім розміщенням. У готелі «Зірка», де мешкали карпатівці, місць не було. Довелося керівництву команди добряче «попрацювати» з адміністрацією готелю, аби все владнати. А потім, як і очікував тренерський штаб, до якого входили Василь Васильєв, Ернест Юст та Юрій Сусла, почалися проблеми з дисципліною. Адже жінки приїхали не 31-го грудня і додому мали намір їхати не 1-го січня, а були на Закарпатті майже тиждень.

Звісно, голови карпатівців весь цей час були зайняті далеко не лише одними тренуваннями… Та це й зрозуміло, справа житейська. Одним словом тренерам, аби забезпечити хоч якусь дисципліну, яка б дозволила більш-менш нормально виконувати програму тренувань, довелося практично не спати: перевірку проводили не лише ввечері та вранці, а й посеред ночі. Ну, а про новорічну ніч можна й не говорити. Тут вже не діяли ніякі ні заборони, ні штрафні санкції. Щоправда Новий рік зустрічали не всією командою, а «кучкувалися» по окремим номерам, по чотири – шість чоловік в кожному. Так тренерам, як згадує форвард «Карпат» тих часів Анатолій Крощенко, важче було проконтролювати ситуацію. Зважаючи на «важку ситуацію», 1-го січня тренування відмінили. Але вже наступного дня робота закипіла по повній програмі.

Коли оковита не гріє

Богдан Грещак Новий рік звик зустрічати у комфортних умовах. Зазвичай це було у родинному колі: або вдома з сім’єю, або з сестрами та їхніми рідними у батьківській хаті в Тернополі. Кілька разів новорічну ніч він проводив і в Будинку вчених у Львові. Але одного разу пан Богдан дав себе вмовити друзям зустріти 1-е січня у Славському, в свого приятеля Романа, який працював лісничим.

Компанія у кількості восьми осіб прибула до гірськолижного курорту Львівщини в чудовому настрої. Але досить швидко він почав псуватися через негоду: на дворі була заметіль, однак плюсова температура призвела до того, що під ногами було мокро. Тож поки пан Богдан з друзями подолали шлях до хати лісничого у горах, всі добряче промокли та замерзли. Тішила лише думка, що діставшись новорічного пристанища, вдасться висушити взуття і одяг, а головне зігрітися. Особливо гріла душу думка про останнє, тим паче, що запаслися справжніми чоловічими напоями в достатній кількості. Можна навіть сказати, з запасом.

Але коли компанія нарешті прибула до кінцевої точки подорожі, настрій у них опустився, як то модно нині казати, нижче плінтуса: виявилося, що в хаті не розпалена піч, а головне, закінчився запас дров. Нарубати дрова було чим, проте це нічим не зарадило б. Адже через відлигу все довкола промокло. Такий стан речей викликав у всіх величезне розчарування, а в деяких ледь не почалася істерика. Проте діватися було нікуди – Новий рік наступав за лічені години.

Вгамувавши злість, найбільші оптимісти почали накривати на стіл з надією, що оковита зігріє їхні тіла та душі і свято в цілому пройде на належному емоційному підйомі. Однак виявилося, що вогняна вода не завжди має чудодійну силу. Чим більше пан Грещак та його друзі випивали, тим сильніше вони, як це не парадоксально на перший погляд, але цілком відповідає законам природи, відчували холод. Цей факт остаточно всім зіпсував настрій. Як зізнається пан Богдан, той Новий рік він згадує немов фільм жахів і після нього 1-е січня завжди зустрічає виключно в комфортних умовах.

Політично-застільний матч

Один з нинішніх тренерів карпатівської СДЮШОР Роман Деркач в складі «Карпат» з’явився з дня відродження команди в 1989 році. Це був якраз період боротьби за Незалежність України, яка розпочалася, до речі, саме з мітингів у Львові. А наймасовішими з них були народні віче біля стадіону «Дружба» (нині – «Україна») зі сторони Нового Львову, на які збиралося за даними КДБ до 20 тисяч людей.

Так, саме галичани першими серед українців почали вголос і відкрито говорити про своє бажання відділитися від СРСР і будувати Самостійну Україну. Але Львів завжди був багатонаціональним містом, в якому було й чимало противників Незалежності. Звісно, в першу чергу це було так зване російськомовне населення. Хоча потрібно зазначити, що й серед нього було чимало таких, кого радянська влада разом зі своєю утопічною ідеєю побудови комунізму добряче дістала, і які також своє майбутнє пов’язували лише з Незалежністю. Одним словом, часи ті були непевні, і багато хто боявся вголос казати те, що думав.

Зустріти Новий 1990 рік Роман Деркач одержав пропозицію від одного свого приятеля в компанії його друзів. Що то за товариство і чим воно «дихає», Роман не знав, тож одягнув джинси і вишиту сорочку. А лише коли зайшов у помешкання, то в очах присутніх прочитав німе запитання: «Ти хто і що ти тут робиш?» Деркач швидко зорієнтувався, що його запросили в компанію, де новими віяннями і не пахне, а для присутніх рідними є ідеї великоімперського російського шовінізму. Однак футболіст у вишиванці не розгубився.

Роман вирішив зіграти з політичними суперниками своєрідних два тайми у політично-застільний футбол. Спочатку він, продемонструвавши неабиякий інтелект (а він у Деркача насправді дуже високий: автор цих рядків мав у цьому нагоду переконатися, коли викладав у нього психологію в інституті фізкультури), вишукано «забив кілька голів» під час політичної дискусії. А після відпочинку з легкістю довів, що їм до нього далеко і в такій справі, як зустріч Нового року по-дорослому за святковим столом. Як згадує пан Роман, в цьому питанні його опоненти виявилися «курносими» хлопчаками.

Квартет МНС-ників

Свого часу Віталій Шумський та Іван Павлюх разом грали за «Карпати», а згодом, одержавши запрошення від В’ячеслава Грозного, перейшли в «Дніпро». І хоча в подальшому їхні футбольні дороги розійшлися, дружба між ними живе й понині. Більше того, тепер між собою товаришують і їхні дружини – Наталка та Юля. Тож цілком логічно, що напередодні зустрічі Нового 2008 року подружжя Шумських, яке очікувало на народження свого другого синочка, запросило в гості сім’ю Павлюхів.

Іван з Юлею на Замарстинівську приїхали за півгодини до Нового року. Але підійшовши до під’їзду, в якому мешкають Шумські, побачили чотирьох хлопчаків віком 10 – 12 років, які не то обкурені, не то в стані алкогольного оп’яніння сиділи на східцях. Поспілкувавшись з ними, Павлюхи зрозуміли, що діти не в змозі самі дістатися своїх домівок. А на вулиці морозець прихвачував все сильніше і сильніше.

Перед Іваном та Юлею постало питання: «Що робити – розводити хлопців по домівках (на щастя, адреси діти могли назвати) і тим самим майже гарантовано зіпсувати собі зустріч Нового року чи махнути на дітей рукою і йти святкувати?» Думали Павлюхи недовго. А тут ще й надійшла інша пара, яка також йшла в гості в цей же під’їзд. От і вирішили, що мужики швиденько порозводять хлопців (всі нібито жили в сусідніх будинках), а жінки їх почекають біля під’їздів.

Перших двох відвели за якихось хвилин п’ять – сім. Павлюхів напарник швиденько впорався і з другою ходкою, а от другий підопічний Івана, як виявилося, жив значно дальше від решти хлопців. От і вийшло, поки Павлюх його відвів і повернувся назад, було вже хвилин 15 на першу. Не допомогло навіть те, що повертався він бігом.

А коли вернувся, то застав свою Юлю в компанії з їхніми новими знайомими – вони втрьох прямо на дворі, в очікуванні Івана, відкрили шампанське і зустрічали Новий рік. Побачивши таку картину, настрій у нього одразу змінився на 180 градусів і вони вже квартетом зі сміхом обговорювали свою новорічну пригоду. А коли шампанське допили і попрощалися, Павлюхи пішли продовжувати зустріч Нового року до Шумських.