×
Спасибо, я уже с вами
"Я любив футболь". Пам’яті Михайла Комана

"Я любив футболь". Пам’яті Михайла Комана

Автор: Іван Вербицький, UA-Футбол

21 февраля 2015, суббота. 22:392015-02-21T22:39:00+02:00

Спогад про легендарного футболіста і прекрасну людину


Також читайте українською: "Я любив футболь". Пам’яті Михайла Комана

Озираючись назад, ловиш себе на думці, що то було так давно, аж п’ять років тому. Саме тоді вдалося зустрітися з найстаршим з живих динамівців Михайлом Команом в останнє. Тоді, у березні 2010-го набрав домашній номер Михайла Михайловича, щоб на замовлення нині не існуючої газети «Нової» записати інтерв’ю. Далеко не перше для себе в журналістській кар’єрі. Михайло Михайлович як зазвичай не відмовив, запросив до себе в квартиру на проспекті Науки. Щоправда, дружина легендарного футболіста спробувала мене від цієї зустрічі відмовити. «Михайло хворий, - каже. – Не знаю, чи йому треба хвилюватися».

Але Михайло Михайлович зустрічі радів, переконував, що з журналістами завжди спілкувався залюбки. Наступного дня вранці господар зустрічав мене на порозі квартири і чомусь вибачився, що не зміг вийти до парадного входу. «Ноги вже болять, з третього поверху спускатися важко» - пояснює.

Власне, повноцінного інтерв’ю тоді не вийшло. Відчувалося, що Михайло Михайлович розгубив у пам’яті хронологію подій. То була радше проста балачка, яка була приємна журналістові й десь навіть потрібною втомленому від самотності (здому Коман на той час не виходив тривалий час) співрозмовникові. Під час розмови пролунав дзвінок. Знову зателефонувала дружина Михайла Михайловича. «Не сильно його турбуйте, - ще раз попрохала. – Міша п’є піґулки, має проблеми з серцем».

Пан Коман, забравши трубку назад, ще раз заспокоїв дружину. Ми продовжували розмовляти, Михайло Михайлович заспівав спершу надзвичайно душевну пісню угорською, потім затягнув не відому мені і дуже красиву пісню українською. «А таку співанку чув? – питає. – «Суддя свиснув, Коман копнув, в сітку гол упав, і не защитав». То Так вболівальники у Києві співали, коли я грав. А я ж гарно грав. Я любив футбол». Точніше «голь», «футболь» - саме так це звучало у виконанні легендарного динамівця. «Дивися, скільки м’ячів у мене на шафі! Раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім! І то ж не всі. М’яч – то найголовніше у футболі».

«Що то ми розмовляємо так, на сухо? - несподівано спитав Михайло Михайлович. – У мене ж День народження, 81 буде. Я вас так не відпущу». Намагався переконати пана Комана, що пощу і зараз вживати алкоголю не можу. «Навіть чути не хочу! У мене серйозна дата, не можу тебе так відпустити».

Випили ми тоді пляшку «Хортиці», насміялися від душі. Почув купу байок з життя Михайла Михайловича, про братів і сестер, про поїздки до Угорщини. Зустріч розтяглася години на три. Коли виходив, Михайло Михайлович розчулився, взувся й проводив молодшого від себе на 53 роки гостя до парадного входу. «У вас болять ноги, не треба» - намагався відмовити. «Ні, дякую, що не забуваєш» - чую. На прощання Михайло Михайлович обіймає.

Відходжу й починаю хвилюватися. Згадую попередження про спокій і піґулки, не знаходжу собі місця. Набрав Михайла Михайловича наступного дня вранці. Голос бадьорий, каже, що все гаразд, що почуває себе добре. Шкода, що більше з ним порозмовляти не вдалося. Спогадом про цю бесіду став зокрема ось цей матеріал до 60-річчя першої перемоги «Динамо» в Кубку СССР.

Михайло Коман: Практично все зароблене за перемогу в Кубку-1954 переадресував додому

А познайомилися ми влітку 2002-му, коли ледь розпочинав журналістську діяльність. Михайло Коман тоді прибув у статусі начальника друголігового «Динамо-3» на матч проти «Ниви» до рідного мені Тернополя. Впізнавши легенду поруч з біговою доріжкою, наважуюся підійти до нього безпосередньо під час матчу.

"Я любив футболь". Пам’яті Михайла Комана - изображение 1

Фото, зроблене тоді в Тернополі

Михайло Михайлович на прохання поспілкуватися відгукується доброзичливо, ділиться враженнями від гри. Каже, що більшість гравців «Ниви» далекі навіть від рівня другої ліги. «У вас лише восьмий номер і одинадцятий хороші футболісти (Папазов і Сернецькийавт.). А в нас в основному грають хлопці з академії павла Яковенка. Перспективні юнаки (склад «Динамо-3» в тому матчі: Худжамов, Башлай, Кіцута, Ярмаш, Полуницький, Пучков, Кожедуб, Рожок, Максимов, Карпенко, Холопкін – авт.)». Звісно, найперше цікавлюся перспективами Григорія Ярмаша, мого земляка зі Зборівщини. «Дуже чіпкий, непоступливий хлопчина, на нього ми розраховуємо, як на гравця основи. Йому треба працювати над собою, не знижувати до себе вимог і все буде гаразд» - каже пан Коман.

Спілкувалися ми тоді впродовж останніх хвилин 20-ти зустрічі. Після фінального свистка прощаємося. Михайло Михайлович залишив телефон. «Будеш у Києві – телефонуй. Поспілкуємося ґрунтовніше».

Нагода випала трохи більше, ніж через два місяці, коли поїхав до столиці на матч Ліги чемпіонів «Динамо» - «Ювентус». Михайло Михайлович про обіцянку не забув. Наступного після матчу дня ми справді зустрілися, записали в офісі пана Комана на стадіоні «Динамо» обширне інтерв’ю. Перше повноцінне.

Потім були інші. Але то вже було після мого переїзду до Києва в серпні 2003-го. Тоді зустрілися невдовзі після матчу відбору до чемпіонату Європи-2004 Україна – Північна Ірландія. Михайло Михайлович розповідав про перспективи нашої збірної. Для мене то був перший матеріал на шпальтах газети «Український футбол». Порозмовлявши, пан Коман тоді подарував перевипущену нещодавно авторську книгу з промовистою назвою "Атака".

"Я любив футболь". Пам’яті Михайла Комана - изображение 2

…Сьогодні, 21 лютого Михайла Комана не стало. До 1 квітня, своїх 87-ми він не дожив трохи більше місяця. Буквально нещодавно вкотре випала нагода переконатися в мудрості цього великого чоловіка. То коли побачив сюжет з тренування «Баварії». Рібері, Роббен, Швайнштайґер й інші зірки під керівництвом Ґвардіоли грали, перебиваючи м’яч через тенісну сітку, за тенісними правилами. Вони його називають футботеніс. Свого часу Михайло Михайлович згадував, що такі вправи практикували наставники «Динамо» Олег Ошенков, Віктор Маслов. В їх роки ця «розвага» виличалася тенісболом. «Тенісболь» - якщо зовсім дослівно.

«Не розумію, чому нинішні тренери відмовилися від такої корисної гри, - дивувався пан Коман. – Тенісбол розвиває техніку, швидкість, координацію, відчуття м’яча». Мої спроби розвинути цю тему з чинними наставниками наштовхувалися на іронію. Виходить, в розумінні одного найкращих тренерів світу «тенісбол» чи «футботеніс» анахронізмом не є.

За 15 років журналістської діяльності довелося записувати сотні інтерв’ю з видатними спортивними особистостями. Враження були різними. Бо всі люди різні. Зрештою, усе як у звичайному житті. Втім, саме розмови з Михайлом Команом були одними з найтепліших миттєвостей у цій професії. Усе тому, що Михайло Михайлович завжди залишався Людиною, попри досягнення й статус не допускав найменшої зверхності. Власне, ці риси характеризують пана Комана ліпше, ніж здобуті ним титули і забиті м’ячі.

Спіть спокійно, Михайле Михайловичу…

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Тэги: Михаил Коман


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев