×
Спасибо, я уже с вами
Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності

Автор: Іван Вербицький, UA-Футбол

20 марта 2014, четверг. 13:042014-03-20T13:04:00+02:00

Частина перша


23 роки, 23 чемпіонати, перші чемпіони, володарі Кубка, легендарний тренер Анатолій Заяєв, найкращі бомбардири чемпіонатів Юрій Гудименко та Олександр Ковпак. Вочевидь, тепер про «Таврію», мабуть, належить згадувати в минулому часі. Навіть якщо нинішній колектив і дограє поточну першість, то тої, самобутньої сімферопольської команди ми в заключній частині першості однаково не побачимо. Бо не до футболу зараз. По суті, номінально домашня гра кримчан проти «Динамо» в Києві стала для «Таврії» прощальною в українському футболі.

«Ми – це Україна» від фанатів кримської команди звучало, наче глас відчаю, який слухали лише ті, кому єдність держави так само небайдужа, але в глобальному контексті нічого не залежить. Точніше, позиція сімферопольських ультрас непоміченою не залишилася і відобразилася у специфічному зверненні до фанатів на сайті клубу, де вболівальників застерігають, що надалі вони повинні притримуватися законів тієї країни, від якої генеральний директор «Таврії» Олександр Бойцан вже встиг відректися.

23 роки, 23 чемпіонати… UA-Футбол виділяє 23 найпам’ятніших матчі «Таврії» за часів незалежності. Ці поєдинки згадуємо в порядку хронології.

Матч №1. 16 лютого 1992-го

1/32 фіналу Кубка України-1992

«Чайка» (Севастополь) - «Таврія» – 0:2

Голи: С. Шевченко 32, з пенальті, В. Новіков 55

«Чайка»: Синельников, Б. Олійник, Л Коваленко, Аверков, Чесноков, В. Герасимчук, Шелковой, Шведюк, І. Портнов, Д. Григор’єв, С. Шерабоков (Старчиков 67)

«Таврія»: Колесов, С. Шевченко, Турчиненко, О-др Головко, І. Волков, Дмитро Смирнов (Алібаєв 76), Опарін (І. Ігнатов 70), С. Андреєв, Мулашев (Гетиков 42), Гладишев, В. Новіков. Тренер – Анатолій Заяєв

Судді: О-др Дегтярьов (Одеса) – Козенко, С. Михайлов (обидва – Бердянськ)
Попередження: І. Портнов 26 – І. Волков 33

Алушта. Стадіон «Спартак». 2 500 глядачів

Буденна, на перший погляд, зустріч колективів Вищої та Першої ліг у новоствореному чемпіонаті прикметна тим, що для обох суперників вона стала дебютною в їх історії в рамках незалежних українських турнірів. Місцем проведення матчу команди обрали Алушту. Причина – природні умови, адже в середині лютого в Севастополі було ще досить холодно і поле місцевого стадіону було непридатним для гри у футбол.

Фактично, гра носила тренувальний характер, в якому ті й інші усвідомлювали реальний розклад сил. Наставник сімферопольців Анатолій Заяєв на той час вже майже сформував колектив, якому через чотири місяці судилося стати першим чемпіоном України. Не було в ньому лишень нападника Юрія Гудименка, якого тренер невдовзі після цього матчу переманив з розташування переможця останнього першолігового турніру союзного чемпіонату волгоградського «Ротора». «Чайку» ж «Таврія» переграла в стилі, який потім стане фірмовим для команди зразка 1992 року, з обов’язковим голом Сергія Шевченка з пенальті.

Матч №2. 9 червня 1992-го

18-й тур чемпіонату України-1992

«Таврія» (Сімферополь) - «Темп» (Шепетівка) – 6:0

Голи: Гудименко 17, 33, 38, 62, Гладишев 32, 86

«Таврія»: Колесов, С. Шевченко, Турчиненко, О-др Головко, І. Волков (к), Воронежський, Опарін, Гудименко, Шейхаметов (Михайлус 63), Гладишев, Гетиков (В. Новіков 54). Тренер – Анатолій Заяєв

«Темп»: Троян, С. Соловйов, Ю. Романов (к), Ґ. Ґвазава, Ю. Кравченко, Сечин, І. Тимощук, Гуральський (А. Черняк 40), І. Карімов, Оголюк (Ю. Панасюк 65), О. Заруцький. Тренер – Іштван Секеч

Судді: Татулян – Шельменко, А. Попов (усі – Київ)

Сімферополь. Стадіон «Локомотив». 3 400 глядачів

До цього поєдинку «Таврії» в рамках групового турніру дебютного Чемпіонату залишалося зіграти три зустрічі. Очоливши таблицю, сімферопольці серйозно здивували футбольну громадськість. Не дивно, бо донецький «Шахтар», одеський «Чорноморець» і запорізький «Металург», виступаючи майже тими ж, що й в останній першості СССР у Вищій лізі складі, йшли позаду.

Звісно, аутсайдерів з «Темпу» ніхто за суперників для «Таврії» не сприймав, навіть не дивлячись на те, що шепетівці трохи раніше завдали «Таврії» єдиної, як потім виявиться, поразки в тому Чемпіонаті. Але розслаблятися підопічні Заяєва не могли. «Чорноморець» завдяки голу Сергія Гладишева кримчани перемогли вдома, а виїздний матч звели до нічиєї 0:0.

Тим самим, основним суперником залишався «Шахтар». З ним «Таврія» зіграла 1:1 вдома (Сергій Шевченко відіграв гол Євгена Драгунова) і мала зустрічатися в заключному турі, маючи перевагу в три очки (на той час – вартість перемоги плюс нічиєї). Врешті, матч з «Темпом» виділяємо особливим чином не з огляду на турнірне становище. Саме в цій зустрічі уродженець Киргизстану Юрій Гудименко зробив перший в історії українських чемпіонатів «покер». За великим рахунком, саме завдяки цим чотирьом м’ячам Юрій з 12-ма голами став найкращим бомбардиром першого чемпіонату України.

Гудименко, якому на той момент виповнилося 26, був відтягнутим нападником – технічним, з гарною стартовою швидкістю, сильним ударом і вмінням поборотися вгорі. У складі друголігової киргизької «Алґи» Юрій на зорі кар’єри провів 86 голів у 171-му матчі, після чого перейшов до лав вищолігового «Дніпра». У складі «Синьо-біло-блакитних» Гудименко не закріпився, але встиг відзначитися м’ячем у матчі Кубка УЄФА проти шотландського «Гартса». Потім був перехід у «Ротор» Леоніда Колтуна і перемога в Першій лізі останньої першості СССР. Перемога в Чемпіонаті України разом з усіма індивідуальними досягненнями, після яких було ще й запрошення до лав національної збірної нашої держави і м’яч в товариському поєдинку з угорцями, стали вінцем кар’єри Гудименка.

Матч №3. 17 червня 1992-го

20-й тур чемпіонату України-1992

«Шахтар» (Донецьк) – «Таврія» (Сімферополь) – 0:0

«Шахтар»: Шутков, Драгунов (к), В. Мазур, Ященко, С. Попов, Мартюк, Біличенко, Столовицький, Ателькін (Ю. Фокін 60), Ребров, С. Щербаков. Тренер – Валерій Яремченко

«Таврія»: Колесов, Вишняускас, Турчиненко, О-др Головко, І. Волков (к), Воронежський, Опарін, Гудименко (Алібаєв 90), С. Андреєв, Гладишев (Гетиков 87), В. Новіков. Тренер – Анатолій Заяєв

Судді: Хіблін (Хмельницький) – Горожанкін, О. Кацман (обидва – Кіровоград)
Попередження: С. Попов 63 – Колесов 20, І. Волков 84

Донецьк. Стадіон «Шахтар». 4 300 глядачів

Напередодні заключного ігрового дня кримчани таки дали «Гірникам» надію на потрапляння до фіналу. В зустрічі 19-го туру «Таврія» несподівано оступилася в Запоріжжі, у матчі проти очолюваного Євгеном Лемешком місцевого «Торпедо». Кажуть, Анатолій Заяєв напередодні тієї зустрічі застосовував увесь свій вплив, а капітанові «Автозаводців» Ігореві Черкуну навіть погрожував. Та запоріжці проявили принциповість і матчу не «здали». Більше того, нічию 1:1 «Таврія» вирвала лише наприкінці зустрічі, завдяки голу Гудименка. Надодачу до всіх бід сигнальне попередження в Запоріжжі отримав лідер команди Сергій Шевченко.

Так чи інакше, аби пробитися до фіналу, сімферопольці у матчі з основним суперником в Донецьку мусили не програти. Зробити це вдалося, хоча впродовж усієї зустрічі гості тримали міцну оборону. Дуже надійно в цьому матчі зіграв воротар кримчан Олег Колесов, для якого то був, може, найкращий матч у кар’єрі. Додамо, що донедавна екс-голкіпер працював у штабі «Таврії» в статусі тренера воротарів, втім, після приходу на посаду наставника Ніколая Костова роботи не зберіг.

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 1

Матч №4. 21 червня 1992-го

Фінальний матч чемпіонату України-1992

«Таврія» (Сімферополь) – «Динамо» (Київ) - 1:0

Гол: С. Шевченко 75
«Таврія»: Колесов, С. Шевченко (к), Турчиненко, О-др Головко, Вишняускас, Воронежський, Опарін (Михайлус 77; С. Єсін 87), Алібаєв, Гетиков, Гладишев, В. Новіков. Тренер – Анатолій Заяєв

«Динамо»: Мартінкенас, Лужний, Безсмертний (О. Матвеєв 55), Алексаненков, Шматоваленко (к), Ковалець, Ю. Мороз, С. Заєць, Саленко, Беца, Шаран (Грицина 75). Тренер – Анатолій Пузач

Судді: П’яних – Канана, О. Чорний (усі – Донецьк)
Попередження: Вишняускас 64

Львів. Стадіон «Україна». 36 000 глядачів

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 2

То була справжня сенсація. Дізнавшись, що у фіналі треба зіграти не проти «Шахтаря», а з менш авторитетною за іменами «Таврією», кияни начебто почали святкування чемпіонства ще до вильоту в Львів. Тренер динамівців Анатолій Пузач розумів, що з таким налаштуванням проблем не минути, але через свій м’який характер дати з командою ради не зумів. Гравці ж думали не стільки про гру з «Таврією», скільки торгувалися з президентом клубу віктором Безверхим за преміальні. Не сумнівалися в перемозі киян і Федерації футболу України: на нагородах за перше місце ще до матчу набили назву клубу «Динамо».

Анатолій Заяєв теж усе розумів. Шансів мало, суперник сильніший і за іменами, і за досвідом, і за рівнем майстерності. Додатковим головним болем стала втрата відразу чотирьох виконавців: капітан Ігор Волков пропускав гру через дискваліфікацію, нападники Гудименко і Толят Шейхаметов травмувалися, а Сергій Андреєв не міг пропустити державних іспитів. Заяєв вийшов з ситуації, виставивши замість Волкова на правому фланзі оборони Відмантаса Вишняускаса. Зліва зіграв Сергій Воронежський. На місці ліберо діяв Микола Турчиненко, а 20-річний Олександр Головко грав персонально проти лідера динамівської атаки Олега Саленка. За центр поля відповідав дует Андрія Опаріна та диспетчера Сергія Шевченка. Фланги закривали номінальний оборонець Сефер Алібаєв та Юрій Гетиков. Попереду діяла пара Сергій Гладишев – Владислав Новіков.

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 3

Автограф Сергія Шевченка після гри для danikrom (Львів)

«Я сказав футболістам, що у «Динамо» хтось бігає праворуч, що, мовляв, не знаю його прізвища, але перекрийте його, щоб він там не сильно бігав, - ділився потім спогадами Заяєв. – Мені сказали, що це Лужний. Після цього кажу, що і зліва хтось бігає, і його перекрийте. Футболісти відповіли, що це Шматоваленко. Я сказав, хай буде Шматоваленко. З іншими ж у нас не повинно було виникнути проблем, адже в «Таврії» був дуже сильний і корисний центральний оборонець Головко. Кияни не змогли з нами нічого зробити».

І справді, найнебезпечнішим створеним фаворитами моментом за весь матч був удар Сергія Зайця в поперечину з 30-метрової відстані. Крім нього, шансів «Динамо» не мало. Кримчани тривалий час діяли обережно, а на 75-й хвилині отримали право на кутовий. Подав корнер Гладишев, а Шевченко точно пробив головою. Цікаво, що після матчу львівська публіка щиро раділа перемозі сімферопольців, віддаючи належне натхненній, організованій грі «Таврії» на фоні безвольних дій киян.

У вас не установлен Flash Player. Свежую версию Flash Player'a вы можете скачать на официальном сайте

Таврія - перший чемпіон України

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 4

Матч №5. 19 серпня 1992-го

Кваліфікаційний раунд Кубка чемпіонів-1992/1993

«Шелбурн» (Дублін, Ірландія) – «Таврія» (Сімферополь, Україна) – 0:0

«Шелбурн»: Бірн, Бреді. Койл, М. Невілл, К. О’Догерті, Дулін, Гавлетт, Резерфорд, Ґорман, Гейлок, Даллі. Тренер – Пат Бьорн

«Таврія»: Колесов, С. Шевченко (В. Новіков 78), Турчиненко, О-др Головко, І. Волков (к), Воронежський, Опарін, Гудименко, С. Андреєв, Вишняускас (Алібаєв 33), Полстянов. Трененр – Анатолій Заяєв

Судді: А. Фріск – Б. Перссон, М. Норманн (усі – Швеція)
Попередження: Гейлок – І. Волков, Воронежський, С. Андреєв

Дублін. Стадіон «Толкc Парк». 8 000 глядачів

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 5

Впродовж короткого міжсезоння Анатолій Заяєв перед дебютом «Таврії» в єврокубках зробив одне суттєве придбання, викупивши у тернопільської «Ниви» забивного центрального нападника Сергія Полстянова. Але загалом тренер продовжував довіряти гравцям, які здобували чемпіонство. Вже після матчу в дубліні Заяєв зізнається, що команду трохи втомив тривалий переліт. Загалом матч вийшов майже безмоментним і завершився сприятливою для гостей нульовою нічиєю.

Вдома «Таврія» здобутою перевагою скористалася. Вже до 13-ї хвилини Сергій Шевченко і Толят Шейхаметов відзначилися двічі. М’яч у виконанні Толята вийшов дуже видовищним: ворота Бьорна він вразив, обігравши трьох оборонців суперника. Після того сімферопольці втратили ще півдесятка моментів і, перемігши 2:1, вийшла в 1/16 фіналу чемпіонського турніру. Щоправда, там дати бій швейцарському «Сьонові» український чемпіон не зумів – 1:4, 1:3. Обидва голи у складі кримчан забив Сергій Шевченко. За словами Олександра Головка, лише після цих поразок команда вийшла зі стану ейфорії, в якому вона перебувала з того часу, як виграла чемпіонство.

Матч №6. 29 травня 1994-го

Фінал Кубка України-1993/1994

«Чорноморець» (Одеса) – «Таврія» (Сімферополь) – 0:0, по пенальті 5:3

Пенальті: Д. Парфьонов – 1:0, Антюхін – 1:1, К. Кулик – 2:1, В. Фурсов (воротар) – 2:1, Корнієць – 3:1, І. Волков – 3:2, А. Телесненко – 4:2, Опарін – 4:3, О. Суслов – 5:3
«Чорноморець»: О. Суслов, С. Булигін, К. Кулик, Смотрич, І. Жабченко (В. Яблонський 74), Д. Парфьонов, Корнієць, Гусейнов, В. Єремеєв, В. Богатир (Парахневич 34), А. Телесненко (к). Тренер – Віктор Прокопенко

«Таврія»: М. Левицький, Д. Дем’яненко, С. Єсін, О-др Головко, І. Волков (к), О. Кунденок, Опарін, В. Фурсов, Шейхаметов (Г. Дзюбенко 64; Шеметєв 115), Антюхін, Алібаєв. Тренер – Анатолій Заяєв

Судді: С. Татулян – А. Арановський (обидва – Київ), О. Тютюн (Фастів)

Київ. Республіканський стадіон. 5 000 глядачів

Чемпіонство стало піком кар’єри для більшості гравців «Таврії». Не дивно, що більшість головних творців того успіху втратили мотивацію. Крім того, «Таврію» спіткали фінансові проблеми і після вбивства сина Анатолія Заяєва, який був президентом клубу, ці труднощі лише посилилися. Десяте місце у сезоні-1992/1993 змінилося восьмою позицією в чемпіонаті-1993/1994. Вихід до фіналу Кубка в 1994-му став фактично лебединою піснею колективу, який ще можна було називати чемпіонським.

Зрештою, з «Чорноморцем» Віктора Прокопенка ситуація була майже ідентичною. Невдовзі після цього кубкового матчу Віктор Євгенович перебрався до Волгограда і очолив «Ротор». У фіналі ж Кубка-1993/1994, в якому був встановлений антирекорд вирішальних поєдинків за відвідуваністю, боротьба була рівною і впродовж усіх 120-ти хвилин ігрового часу гольових ситуацій поблизу воріт обох команд було створено обмаль. Найреальніший шанс незадовго до завершення основного часу втратив Віталій Парахневич. Вийшовши сам на сам з Максимом Левицьким нападник одеситів свою дуель програв. У серії ж післяматчевих пенальті голкіпер «Моряків» Олег Суслов спершу відбив удар Володимира Фурсова, а потім сам реалізував заключний одинадцятиметровий і приніс «Чорноморцю» другий у його історії Кубок України.

Матч №7. 7 жовтня 1994-го

12-й тур чемпіонату України-1994/1995

«Таврія» (Сімферополь) – «Верес» (Рівне) – 7:0

Голи: Гайдаш 6, О. Кунденок 10, 33, 41, Антюхін 54, 56, І. Волков 78

«Таврія»: Жилкін, Д. Дем’яненко, С.Єсін, О-др Головко, І. Волков (к), О. Кунденок (Олексій Кузнєцов 77), Опарін (М. Устименко 21; Махонін 57), П’ятенко, Росляков, Гайдаш, Антюхін. Тренер – Андрій Черемисін

«Верес»: Бурч, Свистунов (Вадим Васильев 56), Закотюк, Мічуда, Дьомушкін (Українець 46), М. Ковтун, Харковщенко, Волод. Новак, Д. Филимонов, Шапоренко, Паляниця. Тренер – В’ячеслав Кобилецький

Судді: В. Шевченко (Київська область) – Жосан, Володимир Володін (обидва – Херсон)

Сімферополь. Стадіон «Локомотив». 2 100 глядачів

Цей матч «Таврія» проводила невдовзі після загибелі в автомобільній катастрофі свого тренера Павла Костіна, котрий змінив на цій посаді Анатолія Заяєва. Для виконувача обов’язки наставника Андрія Черемисіна матч з «Вересом» був другим. Після перемоги у Шепетівці над «Темпом» з рахунком 1:0 на цей раз кримчани розгромили аутсайдерів з рівненського «Вереса».

Хет-триком у цій зустрічі відзначився півоборонець молодіжної збірної України Олександр Кунденок, а наприкінці зустрічі з гри забив навіть капітан Ігор Волков, що траплялося надзвичайно рідко. Власне, то й були плоди роботи Костіна: «Таврія» виграла п’ятий матч поспіль, а дві останніх домашніх зустрічі, враховуючи розгром вінницької «Ниви» 6:0 (через кілька днів після того матчу тренер загинув) завершилися з загальним результатом 13:0. Але головне, що 7:0 над «Вересом» - найбільша перемога сімферопольців за історію виступів у чемпіонатах України.

Матч №8. 17 квітня 1995-го

1/4 фіналу Кубка України-1994/1995

«Таврія» (Сімферополь) - «Динамо» (Київ) – 2:1

Голи: Опарін 3, О-др Головко 69 – Ребров 87

«Таврія»: М. Левицький, П’ятенко, С. Єсін (В. Новіков 85), О-др Головко, І. Волков (к), О. Кунденок, Опарін, Смигунов, Росляков, Гайдаш, Антюхін. Тренер – Віталій Шаличев

«Динамо»: А. Ковтун, Леженцев, Ващук, Беженар, Михайленко (Косовський 46), Ю. Максимов, Дмитрулін (Шматоваленко 88), Ю. Калитвинцев (к) (Мізін 46; Лужний 76), Ребров, Леоненко (Шкапенко 46), С. Коновалов. Тренер – Микола Павлов

Судді: Я. Грисьо (Львів) – Д. Мартинюк, В. Головко (обидва – Дніпропетровськ)
Попередження: Опарін 65, П’ятенко 75 – Ващук 76

Сімферополь. Стадіон «Локомотив». 3 500 глядачів

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 6

Після того, як «Таврія» завдяки індивідуальному проходу Олексія Антюхіна з точним завершальним ударом в «дев’ятку» воріт Андрія Ковтуна сенсаційно виграла на виїзді, тренер беззаперечних на той час гегемонів українського футболу Володимир Онищенко пожалівся, мовляв, динамівці провели десять матчів за 40 днів і потрапили в функціональну яму. Погано себе почував воротар Олександр Шовковський, який не зіграв у жодному матчі проти сімферопольців, у першій зустрічі через хворобу не грав нападник чемпіонів Віктор Леоненко.

Зрештою, кримчан це не цікавило. Тон матчу-відповіді задав потужним ударом зі штрафного з 25-метрової відстані Андрій Опарін. Ковтуна цей удар застав зненацька і з того моменту «Динамо» мусило думати вже не про один, а мінімум про два м’ячі. Та гравці «Таврії» грамотно оборонялися, вичікуючи на нагоду забити вдруге. Такий шанс випав на 69-й хвилині Олександрові Головку, який, підключившись до атаки, ударом головою забив другий м’яч і ним фактично вивів «Таврію» до півфіналу Кубка.

Щоправда, до фіналу сімферопольці вийти не змогли, поступившись «Дніпру» (1:1, 0:1). У чемпіонаті-1994/1995 «Таврія» фінішувала п’ятою. Стосовно ж Головка, то він, вибивши з кубкового розіграшу «Динамо», наступний сезон розпочне вже в складі киян і складе разом з Владиславом Ващуком у складі «Біло-синіх» один з найкращих дуетів центральних оборонців у історії вітчизняного футболу.

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 7

Матч №9. 31 жовтня 1995-го

14-й тур чемпіонату України-1995/1996

«Шахтар» (Донецьк) – «Таврія» (Сімферополь) – 0:0

«Шахтар»: Шутков, П’ятенко (Старостяк 85), О-др Коваль, Чихрадзе, С. Попов, Кочвар, Орбу, О-др Співак, І. Петров (к), Кривенцов (Федьков 46; Дранов 70), Г. Зубов. Тренер – Валерій Рудаков

«Таврія»: М. Левицький, О. Муравйов, С. Єсін (О. Бурдін 89), Смигунов, І. Волков (к), О. Кунденок, Опарін, В. Фурсов (О. Заруцький 46), Ю. Фокін (Фенін 88), Г. Кунденок, Антюхін. Тренер – Анатолій Заяєв

Судді: А. Жосан (Херсон) – О. Бєлкін (Днепродзержинськ), Малаховський (Запоріжжя)

Донецьк. Центральний стадіон «Шахтар». 5 000 глядачів

Цей матч увійшов до історії українського футболу не через власне гру, а через події, що відбувалися в підтрибунному приміщенні стадіону «Шахтар» 15 жовтня, тобто, в день, на коли цей поєдинок був призначений згідно календаря. Ледь арбітр Анатолій Жосан дав свисток про початок зустрічі, як учасники і глядачі сколихнулися від сильного вибуху. Вибуховий пристрій, який містив у собі 11,5 кілограмів тротилу, вбив власника клубу «Шахтар» Ахатя Брагіна його охоронця та ще кількох людей. Матч було перервано і перенесено на пізніший строк. Та чи варто дивуватися, що повернувшись на той же стадіон через два тижні, футболісти думали не про гру, фактично відбуваючи на полі номер?

Матч №10. 16 червня 1998-го

30-й тур чемпіонату України-1997/1998

«Таврія» (Сімферополь) – «Нива» (Тернопіль) – 2:0

Голи: О. Митрофанов 44, Гайдаш 65

«Таврія»: М. Левицький, Донюшкін, С. Єсін (Д. Андрієнко 75), Смигунов, Д. Назаров, Ветренников, Опарін, Джуґелі (Олексій Осипов 46), О. Митрофанов, Гайдаш (к), Войнаровський (Андрієць 80). Тренер – Віктор Грачов

«Нива»: Нікітенко, Мішенін, Первак, Кирлик, Біскуп (Лапа 46), Ю. Фокін, Т. Капанадзе (Самардак 46), Шпак (М. Дем’янчук 46), Куть, Закотюк (к), А. Капанадзе. Тренер – Леонід Іщук

Судді: В. Тютюнник (Київ) – Володимир Петров, В. Сусло (обидва - Харків)
Попередження: Закотюк 89, Самардак 90

Сімферополь. Стадіон «Локомотив». 6 200 глядачів

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 8

Неймовірний менеджерський хист тодішнього керівника «Таврії» Рувима Аронова довів до того, що навесні 1998-го сімферопольці опинилися на грані вильоту з елітного дивізіону. 12 наставників впродовж чотирьох років, окремі з них йшли і поверталися по кілька разів. Про яку якісну роботу може йти мова? Особливо з урахуванням, що одним з тих наставників двічі ставав сам Аронов. Але в реаліях українського футболу 90-х такі речі не дивували.

Так чи інакше, саме від цього матчу заключного туру сьомого чемпіонату України проти сьомої команди чемпіонату тернопільської «Ниви» залежало, чи не понизиться «Таврія» вперше в історії виступів у незалежних чемпіонатах у класі. Щоб не вилетіти, сімферопольці мали обов’язково вигравати. У тернополян на той час були свої, фінансові труднощі, які, наче в наші дні, призвели до відставки наставника команди Ігоря Яворського.

Гості приїхали в Кримську автономію невмотивованими ні турнірно, ні матеріально. Тому й не варто дивуватися, що переміг той, хто цього більше хотів. У першому таймі господарі мали чимало моментів, які не використали Опарін, Джуґелі та Гайдаш. Врешті, перед самим свистком на перерву Олександр Митрофанов з передачі Гайдаша, який міг забивати й сам, рахунок відкрив. Підсумок же зустрічі в другому таймі, замкнувши фланговий простріл Юрія Донюшкіна, підвів сам Гайдаш.

Матч №11. 24 вересня 1998-го

12-й тур чемпіонату України-1998/1999

«Таврія» (Сімферополь) – «Динамо» (Київ) – 3:3

Голи: Олексій Осипов 60, 65, 86 – Косовський 34, А. Шевченко 53, Ребров 54

«Таврія»: М. Левицький, Донюшкін, С. Єсін, В. Алексеєв, О. Митрофанов, Ветренников (Д. Назаров 88), Опарін, Олексій Осипов, О. Кунденок (Войнаровський 76), Гайдаш (к), Смигунов (Г. Кунденок 66). Тренер – Віктор Грачов

«Динамо»: Шовковський, Лужний (к), Гусін, О-др Головко (Михайленко 46), Ващук, Дмитрулін, Каладзе, Ю. Калитвинцев (Олексій Герасименко 61), Косовський, А. Шевченко, Ребров. Тренер – Валерій Лобановский

Судді: Хіблін (Хмельницький) – Калита, Лазенко (обидва – Чернівці)
Попередження: Донюшкін 86

Сімферополь. Стадіон «Локомотив». 21 000 глядачів

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 9

Втримавши «Таврію» у Вищій лізі Віктор Грачов зберіг за собою посаду і в першій половині нового Чемпіонату створив дві несподіванки, спершу перемігши 2:1 «Шахтар», а потім видавши фантастичний за драматургією матч проти «Динамо». Зрештою, на початку другого тайму цієї зустрічі питання про переможця здавалися знятими остаточно. Кияни, які якраз готувалися до матчу другого туру Ліги Чемпіонів проти французького «Лансу», забили три м’ячі без відповіді і, ймовірно, вирішили, що справу зроблено.
В першому таймі рахунок відкрив Віталій Косовський, котрий замкнув простріл справа від Олега Лужного. На самому ж початку другої половини слово взяв ударний дует чемпіонів. Спершу Андрій Шевченко, отримавши передачу від Дмитра Михайленка, вразив ворота Максима Левицького вдруге, а ледь кримчани розіграли м’яч з центру, як Сергій Ребров здійснив перехоплення і забив третій гол.

Олексій Осипов. Півоборонець «Таврії» у першому таймі змарнував дві непоганих нагоди вразити ворота Олександра Шовковського. Втім, у другій половині Олексій реабілітувався сповна. Спершу він, отримавши м’яч після флангового проходу Сергія Єсіна, обіграв Михайленка і скоротив розрив. Минає лише п’ять хвилин, як Гайдаш робить скидку після навісу Митрофанова, а Осипов з-під ніг Гусіна б’є точно в кут і доводить рахунок до 2:3. На хвилі цього успіху «Таврії» вдалося затиснути киян на їхній половині поля. Врешті, той же Осипов, обігравши двох динамівських оборонців, на 86-й хвилині підвів підсумок поєдинку – 3:3.

Не кажучи прощавай. 23 найпам’ятніших матчі Таврії часів української незалежності - изображение 10

Кінець першої частини. На продовження чекайте у п'ятницю...

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Тэги: Александр Бойцан, Александр Головко, Анатолий Заяев, Виктор Грачев, Сергей Шевченко, Таврия (Симферополь)


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев