Ярослав Годзюр: "На Кавказі не так страшно, як гадають"

26-річного голкіпера Ярослава Годзюра, який вже шостий рік виступає в російській першості, добре пам'ятають прикарпатські шанувальники футболу, адже саме в Івано-Франківську на початку 2000-х цей пильний страж воріт успішно виступав за клуб «Чорногора». Ці новорічні свята Годзюр святкував у рідному місті, тож «ГК» не втратив нагоди поспілкуватися з талановитим воротарем.

- Як складається нинішній ігровий сезон у російській Прем'єр-лізі для твого клубу «Терека» та особисто для тебе?

- Сезон 2011-2012 ще не завершено. Нам потрібно відіграти ще півроку, адже цьогорічна першість складається з трьох кіл. Основне завдання на сезон - потрапити до першої вісімки - ми не виконали (нині «Терек» на 11 місці - ред.). Попереду в нас матчі з командами, що посіли 9-16 місця у турнірній таблиці. Тут нам потрібно виступити якнайкраще.

- Цього сезону ти захищав ворота у п'яти поєдинках. Чи вдалося тобі в них проявити себе? Можливо, мав шанс закріпитися надалі в «основі»?

- На початку сезону мені довірили ворота одразу у перших іграх. Може, якби ми вдало відіграли, мав би можливість виходити в «основі». А так програли «Зеніту» (0:1) та «Рубіну» (0:2), і тренер вирішив змінити воротаря. Потім мені випало ще відіграти три напружених поєдинки у середині сезону. Але у той час команда переживала певний спад у результатах, на відміну від суперників.

- Нинішнім наставником «Тереку» є відомий у минулому голкіпер Станіслав Черчесов. Мабуть, гру воротарів він оцінює по-особливому, адже сам провів «у рамці» майже 20 років...

- З одного боку, нам справді пощастило, що головний тренер грозненського клубу сам колишній воротар. У Станіслава Саламовіча можна повчитися, насамперед, характеру, адже він - справжній мужик! Але й вимагає він від нас зі Сосланом Джанаєвим (основний голкіпер «Тереку» - ред.) досить багато, все знає і бачить, як воно має бути.

- За команду зі столиці Чечні ти вже виступаєш четвертий рік. Чи встиг адаптуватися до тамтешніх умов, які називають дуже непростими, враховуючи ситуацію на Північному Кавказі?

- Незважаючи на те, що наша команда «Терек» з міста Грозного, вона базується у Кисловодську (Ставропольський край). Під час календарних домашніх матчів ми за два дні приїжджаємо до столиці Чечні, готуємося і проводимо самі поєдинки на стадіоні ім. С.Біліхманова. Зрозуміло, що Грозний - специфічне місто, в якому проживають мусульмани зі своєю вірою та традиціями. Для прикладу, в самому місті не можна гуляти у шортах вище колін, там діє «сухий закон» - словом, відчувається багато відмінностей. Але скажу одне: на Кавказі не так страшно грати, як усі думають.

- Чи задоволений ти умовами, які тобі створив клуб? І як знаходиш спільну мову з інтернаціональним складом «Терека»?

- Наш клуб винаймає для проживання гравців, тренерів та персоналу цілий пансіонат у Кисловодську. Водночас, хто сімейний і має дітей, мешкає на квартирах. Щодо складу, то в нас виступають гравці з багатьох країн, а саме Росії, Польщі, Чехії, Болгарії, Бельгії, Бразилії і навіть Зімбабве та Камеруну. Але усіх нас об'єднує наша команда, наші цілі та прагнення до перемог. Для того, щоб досягти високих результатів, потрібно бути єдиним колективом.

- А як оціниш рівень Чемпіонату Росії з футболу, в якому ти граєш з 2006-го року?

- Я завжди говорю про те, що в Росії дуже цікава першість. Візьміть для прикладу команду «Анжи», яка за минулий рік зчинила стільки галасу у світовому футболі своїми трансферами. Мова йде, звісно ж, про клуб з Махачкали та придбання ним справжніх зірок - бразильця Роберто Карлоса та камерунця Самуеля Ето'О. Загалом, у Росії вкладають дуже великі кошти у футбол, через це рівень першості дуже високий порівняно, скажімо, з українською Прем'єр-лігою. Але і наша першість, вважаю, досить непогана, враховуючи виступи тих же «Шахтаря», «Динамо» та «Металіста». Проблема у тому, що тільки ці три клуби реально можуть скласти конкуренцію за чемпіонство. У російській першості, навпаки, за «золото» змагаються щонайменше п'ять-шість клубів.

- За той час, що ти виступаєш у російській першості, були пропозиції повернутися на Україну?

- Окрім запрошення київського «Динамо» у 2008-му, більше конкретних пропозицій про продовження кар'єри в Україні не було.

- Ти згадав про «Динамо»... Скажи відверто, чи були в тебе шанси все ж таки виступити за команду Юрія Сьоміна чотири роки тому? Адже ти спершу підписав багаторічний контракт зі столичним клубом.

- Зрозуміло, що грати за «Динамо» мріє чи не кожен футболіст або голкіпер. Але так сталося, що я не зміг закріпитися в основному складі 13-разового чемпіона України. Так, мені дуже хотілося грати за цей клуб. Проте скласти конкуренцію самому Шовковському, а також перспективним Богушу та Бойко, я у свій 21 рік, на жаль, не не зумів. Це й зрозуміло, адже в «Динамо» треба виступати, як то кажуть, без мінусів. Втім, за той час, поки я перебував у столичному клубі (січень-травень 2008 року - ред.), здобув дуже добрий і потрібний досвід, який мені знадобився якраз у «Тереку».

- До речі, твоя співпраця з грозненським клубом розрахована тільки до кінця сезону 2011-2012. Чи маєш бажання надалі виступати за цей клуб?

- Справді, в цьому році закінчується мій контракт з клубом. Які перспективи залишитися? Попереду ще рік, потрібно дограти поточний сезон, тоді і буде щось відомо. У футболі все змінюється дуже швидко. Сьогодні тебе люблять, завтра - ненавидять, отримав травму - ти вже нікому не потрібен. Щодо «Терека», хотів би залишитися у цьому клубі і надалі, адже це хороша й амбіційна команда з високими завданнями.

- Давай повернемось років на сім-вісім назад, коли ти виступав за місцевий клуб футбольних талантів - івано-франківську «Чорногору». Як ти згадуєш зараз ті часи?

- Цей клуб був справжнім вишколом, перехідною ланкою на більш високий рівень для талановитих 17-18 річних футболістів. У мене особисто залишилися дуже приємні спогади про цей клуб, адже за час моїх виступів (2001-2004) була зібрана дуже перспективна команда з гравців, які в подальшому заявили про себе на всю країну. Мова йде, насамперед, про Ігоря Худоб'яка та Петра Ковальчука, які вже не один рік виступають у Прем'єр-лізі. Ще з десяток хлопців грають у командах Першої ліги та обласних першостях. Тож дуже погано, що ми втратили таку команду, як «Чорногора».

- Насамкінець, розкажи про те, як ти провів нинішні свята. Як часто маєш змогу навідуватися у рідний Івано-Франківськ?

- Знаєте, минулого, 2011-го, року мені вдавалося зустрічатися з родиною мало не щомісяця. Але для того, щоб дістатися рідного міста, потрібно летіти трьома літаками. Втім, враховуючи численні паузи в російській першості, я неодмінно прилітав додому, де мене завжди чекають батьки та рідні, а також кохана дівчина. Саме з ними і зустрів Новий рік. А ось на Святвечір мені не випало бути поряд з родиною, адже саме у ці дні ми зібралися у Туреччині на тренувальному зборі «Терека».