×
Спасибо, я уже с вами
Василь Рац поборов параліч. Легендарному футболістові виповниться 50

Василь Рац поборов параліч. Легендарному футболістові виповниться 50

21 марта 2011, понедельник. 13:392011-03-21T13:39:39+02:00

Цього тижня, 25 березня, легенда київського "Динамо" Василь Рац відзначатиме ювілей. Йому. виповниться 50! Як сказав ювіляр в ексклюзивному інтерв'ю "Експресу", уперше за останні 37 років він відсвяткує уродини в своєму помешканні на Закарпатті.

— Василю Карловичу, що для вас ювілей: відпочинок чи напруження?

— Мабуть, радше напруження. У молодості ніколи не любив своїх днів народження, бо на кожному святі мені приділяли особливу увагу. А я почуваюся комфортно, коли не перебуваю у центрі подій. Тепер ще більше не люблю уродин, бо вони нагадують, що я став старшим на рік.

— Але 50-річчя, мабуть, все-таки відсвяткуєте?

— На початку березня моїй матері виповнилося 70, батькові — 73. Найімовірніше, приїду в рідне Закарпаття, де разом із батьками відсвяткую всі родинні свята. Таке щастя випаде вперше за останні 37 років. Адже я ще 14-річним полишив рідну оселю і з тих пір жодного разу не відзначав уродин вдома!

Разом зі мною з Будапешта приїде дружина та двоє синів. Запрошу й свою сестру, що живе на Закарпатті. Ось із цими найближчими людьми найкомфортніше буде за святковим столом.

— Як часто колишні футболісти "Динамо" вітають один одного з днем народження?

— Щорічно не вітаємо, але про ювілеї не забуваємо. Ще з минулих часів маю записник, в якому зазначені дати уродин всіх моїх друзів.

— Ви нині мешкаєте в Будапешті, дещо відгородилися від українського футбольного сімейства...

— Зовсім ні! Підтримую зв'язок з Ігорем Бєлановим, Сергієм Балтачою, Олександром Заваровим, Сергієм Ковальцем. Часто спілкуємося, згадуємо роки, проведені в "Динамо". Любимо й покепкувати. Бєланов відчайдушно боровся з лисиною — і поборов. Недавно жартував, що полисів через те, що мої довгі навіси були із сильною підкруткою, а він завдавав ударів головою. (Сміється). Загалом, веселі були часи в "Динамо". Як би хотілося повернути ті літа!

— Ви працювали у команді Валерія Лобановського. Як ставитеся до розмов про так звану золоту клітку метра?

— Ми не почувалися як у клітці, хоча контроль був ще той! Та, думаю, якби нам дали волю, то таких серйозних результатів "Динамо" б не досягло. Інше тоді було життя.

Із 365 днів у році 340 ми проводили на базі або ж у відрядженнях. На щастя, дружина з розумінням ставилася до моєї відсутності. На метра ніхто не гнівався, адже Валерій Лобановський також був людиною сімейною, виховував доньку. Міг би залишити нас на базі, а сам поїхати додому. Але ж не чинив так.

— Яким ви запам'ятали Валерія Васильовича?

— Жорстким, але справедливим. Якщо щось обіцяв, то обов'язково слова дотримував.

— Що футболісти просили у Лобановського?

— Я отримав пропозицію від Костянтина Бєскова перейти у "Спартак". Лобановський про це довідався. Попросив залишитися в "Динамо". Пізніше пообіцяв посприяти в тому, щоби мені дали квартиру в Києві. І помешкання я дістав. Так само Васильович виконав й іншу свою обіцянку — я став власником машини. Отож, слів Лобановський на вітер не кидав.

— У 1989 році ви полишили "Динамо" і перейшли в "Еспаньйол"...

— У верхах тоді замовчували факт пропозиції від барселонського клубу, і лише коли мені зателефонував один іспанський журналіст, я довідався про це запрошення. Звісно, зрадів.

Лобановський схвалив це, щоправда, попередив: спершу їду лише на три місяці, бо якщо "Еспаньйол" вилетить із Примери, я полишу Іспанію. Тож коли клуб понизився у класі, я повернувся в "Динамо". Лобановський хотів, щоби я готувався до чемпіонату світу 1990 року саме у Києві. До речі, в той час я міг ще перейти в шотландський "Глазго рейнджерс".

— Після "другого пришестя" в "Динамо" ви перейшли у "Ференцварош". Для вас, угорця за національністю, принципово було закінчити кар'єру саме в Угорщині?

— Я планував після завершення кар'єри там жити. Зрозуміло, вигідніше було переселитися туди ще під час активних виступів, що й зробив.

— Через проблеми зі здоров'ям ви закінчили кар'єру в 32 роки.

— На рубежі 1990 — 1991 років ліву частину мого тіла паралізувало. Перед тим я вже майже домовився про перехід в Угорщину. Коли був у лікарні, замість мене перемовини вела дружина. Вона не казала угорцям про серйозність моєї хвороби, бо я вперто планував продовжити виступи.

Коли ж вона озвучила мої наміри лікарю "Динамо", він сказав: "Вгамуйте свого чоловіка. Жодного футболу. Якщо він уникне інвалідного візка, то це буде велика подія". Про цю розмову я довідався аж через три роки. Вперто боровся з недугою. І таки поборов!

Якийсь час ще встиг пограти. Угорський медик дав дозвіл виступати з однією умовою: раз на місяць я мав проходити обстеження. Тренувався утричі більше, та ефект був незначний. Згодом переконався: глядачі чекають іншого Василя Раца. І з великим футболом довелося зав'язати. На щастя, страшна хвороба вже позаду і давно не дається взнаки. Нині я цілком здоровий, час до часу граю за ветеранів.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: galsports.com


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев