×
Спасибо, я уже с вами
Сергій Нагорняк: "У 90-ті ми грали спочатку за футбол, а потім вже за гроші"

Сергій Нагорняк: "У 90-ті ми грали спочатку за футбол, а потім вже за гроші"

20 марта 2012, вторник. 17:152012-03-20T17:15:12+02:00

Після перерви ми продовжуємо серією розгорнутих інтерв’ю з футбольними фахівцями. Цього разу нам вдалося поспілкуватися з екс-гравцем не лише вітчизняних обріїв, а й далекого Сходу, нині ж — постійним експертом студії «Профутбол» — Сергієм Нагорняком. Говорили, зокрема, про фаворитів Ліги чемпіонів, тенденції у європейському футболі й про те, чи зможе Китай втрутитися у гонку за «золото» чемпіонату світу.

«Кажу те, що бачу, і що думаю»

Сергію Миколайовичу, ви знайшли себе на телебаченні, виступаючи у ролі експерта футбольних програм. То хочу поцікавитися: наскільки складно отак перекваліфіковуватися з гравця у фахівця?

— Та, в принципі, нічого такого складного не було. Для когось, може, це й непросто, а мені нова роль взагалі не створила жодних проблем і не викликала ніякого дискомфорту. Усе просто: кажу те, що бачу, і те, що думаю.

Зараз на українському телебаченні чимало екс-гравців-експертів. Пане Сергію, роздуми кого із них вам найбільше імпонують — Йожефа Сабо, Сергія Мороза, Олександра Собка, Віктора Леоненка, Андрія Несмачного, тепер уже Віталія Кварцяного?..

— Якщо чесно, дивлюся передачі тільки на «2+2», решту — не маю можливості, тому що ми виходимо в однаковий ефірний час. Мені, припустімо, більше імпонують наші ведучі, хоча є цікаві речі, які говорять експерти каналу «Футбол»: ті-таки Мороз і Сабо. Я не можу сказати, що є такий ведучий, який мені найбільше імпонує. Кожен з них висловлює свою точку зору. Цікаві речі й Віктор Леоненко каже, і Олександр Іщенко, зараз і Віталій Кварцяний до них приєднався.

«Клуби сповідували гасла комуністичної партії»

Зрозуміло. Ваша біографія, зокрема, цікава тим, що кілька сезонів ви віддали китайському футболу, виступаючи за «Шеньян Хайши», «Шаньдун Лунен» та Цзянсу Шуньтянь». Ось наскільки відчутним був контраст між вітчизняним футболом і азійським?

— Контраст був не на нашу користь. По-перше, інфраструктура китайських клубів була на щабель вища, ніж українських. У нас можна було виокремити хіба київське «Динамо», сьогодні, звичайно, й інші клуби підтяглися. А в Китаї вже тоді кожен ФК мав прекрасну інфраструктуру. По-друге, рівень чемпіонату. Так, може у них не було таких яскравих команд, як «Динамо» у своєму найсильнішому складі в кінці 90-х, чи нинішній донецький «Шахтар», але, загалом, ліга виглядала дуже цікавою. У Китаї тоді й дотепер 5-6 клубів конкурують за чемпіонство, і команда, яка одного року вигравала його, наступного — могла боротися за виживання.

Взагалі, на чому робиться акцент на Сході: може, на філософії, відданості клубу, чи як і у нас — на грошах?

— Ні, точно не на грошах. На той час великі фінанси вкладалися лише в легіонерів, а їхня кількість не мала перевищувати чотирьох гравців за команду, в той час, як на полі могли перебувати всього троє. Щодо філософії… У кожному клубі вона цінувалася по-різному. Були такі, що навіть сповідували лозунги комуністичної партії.

Знаєте, економісти зараз багато говорять про «азійського тигра», який за останні роки зробив величезний крок назустріч Заходу в розвитку цивілізації. На ваш погляд, чи можливий такий розвиток подій у футбольній сфері?

— Ну хоча й поїхав зараз у Китай і екс-нападник лондонського«Челсі» Ніколя Анелька, можливо, згодом до нього приєднається старий знайомий по команді Романа Абрамовича Дідьє Дрогба, але, щоб зростати місцевим виконавцям, потрібно перебувати в Європі або в Латинській Америці. У Китаї немає таких суперників, як на провідних футбольних континентах, плюс — жорсткий ліміт на легіонерів. І я думаю, що найближчим часом у них не буде якось аж надто бурхливого такого розвитку в футболі.

Як гадаєте, чи дочекаємося бодай у найближчі років 20-30 такого феномену: не умовні Бразилія, Іспанія, Франція, а приміром, Китай — чемпіон світу?

— Я думаю, що не можна отак сміливо говорити про три десятиліття, однак найближчим часом — точно ні. Я вам скажу одне: в плані інфраструктури вони від нас утекли дуже далеко.

«Все тільки прискорюється у футболі»

Сергію Миколайовичу, нині ви часто аналізуєте матчі Ліги чемпіонів. То які тенденції саме в організації гри ви би відзначили у європейському футболі?

— У першу чергу це те, що багато команд навчилися грати. Навіть аутсайдери, як-от кіпрський АПОЕЛ. Я можу лише одну команду викреслити зі списку — «Барселону», тому що вона була і є наразі найкращою не лише в Європі, а й у світі. На інші колективи, які грають проти неї, статистика не діє, бо будь-яка команда, як-от «Реал», за очками може мати дуже велику перевагу, але в грі проти «Барселони» цифри втрачають значення. Щодо тенденцій — нічого надприродного, начебто все одне й те ж саме — максимальний рух, максимальна швидкість роботи з м'ячем. Все тільки прискорюється у футболі.

Як мені пояснили колеги, сьогодні багато команд намагаються діяти першим номером, грати у швидкий, енергійний, комбінаційний футбол. У той же час відомий голландський тренер Рінус Міхелс закцентував на важливості оборонних дій, сказавши: «Перше ніж стати атакуючим, треба убезпечити свої тили». Із усім цим, що я назвала, ви погодитеся?

— Так, я вважаю, що найкраща оборона — це напад. Припустимо, та ж «Барселона» є гостро атакуючою командою, але в неї все йде від оборони. Я вважаю, що в першу чергу, хоч як би колектив діяв першим номером, він має вміти швидко перелаштовуватися і на модель другим номером. Оборона ж важлива, тобто, не пропустиш — уже не програєш.

Спробуймо порівняти топ-3 національних чемпіонатів Європи: Англію, Іспанію, Італію. Зрозуміло, що в Британії більший силовий футбол, на Апеннінах і Піренеях — технічніший. А ось якщо копнути глибше?

— Я би не сказав, що в Англії нині лише силовий футбол. Років десять тому в них справді був отакий, зараз у нього грають тільки аутсайдери, інші — в технічний. У місцевій прем’єр-лізі просто прийнято битися від першої до останньої хвилини — що в аутсайдерів, що в лідерів, чого немає більше ніде: ані в Італії, ані у Франції. Іспанський чемпіонат на сьогодні — найкращий, бо складається з двох команд: «Реалу» і «Барселони». Італійський — наразі потроху виходить з кризи, тому що за останні роки, чесно скажу, дивитися його було зовсім нецікаво. Там домінувала одна команда — «Інтер», зараз ситуація вже так, більш-менш.

«В ЛЧ будь-хто здатен себе проявити»

У чому, на ваш погляд, неповторність сьогоднішньої каталонської «Барселони»?

— Неповторність… Знаєте, все разом. Найголовніше — це підбір футболістів, всі вони є вихованцями клубу: Мессі, Хаві, Іньєста. Підбір і та гра, яку вони показують. Геніальність також у тому, що Хосеп Гвардіола — хороший тренер, який пройшов усі стадії: від вихованця «Барселони» до своєї нинішньої посади.

Тоді, якщо можна, назвіть три відмінності між «Барселоною» і «Реалом»…

— Перша і найбільша відмінність: «Барселона» робить ставку на своїх вихованців, а «Реал» же купує готових зірок. Друга: у «Барселони» настільки поставлена гра, і не тільки в останні роки, що навіть коли в команду вливаються нові футболісти, її малюнок абсолютно не змінюється. Третя: це те, що «Барселона» ніколи не бігає до суддів і не бідкається, як «Реал».

Зараз у розпалі Ліга чемпіонів. Сергію Миколайовичу, фаворитів два — «Барселона» і «Реал». А ось ви кого би іще виокремили?

— Будь-яка команда здатна проявити себе. Той же «Наполі» може сміливо розраховувати на 1/8 фіналу, у ще кращому випадку — на 1/2. Але у півфіналі італійцям уже буде складно. Зараз ось у чвертьфінал пробився АПОЕЛ, і вони не те, що виконали, вони перевиконали план. Тепер їм втрачати нічого. Навіть взяти той-таки «Мілан», який показав вражаючу гру, вигравши в лондонського «Арсеналу» з рахунком 4:0, а потім просто провально зіграв у матчі-відповіді, пропустивши від суперника три м’ячі. Дивом могли ще й програти. Але я з вами погоджуся: фаворитів двоє — «Реал» і «Барселона».

«У 1990-ті грали за футбол»

Сергію Миколайовичу, сьогодні змінився статус футболіста: слава, гроші, постійна націленість на результат. То чи можна порівняти час, в який грали ви, із теперішнім?

— Я знаю, що в 1990-ті ми грали спочатку за футбол, а потім вже за гроші. У нас не було грошей на першому місці. Ми до 28 років грали за будь-який футбол, а після 28 — за гроші. А зараз з 20-ти — за гроші, а після 28 — за дуже великі гроші. Просто часи різні, порівнювати взагалі не можна. Тоді грали більше душею, бо в нас не було ніяких контрактів. Потім уже, звичайно, думали про фінанси. Зараз усе зовсім змінилося, тепер гроші — на щастя, чи на жаль — не знаю, — спинилися на першому місці, футбол — на другому. На Заході це може і добре, а у нас ні до чого хорошого не привело.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: газета Анна Барахтянська, "Український футбол"


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев