Редакция не несет ответственности за содержание записей в блогах

Паралелі долі

Паралелі долі

Автор: Семйон Ігор

31 марта 2014, понедельник. 14:04

Матч між збірними України та Франції за право зіграти на Чемпіонаті Світу, протистояння в рамках 1/16-ої фіналу Ліги Європи "Чорноморця" та "Ліона", скандальний арбітраж матчу "Байєр" – "Шахтар", літні трансфери до "Динамо" Бенуа Тремулінаса та Юнеса Беланда… В поточному сезоні футбольні шляхи-дороги українців та французів перетинались не одного разу…

Працюючи спортивним журналістом, рідко дозволяю собі до роботи, яка виставляється на суд багатотисячній армії читачів, приплутувати щось особисте. Але зараз от вирішив зрадити принципам і в блозі підняти питання саме з особистих мотивів. Після епічного протистояння збірних України та Франції пройшло вже майже п’ять місяців, вже скоро почнеться Чемпіонат Світу, а багато хто з оточення живе ще відголосками саме тієї минулорічної дуелі. "Чому ж Україна поступилась Франції, особливо після перемоги в першому матчі"? На це питання відводь давати доводиться й досі… А відповідь у всіх випадках одна: бо у французів є менталітет переможців, а в нас немає; бо вони себе поважають, а ми ні… Спробую довести це на прикладі, який так і проситься з огляду саме на часті в цьому сезоні перетини у футболі всього французького та українського.    

Паралелі долі - изображение 1

"Марсель" – друга найтитулованіша команда Франції. За кількістю перемог у Лізі 1 провансальці поступаються тільки "Сент-Етьєну", в якого, втім, менше перемог в Кубку Франції, Кубку Ліги і немає, що зрозуміло, перемоги в єврокубку. Це до того, що якщо відкинути формальність, за якою титулованість рахується саме за показником кількості чемпіонств, то "Марсель" цілком сміливо можна вважати найславетнішою французькою командою. З іншого боку – "Динамо" (Київ), яке попри те, що не вигравало вже трофеїв майже п’ять років (якщо не рахувати Суперкубок України), є в Україні найбільш титулованим клубом. І це не єдине спільне, що є між двома історичними футбольними грандами України та Франції. Тут в обох і корупційні скандали у відносно недалекому минулому, і майже постійні виступи на міжнародній арені, які останнім часом закінчуються тільки провалами, тут і багатотисячна армія вболівальників за спиною, і, нарешті, руйнівні проблеми сучасного, які помаленьку вбивають команди. Це спільне; але відмінне те, що при відносно схожих умовах у Марселі робиться багато для того, щоб команда вийшла із кризи; робиться всіма: як менеджментом, так і вболівальниками; а у Києві зараз після встановлення кількох антрекордів в плані результату, після низки провальних матчів, після внутрішніх конфліктів, здається, що все тільки посилюється і кінця-краю цьому не видно. То чому французи прагнуть щось змінити, а українці ні? Чому одні поважають себе, а інші ні?

Відколи "Марсель" покинув Дідьє Дешам, команда рухається тільки по низхідній. Нинішній наставник збірної Франції в першому ж своєму сезоні у Марселі виграв чемпіонат, Кубок Ліги і Суперкубок Франції. Але в 2012-му році покинув команду, поступившись місцем Елі Бопу. За неофіційною, але дуже правдоподібною версією, Дешам просто не міг нормально працювати через постійні встромляння палок у колеса від спортивного директора клубу Жозе Аніго, який перебував в теплих дружніх стосунках із президентом клубу. Одним словом, прийшов Елі Боп, який не зміг тримати ситуацію під контролем. У команді гравці поділились на групки, тренер ні для кого не був авторитетом, трансфери здійснювались без його відома, організаційні моменти вирішувались через його голову. Жозе Аніго продовжував виконувати роль "сірого кардинала".

В грудні 2013-го року – вже в поточному футбольному сезоні – після провалу на всіх фронтах, Елі Боп пішов, а до керування командою не тіньового, а фактичного приступив власною персоною Жозе Аніго… Як виявилось, ситуація тільки погіршилась. Можливо, менеджер і має якісь здібності в окремих видах організаційної роботи, але в тренерській справі він – некомпетентна людина. Нікого не нагадує?

Паралелі долі - изображение 2

Так от, уже відомо, що в "Марселя" в новому сезоні буде новий головний тренер. Жозе Аніго, звісно, спочатку у своїй ролі дуже нагадував нашого Олега Блохіна. Не приймав ніякої іншої думки, крім власної, конфліктував з пресою, з деякими підопічними, при жахливий грі "Марселя" залишався переконаний, що робить усе правильно. Але… яким би міцним характером і непоступливим був мсьє Аніго, обставини змусили його відступитись. Він би радий був УЖЕ піти із тренерського містка, щоб не ганьбитись. Він не витримав зневажливого ставлення вболівальників, не витримав докорів і зауважень преси та керівництва, не витримав, нарешті, того хаосу, що робиться в команді "Марсель".

Паралелі долі - изображение 3

Навряд чи Олег Володимирович сильніший характером за свого французького колегу. Просто обставини в Україні не настільки сильні, щоб Блохін був змушений дивитись на свою роботу з боку і червоніти від сорому. У останньому матчі Ліги 1, де "Марсель", до речі, грав на виїзді, фанати провансальців, які є одними з кращих за традицією і культурою вболівання у Франції, не проігнорували виїзд, а поїхали, щоб на чужому стадіоні повернутись до своєї команди спиною, коли та більшу частину матчу поступалась аутсайдеру. Жозе Аніго був наче хмара, бо розумів усю критичність ситуації. І покращився настрій тренера тільки тоді, коли "Марсель" забив гол і зрівняв рахунок, бо не програшний результат згладжував кути і убезпечував Аніго від чергової порції сорому. В Аніго, який виконує обов’язки головного тренера "Марселя" трохи більше трьох місяців, уже немає виправдань з приводу відсутності командної гри, відсутності будь-яких тактичних новинок і сюрпризів, з приводу того, чому у колективі футболісти конфліктують між собою. Натомість Олег Володимирович Блохін після півторарічної каденції у "Динамо" на прес-конференціях говорить про все, окрім футболу, який демонструє його команда… І продовжує залякувати журналістів, щоб ті, не дай Боже, не задали питання щодо його можливої відставки.

У "Марселі" не роблять зі своїх лідерів "священних корів", а лідери, відповідно, не тримаються за свій статус, якщо розуміють, що він є роздутим і що вони на справі не можуть тягнути команду. Вальбуена є одним з кращих півзахисників сучасності за думкою, вмінням зіграти розумно і не стандартно, але ніхто на нього не вішає цінник в 40 мільйонів євро, як на Ярмоленка, якщо мова заходить про його трансфер.

У "Марселі" не шкодують людину, яка не може впоратись із керуванням командою, навіть якщо та людина є від п’ят до голови "марсельською"; в "Динамо" – на противагу – звільняють всіх, крім головного тренера, сподіваючись на славнозвісний "динаміський дух".  

У "Марселі" змогли по ходу сезону переглянути свої завдання і замість ілюзорної боротьби за зону Ліги чемпіонів почали декларувати завдання потрапляння до п’ятірки, зменшивши таким чином рівень очікувань вимогливих вболівальників і убезпечивши їх від гіркого розчарування. В "Динамо" ж, варто одну гру виграти при відсутності системного підходу до кожного матчу, як тут же на словах відновлюється боротьба за чемпіонство… Можна задатись питанням: яка з двох, без сумніву, великих команд швидше вийде із кризи?

Паралелі долі - изображение 4

Звичайно, все це суб’єктивно… Але очевидно одне: ніколи ми не будемо стабільно і закономірно вигравати у команд із Франції, Італії, Англії та інших великих країн, якщо не навчимось поважати себе; якщо не навчимось визнавати свої помилки і будемо соромитися них, а не намагатимемося їх завуальовувати; якщо шукатимемо проблеми у всіх навколо, тільки не в собі. Поки що в наших команд немає менталітету переможців, а він з'явиться тільки тоді, коли ми навчимось поважати себе і всіх оточуючих.

Фото - uefa.com, Денис Руденко, Олександр Приходько

Последнее изменение: 31 марта 2014, понедельник. 14:34

Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев