Динамо - Тун 3:0. Тактичний аналіз матчу

Формації команд

Команда київського «Динамо» для того, щоб претендувати на вихід в весняну частину Ліги Європи, зобов’язане було перемагати в домашньому матчі «Тун», тож вибір стартової формації диктувався заданими умовами. Збільшення кількості атакуючих гравців завдяки вищій позиції від Аруни і гра з одним опорним півзахисником читались.

Місце в воротах посів Олександр Шовковський, в центрі захисту – Євген Хачеріді та Александар Драгович, лівий захисник – Євген Макаренко, який останнім часом витіснив з основи Бенуа Тремулінаса (нижче ми спробуємо проаналізувати, чим саме керується Олег Блохін, віддаючи перевагу Євгену перед Бенуа), справа – Даніло Сілва.

Номінально в стартовому складі з’явилось два опорних півзахисника, але з огляду на події на футбольному полі лише Мігель Велозу виконував функції центрального півзахисника, розташовуючись між двома лініями захисту та півзахисту киян. Над португальцем працювали Аруна і Беланда, флангові вінгери – Андрій Ярмоленко справа (звужував гру до середини, відкриваючи зону дій під Сілву) та зліва Джермейн Ленс (більше працював на ширину атаки). Єдиний форвард – Дьємерсі Мбокані.

Урс Фішер і його «Тун» переважно застосовують тактичну систему «4-2-3-1», але цього разу вибір тренера зупинився на більш зрозумілій та надійній схемі гри щодо захисних дій «4-4-2». У рамці воріт розташувався Гійом Февр, пара центральних захисників – Лукас Шенкель і Томас Райнман, справа в захисті діяв Бенджамін Люті, на протилежному фланзі – Енріко Скірінці. Двійка опорних півзахисників – Секу Саного (в якості шостого номера) і Денніс Хідегер (в позиції восьмого номера). Крайні півзахисники – Хосеф Мартінес зліва та Крістіан Шнойвлі справа. Номінально атакуючий півзахисник – Лука Цуффі і Марко Шнойвлі працювали на одній лінії нападу команди.

Пресинг «Динамо»

В перших хвилин гри динамівці заволоділи значною територіальною перевагою, яка досягалась завдяки високому пресингу. Лукман Аруна і Беланда постійно тиснули на центральних півзахисників суперника, не дозволяючи розвивати атаки через центр. Обмеження в просторі суперника відразу дало змогу побачити наскільки різниться індивідуальна майстерність суперників в цьому матчі. Швейцарці в умовах обмеженого часу не встигали приймати і виконувати рішення, що постійно призводило до помилок передачах і втраті м’яча.

В фазі володіння м’ячем кияни намагались розтягувати побудову «Туна» через широку позицію від Даніло Сілви, що висувався на місце Ярмоленка, який в свою чергу вів зміщення до центру. Натомість Ленс на протилежному краю витримував ширину атаки, не відкриваючи зону дій під Макаренка. Вочевидь такий підхід є тренерським рішенням - зменшити підключення в атакуючі дії від флангового захисника і таким чином закрити, мабуть, найпроблемнішу позицію в захисті. Це один з можливих критеріїв, який свідчить на користь Макаренка перед Тремулінасом. Француз у таких випадках активно шукав позицію в нападі, звужуючи гру, шукаючи зону в позиції інсайда, Євген же значно менше ризикує при підключеннях в атакуючі дії.

Хоча зводити проблему лише до одного гравця було б не вірно, адже, якщо зону Сілви в захисті страхує Хачеріді, то зону Тремулінаса не завжди встигав страхувати Драгович. З іншої сторони - гра в одного опорного мала певні ризики в аналізі до матчу і цей фактор також мав місце бути врахованим. Також неможливо сперечатись з тим фактом, що француз значно переважає українця в майстерності та розумінню гри, але в схемах Блохіна йому не знаходиться місця і в першу чергу - через значну прямолінійність та обмеженість у виборі тактичних засобів, що використовують кияни при Олегові Блохіні.

Порівняльні характеристики та зони дій Євгена Макаренка та Даніло Сілви

В атакуючій фазі кияни фактично не застосовують дій в трійках і навіть дії в двійка є радше ситуативними та викликані ситуацією на футбольному полі. Напад будується виключно на індивідуальній майстерності виконавців, що цього вечора й принесло результат. Наприклад, кількість дій один в один до перерви нараховувала 18 спроб, що є аномальним показником за умови протистояння більш-менш рівних за своїм кадровим потенціалом командам. Зазначимо, що 5 з них здійснив один Андрій Ярмоленко.

Підопічні Блохіна не шукали шляхів для створення кількісної переваги в певних зонах футбольного поля, а вирішували все за рахунок власних дій. Потрібно сказати, що в даному матчі суперник їм це дозволяв робити, але цей же «Тун» за умови такої ж побудови гри від динамівців в Швейцарії може працювати більш щільно, не залишаючи простору для індивідуальних дій. Олег Блохін, який після гри зазначав, що головне в тому, що команда створює моменти, лукавить, адже команда не створює моменти, а моменти створюються виключно окремими футболістами.

З поновленням гри ситуація на полі не змінилась, за винятком того, що Аруна став діяти на крок нижче, контролюючи центральну частину поля з Мігелем Велозу. «Динамо» відсунуло власну формацію на крок назад, дозволивши більше контролювати м’яч супернику. Наприклад, в першому таймі володінням м’ячем було 70% на 30% на користь киян, а після перерви 50 на 50. Швейцарці, намагаючись будувати власні атаки, дали вільні зони на флангах, що дуже швидко призвело до збільшення рахунку. Але і в цьому разі вихід в швидку контратаку від господарів поля відбувався завдяки індивідуальним діям або Ярмоленка, або Ленса, що самотужки протягували м’яч вперед.

Порівняльні характеристики Джермейна Ленса й Андрія Ярмоленка

Аналізуючи дані порівняльних характеристик Ярмоленка, бачимо, наскільки велика була його перевага над опонентом на фланзі. Андрій здійснив 6 спроб дриблінгу біля штрафного майданчика і всі вони були вдалі, крім того, віддав 4 точних гострих передачі.

Статистика

Підсумки

Якщо шукати якісь позитивні зрушення в грі «Динамо», то в першу чергу слід звернути увагу на кращу взаємодію виконавців при застосуванні пресингу на чужій половині поля чи в центральній частині. Гравці вже витримують дистанції один від одного і від суперника, що дозволяє швидко вступати в відбір. Але, що стосується організації дій в атаках, то за рік, проведений Блохіним на чолі «Біло-синіх», можна помітити хіба що регрес команди, і це - не зважаючи на рівень виконавців, що зараз є в його розпорядженні. Не використовуються взаємодії гравців в рамках трикутників, що ще спостерігались навесні. Немає колективного маневрування з метою створення кількісної переваги на окремих ділянках поля, не використовується глибина поля, що її може дати і доволі часто це демонстрував Мбокані, загалом не спостерігається взаємодій в центральним нападником. Не зважаючи на перемогу, гра справила дуже посереднє враження, хоча, як відомо, переможців не судять.