Андрій Столярчук: "Жодна мрія не дається нам без тієї сили, що дозволяє її втілити в життя"

Попри відносно молодий вік за плечима Андрія Столярчука вже чималий досвід роботи коментатором. Його голос ми мали змогу чути на минулорічному Євро, Олімпіаді у Лондоні, клубному чемпіонаті світу… Та майже усі футбольні трансляції на нашому єдиному державному телеканалі озвучує він. І навіть незважаючи на передноворічну метушню Андрій залюбки погодився відповісти на наші питання про роботу, особисте життя, а також поділитися думками з приводу наших клубів у єврокубках.

Про роботу

- Андрію, як Ви потрапили на телебачення?
- У дитинстві свою рідну домівку я не міг уявити без тата, мами, брата... та футбольного м'яча. Це був мій найбажаніший подарунок на будь-яке свято. У дворі зрання і до смеркання ганяли м'яч з друзями. Тому не дивно, що батьки мене віддали в футбольну школу моєї рідної команди «Поділля» (я сам родом з Хмельницького). Але то були «буремні 90-ті», коли все було розвалено, а дитячий футбол й поготів. Тому довелося зайти з іншого боку. :) Під час навчання в Інституті Журналістики пішов на практику на «Перший Національний», через місяць перебування там отримав запрошення перейти на постійну роботу до спортивної редакції ТРК «Ера». Але ще через кілька місяців мене запросили на «Поверхность», яка тоді якраз готувалася до відкриття власних каналів. Працювати там разом з Вітею Вацком, Деном Босянком та Дімою Джулаєм – це було моєю заповітною мрією, тому ні миті не вагався.
- Чи мріяли у дитинстві про те, що колись станете «голосом країни» і будете коментувати Євро чи Олімпіаду?
- Так. Я максималіст за натурою і завжди ставлю перед собою найамбіційніші цілі. Завжди собі повторюю, що жодна мрія не дається нам без тієї сили, що дозволяє її втілити в життя. Головне, акумулювати ці сили в собі і відкинути усі «не можу», «не хочу», «не буду»…
- Які взагалі емоції у коментатора, який працює на таких грандіозних змаганнях?
- Це важко передати словами. З одного боку, це усвідомлення того, що твоя попередня робота не була марною і вона допомогла тобі досягти цієї висоти. Але з іншого боку розуміння того, що потрібно докласти ще більше сил, щоб відповідати цьому рівню. Щоб ні в кого ні на мить не виникло сумнівів щодо доцільності твого перебування там.
- Який матч, серед тих, що Ви коментували за свою кар’єру, Вам найбільше запам’ятався?
- Напевне, наразі 2 матчі можу виокремити. Це мій дебютний поєдинок «Селтік» – «Кілмарнок» і, звичайно, фінал Євро-2012 на «Олімпійському» в Києві.
- Багато критики ллється на адресу наших коментаторів та журналістів з боку глядачів: погана дикція, симпатії під час ефіру до якоїсь конкретної команди. Як Ви вважаєте, вона обґрунтована?
- Думаю, наразі співвідношення десь 95 на 5 критиканства та критики. На критиканство навряд чи варто звертати увагу, а ось вмотивована критика дуже потрібна для розвитку. Але на моє глибоке переконання, найбільша помилка, якої може припуститися коментатор, – це намагання сподобатися кожному глядачеві. Коментатор повинен мати свій стиль, харизму і не боятися висловити свою точку зору, навіть якщо вона комусь може і не сподобатися.
- А як Ви взагалі ставитеся до критики?
- Як я вже сказав, до критиканства – абсолютно індеферентно, просто не звертаю на нього увагу, а до критики – з великою повагою. Аргументована критика – це шанс побачити свої вади, недоліки і виправити їх. Тому завжди з великою увагою і повагою ставлюся до такої критики, навіть якщо я з чимось і не погоджуюся. Ще додам, що дуже важливий самоаналіз. Як писала моя улюблена поетеса Ліна Костенко: «Шукайте критика в собі». І мій внутрішній критик є, напевне, моїм найсуворішим критиком, який добре знає де я не допрацював, де я міг краще відпрацювати…
- Розкрийте, будь ласка, трохи плани Першого національного. Які футбольні події нам чекати на телеканалі у 2013-му.
- Ось на Новий Рік потрібно бажання загадати, щоб фінансове становище «Першого Національного» покращилося і він зміг би підготувати приємні подарунки своїм футбольним глядачам :) Поки-що ж можна з великою ймовірністю говорити про те, що ми покажемо Кубок Конфедерацій, де цього року буде дуже хороший склад учасників.
- На початку року, що минає, Ви не скривали, що йдете на державний канал «з прицілом» на коментування Євро. Чи не сумно, що зараз футбол доводиться в основному дивитися як глядач?
- У принципі, в мене достатньо і футбольної практики: мене тривалий час вже запрошують на телеканал «Інтер+», де я щотижня за можливості коментую матчі чемпіонату України.

- Доводилося чути думку, що «Андрій Столярчук – це людина, яка може коментувати усе». А чи є для Вас види спорту, які б Ви за жодних умов не коментували б?:)
- Без сумніву, є. Ось на Олімпіаді просили покоментувати тхеквондо, водне поло, волейбол. Але сідати коментувати те, в чому ти й сам не розумієшся як слід – це неповага до глядача.
Щодо того, що я коментую футбол, хокей та біатлон, то це ті види спорту, якими я захоплююся і за якими ретельно слідкував, скільки себе пам’ятаю. Тому завжди з великим задоволенням за можливості коментую ці види спорту.
- Окрім «Першого» Ви також співпрацюєте з каналом «Хокей». Як виник такий варіант?
- Перед відкриттям каналу формувалася група коментаторів і я зустрівся з керівниками каналу, Олександром Мащенком та Олександром Борисенком, обговорили умови і так розпочалася наша співпраця.
- Чи були у Вас курйози під час ефірів? Мені от пригадується Ваш колега Олександр Сукманський, який також окрім футболу спеціалізується на хокеї. Так от він одного разу на «Інтері» гравців нашої національної футбольної збірної «хокеїстами» назвав:)
- Курйозів, звичайно, було достатньо. Теж інколи в хокеї проскакує «центральний захисник» або шайба, що влетіла в ворота сімферопольської «Таврії» :) Якось нещодавно під час ефіру на «Хокеї» назвав Женю Бруля відомим футбольним воротарем. Тепер жартую з ним, що наступного разу він буде гандбольним воротарем :)
- Яка у Вас мрія як у спортивного коментатора?
- Відверто кажучи, навіть не знаю. Але переконаний, що відповідь на це питання не лежить в площині «відкоментувати фінал Ліги Чемпіонів чи чемпіонату світу». Напевне, це швидше бажання якомога довше зберігати в собі під час коментування відчуття свята, якогось дитячого захоплення, коли, знімаючи гарнітуру, жалкуєш про те, що матч закінчився і з нетерпінням починаєш чекати на нову трансляцію.

Про життя

- Який Андрій Столярчук у звичайному житті?
- Як і на роботі, максимально спортивний. Граю сам і в футбол, і в хокей, і в теніс. З задоволенням можу пограти на більярді або ж розписати партію в шахи. Останнім часом захопився і спортивним покером.
- У школі та під час навчання у ВУЗі Ви були відмінником?
- Перші 3 класи я вчився в школі №26 м. Хмельницького, де був відмінником. Після цього склав іспити в найкращу школу нашого міста – ліцей №17, куди й у підсумку поступив, перейшовши з 3-го одразу в 5-ий клас. Там вже у мене були і «четвірки». В Інституті Журналістики, відверто кажучи, вже не напружував себе у навчанні, тому що чітко вже знав ким я хочу бути і що мені для цього потрібно, але ніяких проблем зі здачею сесій ніколи не мав.
- Що Вам більше до вподоби: чашка чаю та цікава книга біля каміну чи весела та галаслива компанія у нічному клубі?
- Однозначно, перше. Єдине, що каміна поки-що немає :) Взагалі, дуже люблю залишатися наодинці, щоб зібратися з думками, перезарядити свої внутрішні батарейки.
- Ви працювали ведучим у програмах «Футбольний код» та «Наше Євро». Що Вам більше до вподоби – працювати у коментаторській кабіні чи сидіти у студії разом з експертами та розбирати події матчів?
- Цікаво і те, і те. А ось якщо говорити, що легше, то однозначно, набагато легше відкоментувати матч, аніж повести ефір у студії.

Про футбол

- За які клуби вболіваєте?
- Одразу скажу, що коли я коментую, для мене не існує симпатій та антипатій. Що ж стосується моїх уболівальницьких уподобань, то це «Ліверпуль», «Лаціо», «Селтик» та «Реал».
- А як щодо персоналій. Судячи з адреси Вашої електронної пошти одним з кумирів є Роберто Баджо?:)
- Так, це мій кумир. Завжди зачаровувався його грою. Це живе уособлення слів легендарного Білла Шенклі: «Багато хто думає, що футбол – це справа життя та смерті. Вони помиляються: футбол набагато важливіший».
- Як часто Ви відвідуєте спортивні арени?
- Раніше в Хмельницькому не пропускав жодного матчу «Поділля» і коли їхав до Києва на навчання мама просила, щоб я хоча б на стадіонах тут не спав :) Зараз часу піти на стадіон майже ніколи не має, але як тільки-но така можливість з’являється, намагаюся її одразу реалізувати.
- Декілька питань з приводу українського клубів, під час поєдинків яких Вас частіше за все можна почути на «Першому». Як довго «Шахтарю» по силам пройти у єврокубках цьогоріч?
- За рівнем гри «Шахтар» наразі одна з найкращих команд Європи. Але усі перемоги здобуваються ментально. Потрібно до них бути готовими, насамперед, психологічно. А для цього потрібен час, щоб крок за кроком по крихтах набувати цей синдром переможця. Тому цьогоріч цілком реальним є чвертьфінал, а якщо пощастить із жеребом, то і півфінал.
- Криза у «Динамо» мине разом із Блохіним?
- Дуже на це сподіваюся, але відверто кажучи, не думаю. Думаю, що коріння того занепаду, який є зараз в «Динамо», лежить не в площині «головний тренер». Але вірю, що рано чи пізно «Динамо» все ж поверне собі те місце, яке повинна посідати така славетна команда.
- Новий власник «Металісту» – це новий виток у досягненнях харківського клубу?
- На жаль, тут також у мене більше скепсису, аніж оптимізму.
- Чи можна сказати, що «Дніпро» знайшов свого наставника?
- А що «Дніпро» чогось вже досяг? З такими «здобутками», які має Рамос будь-якого українського тренера вже давно б вигнали з роботи. З такими фінансовими можливостями не зараз, а ще 2 роки тому іспанець зобов’язаний був боротися за найвищі місця. Переконаний, що той самий Павлов, Грозний чи Бузник з такою базою навели б з «Дніпром» вже давно б шороху і в Україні , і в Європі.
- Чи розвивається взагалі український футбол або мову можна вести лише про чотири-п’ять команд?
- Те, що ми зараз говоримо вже про 4-5 команд, це вже констатація розвитку нашого футболу, бо ще кілька років тому ми говорили лише про 2 клуби. Поступово і наш чемпіонат розвивається і за ним стає цікаво стежити. Якби ще б подолати проблему приналежності кількох команд одному власнику, що є однією з найбільших проблем нашого футболу.

Про свята

- Де зустрічатимете Новий рік?
- Для мене Новий Рік це «домашнє» і родинне свято. Тому і цього року зустрічатиму це свято у колі рідних та близьких.
- Розкажіть, будь ласка, якусь пам’ятну історію, яка сталася з Вами на новорічно-різдвяні свята.
- У дитинстві з братом за відсутності батьків ледь ялинку не спалили. На щастя, мама вчасно повернулася додому.
Хочу побажати усім читачам UA-Футбол нових мрій, нових бажань, нових звершень, нових емоцій і, звичайно, нових перемог Ваших улюблених футбольних команд! :)