×
Спасибо, я уже с вами
Віктор Чанов: "Уболівальники співали "Чанов алейхем"

Віктор Чанов: "Уболівальники співали "Чанов алейхем"

9 февраля 2012, четверг. 14:032012-02-09T14:03:20+02:00

Йому належить унікальний рекорд: лише через сім з половиною років після дебюту у збірній СРСР суперники змогли забити в його ворота перший м'яч. У 17-му матчі! Син знаменитого воротаря «легендарної команди лейтенантів» ЦДКА Віктора Чанова по праву носить звання одного з кращих ворота¬рів в історії радянського футболу і повноправного члена славної воротарської династії Чанових.

- Зараз ви - знаменита і забезпечена людина, а на що витратили свою першу зарплату?

- Я ще вчився в 10 класі й отримав 60 карбованців. Скажені на ті часи гроші для школяра! Пам'ятаю, не було великих купюр і мені дали по три карбованці. Такий стос вийшов! Не знав, що з ним робити. Велику частину грошей залишив батькам, а на інші всіх однокласників у школі нагодував пиріжками.

- Свою першу зустріч з Валерієм Лобановським пам'ятаєте?

- Хіба таке забудеш! Після моєї першої відмови перейти з «Шахтаря» в київське «Динамо» минуло шість років. У складі збірної СРСР грав у Братиславі відбірний матч з командою Чехословаччини. Після гри в готелі мене запросив до себе в номер Валерій Васильович. Розмова вийшла досить курйозною.

Лобановський почав без тяганини: - Розумієш, кожен хороший гравець переростає свою першу команду і прагне потрапити в клуб, який ставить перед собою найвищі цілі. «Шахтар» - дуже хороша команда, але «Динамо» є «Динамо». Тому я тобі пропоную переїхати в Київ.

- У мене є час? Адже мені необхідно порадитися з дружиною.

- Звичайно, порадься, - погодився Лобановський.

І тільки-но я попрямував до виходу, почув:

- Вважай, що вже порадився...

Ось так я потрапив у київське «Динамо».

- Серед безлічі матчів, що про¬вели за свою кар'єру, ті, в яких протистояли на полі рідному братові, напевно особливі?

- Ще б пак! Прекрасно пам'ятаю, як 1982 року ми грали у фіналі Кубка СРСР. Я - за «Динамо», В'ячеслав - за московське «Торпедо». Ми тоді виграли - 1:0, Олег Блохін забив на 85-й хвилині. Так от, перед грою підходжу до брата, простягаю йому руку, а він на мене... як на стороннього дивиться. Я навіть сторопів... Уже після матчу Слава сказав: «Ти вибач, але у кожного спортсмена є свої заморочки. Тому дві години для мене брата не було». Більше до В'ячеслава перед матчами вже не підходив.

- У 1990 році серед перших вітчизняних футболістів ви поїхали грати в Ізраїль, підписавши контракт із «Маккабі» з Хайфи.

- Першим із нас відкрив Землю обітовану Андрій Баль. Він поїхав у жовтні, а я - в грудні. До речі, через кілька днів після того, як підписав контракт з ізраїльтянами, мені надійшло запрошення з... англійського «Манчестер Юнайтед». При мені дзвінок був. Запитували, коли прилечу. Мовляв, уболівальники цікавляться, коли зустрічати в аеропорту. Але, на жаль, було вже пізно...

В Ізраїлі мене зустрічали президент клубу і головний тренер. Наставник потім зізнався, що до останнього не вірив, що Чанов стане гравцем його команди. Зустріли мене шикарно. На трибуні з'явився величезний прапор Радянського Союзу, а замість «Шолом алейхем» уболівальники співали «Чанов алейхем». І «Катюшу».

У основному складі я грав постійно. За півроку пропустив лише п'ять м'ячів, причому два з них - з пенальті. За сезон навіть тоталізатор організували: мовляв, хто з учасників чемпіонату першим розпечатає ворота Чанова. Гроші ставили надто серйозні.

- Тобто на Землі обітованій з перших днів у вас усе було «беседер» (добре)?

- Аколь беседер (дуже добре. — Авт.). Спочатку розмовляв в Ізраїлі англійською, а потім отримав стадіонну освіту. На тренуваннях місцеві спілкувалися на івриті, тож на наступний рік я вже почав помаленьку говорити. Іноземні мови, до речі, мені завжди давалися легко.

До речі, знаєш, який вид спорту в Ізраїлі номер один? Їжа! Буває, тренування тільки-но закінчилося, на вулиці нестерпна спека, а мої партнери вже з булкою у роті стоять.

- До чого в Ізраїлі звикнути найважче?

- По-перше, я не люблю, коли руками беруть за обличчя. А в них це вважається знаком вдячності і поваги. Тому доводилося повсякчас відбиватися. На перших порах це було незвично. Коли з однієї тарілки їли руками... А взагалі Ізраїль - дуже хороша країна і для роботи, і для відпочинку, але не для життя. У мене там усе було - будинок, зарплата, сім'я, ні в чому собі не відмовляв. Але почуваєшся, як красива пташка в золотій клітці.

- А чия була ідея збудувати заміський будинок у Боярці?

- Завжди хотів жити на природі! Є у мене друзі — досить забезпечені люди. Вони виїхали в Австралію назавжди. А раніше жили на дачі в Осокорках. Ми часто приїжджали до них у гості. Як мені там подобалося: вода, свіже повітря, спокійно, тихо! Там і народилася ідея мати своє заміське житло. Зізнаюся відразу: обирала місце і клопоталася над зведенням будинку моя дружина Галина. Три роки тривало будівництво, і весь цей час вона моталася з Ізраїлю, де я грав, в Україну: Хайфа - Київ, Київ - Хайфа.

Для мене найголовніше, що у нас там є басейн, сауна і красива затишна альтанка. Якщо чесно, мене спокушає не сам заміський будинок, а саме те, що перебуваєш на свіжому повітрі. Плюс тиша. За 50 метрів ліс, за 20 - озеро. До того ж дуже чисте і глибоке - до 12 метрів. І риби вистачає. Пам’ятаю, сусіди показували фотографію: впіймали коропа вагою 12,5 кілограма.

- А ви рибалка?

- Ні, і не мисливець (сміється). Замість риби усе життя м'ячі ловив.

- Віктор Вікторович, це правда, що в київському «Динамо» палили найдорожчі сигарети?

- Так. Кожна викурена сигарета оберталася штрафом у 200 карбованців. Але я не втрапив жодного разу. До речі, коли Лобанов-ського в ті роки журналісти запитували: «Хто у вас в команді не палить»? - він незворушно відповідав: «Я!»

А палили ми на базі в «секретній» кімнаті, кутовій. Там завжди молодь жила. На їхньому балконі ми і диміли. Стратегічно дуже житло - Лобановський і другий тренер жили на протилежній стороні корпусу. До речі, молодь, що поповнювала команду, відразу знала, що ветерани можуть зайти завжди - увечері, вночі...

- В їжі ви привередлива людина?

- В жодному разі. Я люблю звичайну домашню їжу - картоплю смажену, шматок м'яса. Меню гурманів - кальмари, восьминоги, суші - не для мене. А за томатний сік... батьківщину продам (усміхається). Дружина зі мною вже свариться: «Тобі, - говорить - хоч три літри постав, все одно вип'єш, якщо вчасно не відберу». Так і буде! Мені краще томатний сік і не показувати. З іншого боку, я майже байдужий до риби, а от м'ясо їм у будь-якому вигляді.

- А це правда, що воротарі нікому не дають свої рукавички навіть потримати?

— А знаєте чому? Ще років у 14 мене викликали в юнацьку збірну Союзу, і я вперше побачив адидасівські рукавички. Природно, всі діти: «Дай поміряти»! Дав. Виходжу на гру - перелам руки. Потім ще раз дав - така сама історія. Відтоді за посягання на святе можу дуже сильно по руках дати...

- Як вам нинішнє київське «Динамо»?

- Боляче і принизливо дивитися на цих футболістів. У них немає ні запасу міцності, ні стабільності, ні класу. Один матч проведуть на хорошому рівні, а наступні три провалять. Команда Юрія Сьоміна - лідер Прем'єр-ліги. Але при цьому і «Металіст», і «Шахтар» за рівнем гри перевершують столичний клуб. Перший рядок у таблиці - під надто великим знаком питання. Щоб його утримати - треба докорінно міняти склад.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: Степан Пак, "Урядовий кур'єр"


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев