Синдром другого сезону – чи синдром Ейбара?

В сезоні-2014/15 в Прімеру вийшов чи не найскромніший клуб – за останні кілька десятиліть точно – "Ейбар". (Тут можна було б спробувати порівняти басків із маленькими клубами Ла Ліги 30-х років, але це не предмет цієї статті.) Вийшов – і у першому колі просто вразив усю футбольну Іспанію, та й навіть за межами Піренейського півострову звернули увагу на маленьких, але гордих "зброярів".

В середині січня, на екваторі турніру "Ейбар" займав восьме місце, програвши з кінця листопада один матч із семи – чотири перемоги, дві нічиї. Для більш ніж скромного клубу це був фантастичний успіх. (Про скромність говорить, наприклад, ціна найдорожчого придбання перед дебютним сезоном в Прімері. Дані Ньєто із "Барселони Б" – 75 тисяч доларів.) Але далі почався настільки затяжний спад – перемога і нічия в 17-ти матчах! – що навіть фінішний чотири очковий ривок не врятував "армерос". Тільки пониження в класі "Ельче" через фінансові негаразди залишило новачка в еліті.

Керівництво клубу зробило відповідні висновки. Гаїску Гарітано, який очолив команду ще у Сегунді Б і у форматі вертикального злету вивів "Ейбар" в Прімеру, замінили на досвідченого і з успішними ("Вальядолід") та яскраво-атакувальними ("Осасуна") історіями в кар'єрі Хосе Луїса Менділібара. Стандартна історія – не вони перші пережили цей момент, не вони останні. Трансферна кампанія басків змінилася в плюс і щодо кількості, і щодо якості. Італія, Німеччина, Англія – всюди пройшлися скаути "армерос". Ясно що не зіркових футболістів шукали, та все одно – навіть у "Мілана" орендували Сімоне Верді.

Результат першого кола, у порівнянні із попереднім сезоном, навіть покращився. В перших двадцяти турах "Ейбар" забив на 9 голів більше, пропустив на 7 менше. Відповідно, і вигравав частіше. Борха Бастон (який належить "Атлетіко" і гуляє по орендах уже п'ятий рік), забивши в "Сарагосі" 22 голи за сезон Сегунди, не знітився і в еліті – уже 15 голів, тоді як минулого сезону найкращий бомбардир "зброярів", Мікель Арруабарена, відзначився всього 9 разів (за весь чемпіонат). Після 21-го туру рік тому баски мали над першою командою із зони вильоту 9-очкову перевагу – нині 15-очкову.

І нібито все добре, і про "синдром другого сезону" немає причин згадувати. Але. В другій половині січня "Ейбар" програв два матчі. Як і рік тому. І, як і в січні 2015-го, все почалося з невдачі у баскському дербі – тоді з "Сосьєдадом", тепер з "Атлетіком". І привид провальної попередньої зими-весни піднявся на повен зріст.

А далі ситуація як мінімум в теорії – дуже загрозлива. Так, звісно, складний календар. Але в першому колі і з "Сельтою" та "Севільєю" грали унічию (ведучи у обох випадках в рахунку), і "Атлетік" перегравали. І точно так же було й у минулому сезоні…

Що це – таки "синдром другого сезону"? Чи це персональний синдром "Ейбара", який другий рік поспіль, як невмілий стаєр – рве зі старту уперед, а після середини дистанції прогнозовано видихається і вже не добігає, а доповзає до фінішу? Займаючи те місце, яке йому залишили суперники (бо сам він уже поборотися навіть за скромні позиції не в силах).

Минулого сезону для продовження прописки в Прімері – без урахування додаткових показників – вистачило б 36 очок. В принципі, успіхів у двох домашніх матчах – "Бетісом" (розбили 4:0 в гостях) та "Леванте" (на сьогодні останнє місце в лізі) – має вистачити. Але все-таки хочеться побачити не немічного бігуна, який повзе по своїй доріжці, а атлета, що намагається боротися за кожне місце. Та й взагалі – вдруге поспіль залишатися в еліті не тому, що самі цього добилися, а через чиюсь немічність (ігрову чи фінансову), якось несолідно…