Редакция не несет ответственности за содержание записей в блогах

Тим, хто в душу заліз чобітьми

Тим, хто в душу заліз чобітьми

25 февраля 2016, четверг. 16:34

Трохи про новітніх яничар від спорту

"Якби в цій ситуації перейшов до Росії,
це було б блюзнірством
і плювком в рідний прапор з мого боку"

(Віталій Вернидуб,
український оборонець азербаджанської "Ґабали"
)

Звичайно, їх, скориставшись порадою російського коміка, можна було б зрозуміти і пробачити. Мовляв, ситуація в українському спорті зараз важка, особливого вибору для працевлаштування немає, треба годувати сім'ю, а спортивний вік недовгий. Аргументів може бути чимало і всі вони начебто й слушні. Якби не одне "але". Усе б нічого, проте наша країна впродовж ось уже двох років перебуває в стані війни. Відгороджуватися у такий час недолугим формулюванням "Спорт внє палітікі" і приймати пропозиції від клубів країни-окупанта - то не просто непатріотично, а, враховуючи тисячі жертв українсько-російської війни, злочинно.

І добре, коли мова про Олександра "Дєдзапабєда" Усика. Цей боксер вже встиг привчити поціновувачів свого таланту до поєднання непоєднуваного - козацького чуба і гопака в Києві з колорадською стрічкою в Криму, композиції "Їхали козаки" з "русскомірскою" футболкою під час виходу на ринг, публічних зізнань у любові до України з відкриттям спортзалу на окупованому півострові в компанії Гобліна-Аксьонова. Тому й свіже привітання від Олександра з "дньом совєцкой армії" на власній сторінці в "Інстаґрамі" дивувати не повинне.

Тим, хто в душу заліз чобітьми - изображение 1

Натомість футболіст Євген Селезньов впродовж останніх років був одним із символів команди, яку завдяки громадянській позиції більшості гравців і тренера справедливо іменували "Воїнами світла". Наче й не висловлювався на політичну тематику відкрито, однак брав участь в акціях під егідою клубу, співав після одного з матчів разом із Романом Зозулею та Артемом Федецьким перед фанатською трибуною легендарний хіт Сергія Михалка.

Тим, хто в душу заліз чобітьми - изображение 2

Це висловлювання майбутнього тренера "Дніпра" пролунало відразу після того, як народ звалив злочинний режим Януковича

Тому попри розмаїті чутки офіційна інформація про перехід Селезньова в російську "Кубань" відверто засмутила. Точніше, вразив навіть не стільки сам факт переходу, скільки висловлювання аґента футболіста Вадима Шаблія: "Якби Євгена бентежив перехід у Росію, ми не вели б переговорів". У таких випадках ліпше взяти приклад з іще одного новітнього яничара Андрія Пилявського і просто мовчати. Це не виправдає, але принаймні не підсилить відчуття недолугості.Тим, хто в душу заліз чобітьми - изображение 3

Натомість динамівець Ярмоленко варіант з переходом у Росію відмів категорично. "Батя не зрозуміє" - пояснив. Що ж, як казав один мудрий чоловік, "раз ще слухає тата, то не може вважатися втраченим за визначенням". Проте в тому ж інтерв'ю Андрій сказав й щось інше. У контексті повернення на стадіони правоохоронців футболіст видав фразу: "Той же "Беркут" не буде просто так бити людей". Не поліція, не спецпризначенці, а саме "Беркут".

Складається враження, що впродовж двох останніх років Ярмоленко жив у іншій країні. Явно не тій, у якій бандити з шевронами "Беркута" вбили сотні, а покалічили тисячі мирних співвітчизників. Та й про взаємини з цим одіозним спецпідрозділом людей, котрі щоматчу скандували його прізвище, Андрій теж вочедь не наслуханий. Або вдає, що не наслуханий. Наче не було Охтирки, Житомира, Запоріжжя, кубкового фіналу 2006 року на "Олімпійському", коли ті самі нелюди з кийками по-звірячому лупили на очах у всієї країни навіть школярок.

Зрештою, наші спортсмени багатьма своїми вчинками й висловлюваннями неначе прагнуть підкреслити, що живуть іншим, відірваним від решти народу життям. Восени 2012-го запитав того ж Усика, навіщо йому, людині, яку любить уся країна, підтримувати бандитів з "Партії реґіонів". І почув відповідь: "Ти нікагда нє будєшь на мойом мєстє".

Так, не буду. А ви, панове спортсмени, не будете на місці нашому. Звичайні люди подачок від "сильних світу сього" не отримують. Ті ж, хто ліпшого життя прагне надто відкрито, можуть домогтися від влади й олігархів хіба побиття чи тюремних строків.

Голи, очки, секунди - добре, але настав час, коли є речі важливіші за спортивні звершення. У всі часи спорт, мабуть, залишався тим єдиним, що змушує "верхи" й "низи" єднатися. Шкода лишень що самі атлети в мить, коли постає потреба визначатися, на чиєму боці бути, дуже часто обирають не людяність, а поклоніння мамоні. На цьому шляху вони готові переступити і через принципи (то якщо мова про тих, в кого ці принципи є), і через порядність, і навіть через Батьківщину.

 

Последнее изменение: 25 февраля 2016, четверг. 16:57

Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев