Історія Ліги 1. Нор-Па-де-Кале

Нор-Па-де-Кале – четвертий за чисельністю населення регіон Франції. Тут проживають більше 4-ох мільйонів жителів, 83% яких базуються у містах. Незважаючи на це, в регіоні, поруч з усім іншим, розвинене також сільське господарство, яке об’єднує в собі більше 13-ти тисяч ферм та сільськогосподарських угідь. Помірний клімат, а також велика родючість грунтів у Нор-Па-де-Кале роблять регіон лідером Франції в галузі вирощування пшениці та картоплі. В регіоні потужно розвинена рибна промисловість – що продиктовано близьким розташуванням до Північного моря. Та й взагалі, Нор-Па-де-Кале ще славиться одним з найбільших портів Франції – Булонь-сюр-Мер, який відіграє роль морських воріт країни. Гавань є одним з найбільших європейських центрів в галузі заготівлі й обробки морепродуктів (молюски, риби, водорості та інше). Нор-Па-де-Кале забезпечує ними не тільки Францію, а й інші країни Європи.

Раніше, ще в довоєнні часи, тут були добре розвинені вугільна та текстильна промисловості, однак потім пішов занепад цих галузей. Зараз Нор-Па-де-Кале орієнтується також на автомобільній промисловості, яка широкого розвитку почала набувати із 70-их років.

У футбольному плані Нор-Па-де-Кале – другий регіон у Франції за представництвом у Лізі 1 – за всю історію турніру у ньому грало 9-ть команд з цього регіону. Перший в історії Чемпіон Франції – саме із Нор-Па-де-Кале. Про це все далі і поговоримо…

1. "Ексельсіор-Рубе" – 1932-1939 (сім сезонів)
Найвище досягнення – 5-те місце (1933/34)

Так повелося, що відразу кілька команд з цього регіону проіснували тільки до Другої світової війни. От і "Ексельсіор-Рубе" – одна з таких… Хоча, після 1939-го року колектив не зник із футбольної мапи, а тільки змінив свій облік. "Ексельсіор-Рубе" не міг вже самостійно існувати і команда стала частиною об'єднання, яке ознаменувалось створенням нового клубу.

"Ексельсіор-Рубе" було засновано у 1928-му році у містечку Рубе, що в департаменті Нор. Сталось це (заснування клубу) також в результаті об'єднання: "Футбольний Клуб де Рубе" та "Ексельсіор Клуб де Туркуен" злились і утворився колектив, який вже на 4-й рік свого існування здобув професійний статус і став учасником першого в історії Франції елітного турніру. А у 1933-му році команда добилась, напевно, найбільшого успіху у своїй історії – перемогла в Кубку Франції.

У Лізі 1 "Ексельсіор" теж виступав відносно успішно. За сім розіграшів колектив тільки одного разу (в останньому перед війною сезоні) опустився нижче 10-го підсумкового місця, хоча, й вище 5-го "Ексельсіор" ніколи не піднімався. Саме 5-те місце у сезоні 1933/34 стало найкращим елітним досягненням команди "Ексельсіор-Рубе". Після війни колектив за спортивним принципом мав теж приймати участь у розіграші Ліги 1, однак місце дісталось вже клубу "Рубе-Туркуен", який утворився саме шляхом злиття "Ексельсіора-Рубе" із колективами "Рубе" ("Расінг клуб де Рубе") та "Туркуен".

У 1970-му році "Рубе-Туркуен" розпався (про це – пізніше), і "Ексельсіор" знову почав самостійне плавання. Втім, плавання у водах аматорських турнірів… У 1977-му році було ще одне об'єднання (зі "Sporting Club de Roubaix"), але про повернення до еліти мова вже не йшла. Сезону 1983/84 "модернізований" "Ексельсіор" (тобто, команда, що утворилась в результаті злиття) грала ще в Лізі 2, але без особливого успіху. У 1995-му році колектив через фінансові проблеми припинив своє існування. Але ж в історії французького футболу "Ексельсіор-Рубе" залишив доволі вагомий слід…

2. "Рубе-Туркуен" – 1945-1955 (10-ть сезонів)
Найвище досягнення – Чемпіон (1946/47)

Зокрема, тому, що "Рубе-Туркуен" – команда, яка утворилась у 1945-му році шляхом злиття "Ексельсіора" із "Рубе" та "Туркуеном" і яка посіла місце саме "Ексельсіора" у післявоєнному розіграші Ліги 1, - у 1947-му році стала Чемпіоном Франції.

Колектив в перший же рік свого існування здобув професійний статус і, як уже зазначалось, відразу став виступати у Лізі 1. У дебютному своєму сезоні команда фінішувала на 3-ій сходинці турнірної таблиці, а вже через рік прийшов фантастичний успіх – Чемпіонство. "Рубе-Туркуен" впевнено пройшов турнірною дистанцією Ліги 1, випередивши в підсумку "Реймс" та "Страсбург" на 4-ри очки. То було дійсно неймовірно, от тільки натхнення від тріумфу не допомогло команді й далі триматись на хвилі успіху. Після чемпіонського сезону результати "Рубе-Туркуена" різко пішли на спад – 8-ме місце, потім – 13-те, далі в трьох сезонах вдавалось фінішувати у чільній десятці (одне 8-ме підсумкове місце і два 10-ті), а далі була тільки боротьба за виживання… Боротьба, яка у 1955-му році обернулась провалом – вильотом до Ліги 2. Там команда змагалась вже також без особливого успіху. А коли за підсумками сезону 1962/63 "Рубе-Туркуен" ще на ранг понизився у класі – це означало початок кінця… Спочатку від клубу відділився "Рубе" (один із трьох колективів, об’єднання яких спричинило виникнення Чемпіона Франції-1947), а згодом – і "Ексельсіор". У 1970-му році "Рубе-Туркуен" залишився без підтримки партнерів, із фінансовими проблемами, менеджерськими прорахунками… 15-го червня 1970-го року відбулась смерть команди, яка свого часу була кращою на теренах Франції. Чемпіон пішов у небуття…

3. "Расінг клуб де Рубе" – 1936-1939 (три сезони)
Найвище досягнення – 8-ме місце (1937/38)

Той самий клуб – "Расінг клуб де Рубе" – який, об’єднавшись із "Ексельсіором" і "Туркуеном" утворив команду "Рубе-Туркуен". "Рубе" було засновано у 1895-му році і поки команда не здобула професійного статусу – успішно виступала як у регіональних лігах, так і в Кубку Франції. Зокрема, "Рубе" став 9-разовим непрофесійним чемпіоном і двічі фіналістом Кубку Франції. 1934-ий рік ознаменувався для колективу новою віхою в історії – професійний статус і можливість виступати у Лізі 2. Другий дивізіон "Рубе" вдалось підкорити (друге місце) з третьої спроби – і, відповідно, прийшов час зіграти і у Лізі 1. Дебютний матч на найвищому рівні команді вдався на славу – 4:1 над "Мулюзом", хоча, сезон в цілому "Рубе" завершив на 12-ій сходинці. Через рік було найкраще досягнення – 8-ме підсумкове місце, потім – 16-те (останнє).

В першому після війни розіграші Ліги 1 колектив участі би не приймав у будь-якому випадку. Але клуб шляхом злиття став основою для створення "Рубе-Туркуена" – тому цінності були вже геть іншими. Потім, коли вже "новостворений" клуб у середині 60-их років розпався (про це – трохи вище описано), "Рубе" спробував знову самостійно піднятись до зірок, втім, не вийшло… Були ще кілька об'єднань і зникнення із футбольної мапи через фінансові проблеми.

Так виходить, що історія команд із Нор-Па-де-Кале дуже тісно переплетена. Злиття, розпадання – колективи шукали різні виходи із складних ситуацій, але не всім вдалось уникнути загибелі…

4. "Фів" – 1932-1939 (сім сезонів)
Найвище досягнення – 2-ге місце (1933/34)

До війни тільки проіснувала і команда, яка називалась "Фів". Утворений в передмісті Лілля (містечку Фів) у 1901-му році, колектив спочатку називався "Блискавки Фіва" ("l'Eclair Fivois" – на французькій), аж поки у 1919-му, власне, назва не змінилась просто на "Фів". У 1932-му році команда здобула професійних статус і, відповідно, відразу ж почала виступи у Лізі 1. "Фів" стартував дуже непогано – ну, в дебютному сезоні було сьоме місце, але потім – фініш на п’єдесталі пошани. Одним очком колектив поступився у сезоні 1933/34 "Сету" – тогорічному Чемпіону – але друге місце для команди було теж величезним успіхом.

От тільки далі справи в команди не заладились. Після такого здобутку від "Фіва" чекали й подальших звершень, а вийшов тільки шлях по низхідній. Не можна говорити, що колектив провалювався – адже були місця в середині турнірної таблиці (8-ме, 9-те, 11-те, 12-те) – але планка вже була піднята дуже високо, і потрібно було до неї дотягуватись… Провівши сім сезонів у еліті, після війни команди "Фів" уже не існувало. В 1941-му році був ще фінал Кубку Франції, а в 1944-му – об'єднання із "Лілль Олімпік", в результаті якого утворився знаковий для Франції клуб – "Лілль". Такий крок був, все ж, вимушеним. І "Фів", і "Лілль Олімпік" були командами самобутніми, але коли країну накрила війна, навіть, професійні футболісти не могли стояти осторонь того лиха. По завершенні Другої світової, ці два колективи вже не мали достатньо ресурсів, щоб самостійно існувати і боротись за високі позиції. Тому було прийнято рішення про злиття, в результаті якого, як уже зазначалось, утворилась команда "Лілль", але зникли з футбольної мапи такі колективи як "Фів" та "Лілль Олімпік"…

5. "Лілль Олімпік" – 1932-1939 (сім сезонів)
Найвище досягнення – Чемпіон (1932/33)

Так, зник і "Лілль Олімпік" – перший професійний Чемпіон Франції. Клуб зі славною історією у 1902-му році створювався саме з метою формування футбольного колективу, хоча згодом з'явились також секції баскетболу і хокею на траві. Але саме футбол для "Лілль Олімпіка" залишався провідним видом спорту. Не дивно… В 1932-му році команда отримала професійний статус і стала виступати у регулярному турнірі. Більше того, "доги" (прізвисько команди, яке з часом успадкував і "Лілль), стали першим Чемпіоном Ліги 1, хоча шлях до того тріумфу у "Олімпіка" був дуже тернистим.

Почалось все із нищівної поразки 0:7 від "Марселя", але колектив це не зламало і вже в наступному турі була перемога 4:1 над "Расінгом". Далі команда тільки набирали обертів, зазнавши після того тільки трьох поразок і, що цікаво, жодного разу не зігравши внічию. Безкомпромісність допомогла "догам" впевнено виграти свою групу – "Марсель" відстав у підсумку на 5-ть балів (нагадаємо, перший розіграш Ліги 1 проводився за схемою двох груп, переможці яких в очному поєдинку розігрували звання Чемпіона). У головному матчі "Лілль Олімпік" зустрічався із "Канном" – другою командою групи В, адже її переможець – "Антіб" – був дискваліфікований через підозру в хабарництві. "Догам", по суті, було все рівно, кого перемагати… Хоча, вирішальний поєдинок виявився дуже напруженим і доволі рівним. "Лілль Олімпік" вже до перерви вів 2:0, але на 82-ій хвилині рахунок вже був 3:3 і Чемпіонство могло "догам" і не підкоритись. Але в кінці поєдинку Жорж Вількенмарс забив такий потрібний для "Лілля" гол – і прийшов тріумф.

Та й далі команда виступала дуже успішно… За 6-ть наступних довоєнних сезонів "доги" спромоглися ще на здобуття срібних нагород, було також 4-те підсумкове місце, два 5-ті і два сьомі… Не дивно, що після об'єднання "Фіва" та "Лілль Олімпіка" утворилась команда, яка теж стала боротись за найвищі місця – колективи із Нор-Па-де-Кале були грізною силою у французькому футболі в ті роки…

6. "Лілль" ("Lille Olympique Sporting Club" – LOSK) - 1945-1956, 1957-1959, 1964-1968, 1971-1972, 1974-1977, 1978-1997, 2000- (53-ри сезони)
Найвище досягнення – Чемпіон (1945/46, 1953/54, 2010/11)

Це вже в новітній історії "Лілль" трохи здав у своїх результатах, а коли тільки ця команда утворилась (у 1945-му році шляхом злиття "Фіва" та "Лілль Олімпіка"), вона наводила жах на суперників по Лізі 1. Крім всього іншого, про що буде йтись нижче – "Лілль", разом із "Ред Стар", - єдині команди у Франції, яким вдалось тричі поспіль виграти національний Кубок.

А от у Лізі 1 "доги" 9-ть сезонів поспіль не опускались нижче 4-го підсумкового місця – феноменально. Дебютний сезон для "Лілля" відразу ознаменувався Чемпіонством (був це перший післявоєнний розіграш Ліги 1), далі було 4-те місце, а потім 4-ри поспіль другі підсумкові позиції. "Доги" демонстрували заздрісну стабільність, набираючи до сезону 1953/54 включно не менше 40-ка очок за чемпіонат. В 1954-му році "Лілль", власне, фінішував з доробком 47-ім балів і цього вистачило, щоб вдруге в своїй історії здобути корону французького футболу (хоча, коли "Лілль" тричі поспіль набирав 47-ім пунктів, цього вистачало тільки для других місць). Але на цьому найславніший період в історії команди завершився. Далі, досить несподівано, прийшли труднощі, які ледь не відправили "Лілль" у небуття.

Якось непомітно, навіть, для самих себе, "доги" від боротьби за місця на п’єдесталі скотились до боротьби за виживання, яка вперше ознаменувалась вильотом до Ліги 2 у 1956-му році. Після висоти Чемпіонства і фіналу Латинського Кубку (один із перших міжнародних європейських клубних турнірів) пониження в класі сприймалось у стані "Лілля" наче катастрофа. Хоча, відразу колектив піднявся знову до еліти, але то не означало завершення скрутного періоду у історії команди. Далі були постійні гойдалки – то Ліга 1, то Ліга 2, а наприкінці 60-их "доги" стояли на межі банкрутства і відмови від професійного статусу. Однак, катастрофічних проблем вдалось уникнути і команда продовжила свій розвиток. Результати, щоправда, керівників "Лілля" задовольняти не могли. Надто помітним був контраст у порівнянні із виступами на зорі існування команди – "Лілль" явно збився із правильного шляху.

В своїй історії "доги" у Лізі 2 провели 14-ть сезонів, і 11-ть з них припадають на період між 1957-им та 1978-им роками. Тоді колектив сповідував кращі традиції команди-ліфтера, а коли вдавалось вириватись із полону Ліги 2 – виступи в еліті були, по суті, безславними.

Менеджмент "Лілля" змінив вектор економічного розвитку – не говорячи вже про постійні пертурбації у списку виконавців та тренерів. В решті решт, "доги", вигравши у сезоні 1977/78 Лігу 2, повернулись до елітного дивізіону і тепер вже в ньому закріпились міцно і надовго. Із загальної картини вибились роки з 1997-го по 2000-ий, коли "Лілль" три сезони провів у Лізі 2, а до того і після того колектив в загальній кількості провів у вищому дивізіоні 32-ва сезони (якщо відлік вести із 1978-го року – коли, власне, і закінчились своєрідні гойдалки в аспекті "Лілля").

Але новітні успіхи до команди прийшли вже після останнього повернення із Ліги 2. В період між 1978-им та 1997-им роками, коли "доги" видали 19-тисезонний елітний захід, "Лілль" перебував не на провідних ролях – двічі були підсумкові 6-ті місця, а так, зазвичай, були фініші в нижчих частинах турнірних таблиць.

Коли у 1997-му році "Лілль" понизився до Ліги 2, рятувати команду був покликаний боснійський фахівець Вахід Халіходжіч. Тренер із завданням впорався на відмінно, ще й у 2001-му році вивівши "Лілль" до Ліги Чемпіонів (вперше в його історії). Але далі до роботи приступив Клод Пюель – і саме з того часу прийнято вести відлік нової ери в історії розвитку "Лілля". До 2008-го року керував "догами" нинішній наставник "Ніцци" і хоч за той період колективу не вдалось здобути Чемпіонство – було закладено міцний фундамент, на якому стіни побудував уже Руді Гарсія. "Лілль" із Клодом Пюелем ставав 4-им, 3-ім, 2-им… Одним словом, "Лілль" повернувся на провідні ролі і вже у сезоні 2010/11 прийшло Чемпіонство – третє в історії колективу. Героєм став Руді Гарсія – колишній гравець "Лілля", який, паралельно із здобуттям результату, відкрив ще в команді низку талантів… По завершенні сезону 2012/13, який для "догів" виявися неоднозначним (провал у першій його частині і яскравий виступ у другій), фахівець перебрався до Серії А, а "догів" очолив Рене Жерар. Що чекає на "Лілль" далі – сказати складно.

7. "Ланс" - 1937-1939, 1945-1947, 1949-1968, 1973-1978, 1979-1989, 1991-2008, 2009-2011 (57-ім сезонів)
Найвище досягнення – Чемпіон (1997/98)

Протистояння "Лілля" та "Ланса" завжди було принциповим як на регіональному рівні, так і на рівні національному. "Ланс" провів більше сезонів у Лізі 1, ніж затяті вороги, втім, досягнення в "Les Sang et Or" (прізвисько команди – з англійської: "кров і золото" – від традиційних кольорів команди) скромніші. Скромніші відносно – адже "Ланс" теж ставав Чемпіоном Франції. Щоправда, тільки одного разу, в той час як "Ліллю" така висота підкорювалась тричі…

"Ланс" було засновано у 1905-му році – і почалось все із групи студентів, які у вільний час любити пограти у футбол на міській площі. "Ланс" – англосаксонська назва – натхненники клубу не просто так вибрали таке найменування для свого дітища – тоді всі орієнтувались на Англію – батьківщину футболу. Спочатку батьками тих студентів була утворена команда "Racing club lensois", а в 1906-му році колектив був офіційно зареєстрований під величанням "Racing Club de Lens".

На перших порах існування в "Ланса" часто змінювались клубні кольори. Спочатку вони були зелено-чорними, потім – синіми, а от у 1924-му році сформувались кольори, які стали візитівкою "Ланса" – червоно-жовті (червоно-золоті). За легендою вважається, що таке забарвлення амуніції для клубу обрав його президент 1923-1930-их років - Молья – який нібито взяв за основу іспанській прапор після того, як "Меккою" для "Ланса" стали руїни церкви Сент-Леджер – згадка про іспанську окупацію. Хоча, в народі давали більш цікаве і символічне пояснення виникненню таких кольорів – червоний – це кров шахтарів, а золотистий – символізує вугілля – яке тоді цінилось у регіоні наче золото (місто Ланс – один з найпотужніших промислових центрів Франції, де до 60-их років 20-го століття йшов масштабний видобуток вугілля).

Виступаючи спочатку в аматорських лігах, "Ланс" поступово йшов до визнання. У 1937-му році колектив виграв Лігу 2 – і з того часу почалась писатись нова історія в аспекті "Ланса" – історія, пов’язана із виступами в елітному дивізіоні.

Команда провела в Лізі 1 два передвоєнні сезони – та й після Другої світової "Les Sang et Or" зайняв своє місце в компанії кращих команд Франції.

Два сезони – 1947/48 та 1948/49 – "Ланс" провів у Лізі 2 – тоді то ще не сприймалось як щось незвичне, але зараз, коли є можливість оцінити всю історію команди - виходить, що якби не той друголіговий двосезонний захід, то "Ланс" грав би в еліті 25-ть років поспіль. Втім, та сторінка історії вже написана… Повернувшись із другого дивізіону, "кроваво-золоті" чітко окреслили ареал свого існування – для "Ланса" рідним турніром стала саме Ліга 1.

В середині 50-их років до колективу, власне, прийшли перші елітні успіхи: 3-тє місце, потім – дві поспіль другі підсумкові позиції. Втім, то ще не було максимальною висотою, яка могла підкоритись "Лансу". Щоправда, до знакового і пам’ятного успіху – Чемпіонства – ще треба було йти довгим і тернистим шляхом.

З 1968-го по 1973-ій роки команда 4-ри сезони провела у Лізі 2 – і то, як виявляється, є зараз поки що найдовшим друголіговим заходом "Les Sang et Or". Далі – знову еліта і знову друге місце (у сезоні 1976/77), а трохи раніше ще ж був і фінал Кубку Франції. "Ланс", все таки, був міцним середняком, рахуватись із яким повинні були всі суперники.

Далі теж були стабільні виступи у найвищому за класом дивізіоні – одно- та двосезонні візити до Ліги 2, зважаючи на цілісну картину, виглядають просто звичайною недолугістю.

Найславніший період в історії клубу – без сумніву – 90-ті роки 20-го століття. Так, у 1994-му та 1999-му роках були тріумфи у Кубку Французької Ліги, у 1998-му – фінал Кубку Франції, у сезоні 1999/00 – півфінал Кубку УЄФА. Але особливо в історії "Ланса" виділена перемога в Лізі 1 в сезоні 1997/98 – команда вперше і поки що востаннє у своїй історії стала Чемпіоном Франції, доповнивши славні футбольні традиції регіону Нор-Па-де-Кале.

Відповідно – дебют у Лізі Чемпіонів, потім команда проб'ється туди ще раз – вже за підсумками сезону 2002/03 (друге місце). Зрозуміло, що конкурувати із кращими командами Європи "Лансу" було непросто, але на внутрішній арені команда, все ж, виглядала гідно.

От тільки в новітній історії "кроваво-червоних" не все так гладко – в 2008-му році "Ланс" вилетів до Ліги 2 – відразу підняття до еліти, але знову виліт – вже через два роки. Крайні два сезони колектив не може знайти своєї гри, навіть, у другому дивізіоні – 12-ті підсумкові місця. Ось із такою історією "Ланс"…

8. "Валансьєн" - 1935-1936, 1937-1938, 1956-1961, 1962-1971, 1972-1973, 1975-1982, 1992-1993, 2006- (32-ва сезони)
Найвище досягнення – 3-тє місце (1964/65, 1965/66)

"Валансьєн" – типовий середняк Ліги 1. Команда двічі в своїй історії фінішувала на 3-ій сходинці п’єдесталу в елітному дивізіоні, але це, швидше, були винятки із правил. Більш звичною для "афінян" (прізвисько команди - "Les Athéniens"; або ж "лебеді" – символ клубу) є висота середини турнірної таблиці.

Історія колективу бере свій початок у 1913-му році, а в 1916-му завершився процес злиття "Валасньєна" з містечковими клубами і утворилась команда, яка стала називатись "Union Sportive de Valenciennes Anzin" (USVA). Під таким найменуванням клуб існував більше 80-ти років, аж поки не виникла назва "Valenciennes Football Club" – або ж просто "Valenciennes" ("Валансьєн").

У 1933-му році "афіняни" отримали професійний статус (допомогла трохи відповідна реформа у французькому футболі). Новим статусом "Валансьєн" скористався дуже вміло – команда стояла у витоків створення Ліги 2, а вже після двох сезонів у другому дивізіоні "лебеді" здобули право зіграти в еліті – з того часу почались гойдалки в аспекті "Валансьєна", які, по суті, зменшили амплітуду своїх коливань тільки в останні роки.

Справа в тому, що "Валансьєн" не міг своїми результатами чітко окреслити, який же турнір для команди є більш відповідним – Ліга 1 чи Ліга 2. Провівши два сезони в еліті в кінці 30-их років, "афіняни" вилетіли до Ліги 2 на довгих 10-ть років… Але повернення ознаменувалось найкращим періодом в історії клубу. Ну, спочатку – після повернення – команда більше боролась за виживання; потім на сезон знову опустилась до Ліги 2, але відразу ж повернулась і видала серію із семи сезонів, які завершувались фінішами у чільній десятці. В цей період були два третіх місця, було також ще 5-те місце, 6-те… І, навіть, виліт на початку 70-их не ознаменувався для "афінян" катастрофою: після трьох сезонів у Лізі 2, колектив сім років поспіль ще протримався в еліті. Результати, щоправда, були вже далекими від видатних – в основному, боротьба за виживання, яка слугувала дзвіночком до неприємностей… Неприємностей, які у 1982-му році "символізували" собою виліт до Ліги 2 – цього разу вже надовго (10-ть сезонів). У сезоні 1992/93 "Валансьєну" вдалось повернутись до Ліги 1, але це був "одноразовий" візит, після якого, взагалі, сталось падіння до ліги Національ. Там команда провела початок 2000-их років, а от у 2006-му вже виграла Лігу 2, піднялась знову до "класного" дивізіону, в якому буде незабаром от уже 8-ий старт поспіль. Цього новітнього періоду "Валансьєн" виступає дуже стабільно – підсумкові місця в інтервалі з 10-го по 13-тє – типовий французький середняк. "Валансьєн" – самобутня й амбітна команда, яка має свій самостійний шлях…

9. "Булонь" – 2009-2010 (один сезон)
Найвище досягнення – 19-те місце (2009/10)

"Булонь" – старий клуб за мірками Франції – створений у 1898-му році – однак провів в еліті всього тільки один сезон.

"Union Sportive de Boulogne-sur-Mer Côte d'Opale", або ж просто "Булонь" – було засновано як багатофункціональний клуб групою спортсменів, які згодом чітко окреслили пріоритетний напрямок розвитку – футбольний. Команда обзавелась інфраструктурою, належними для аматорського колективу умовами і почала здобувати собі славу в регіональних лігах. А в 1929-му році був чвертьфінал Кубку Франції – неабияке досягнення для тодішніх часів.

Із 1935-го року почався виступ колективу у професійних лігах. "Булонь", щоправда, зірок з неба ніколи не хапала. Кращими для команди вважались часи, коли вона фінішувала у середині турнірної таблиці Ліги 2.

Після війни клуб знову опустився до рівня аматорських ліг, а повернення на більш пристойну висоту відбулось у 1959-му році. З того часу "Булонь" провела у Лізі 2 20-ть сезонів поспіль (до 1979-го року) – а потім було чергове падіння.

Після цього - повернутись до другого дивізіону команді вдалось аж у кінці 2000-их, до того часу були локальні успіхи у аматорських лігах, боротьба із фінансовими проблемами, зміни у менеджменті.

Сезон 2007/08 "Булонь" завершила на 16-ій позиції у Лізі 2, а вже через рік було третє місце і небачений раніше успіх – підняття до Ліги 1. В еліті "Булонь" почувалась, що зрозуміло, чужаком. Сім перемог і 10-ть нічиїх у 38-ми матчах дозволили колективу посісти тільки 19-те підсумкове місце (випередивши "Гренобль") і змусили повернутись туди, звідки "Булонь" і прийшла.

Здавалось, досвід елітного виступу мав би допомогли колективу – але в 2012-му році "Булонь" не витримала напруги боротьби і у Лізі 2 – 19-те місце і виліт до третього дивізіону.

За "Булонь" з 2000-го по 2002-ий рік виступав Франк Рібері – відзначився 6-ма голами у 28-ми поєдинках. Цей факт, безперечно, доповнює історію скромного колективу із регіону Нор-Па-де-Кале.

6-ть разів команди із регіону Нор-Па-де-Кале здобували Чемпіонські титули Ліги 1. Саме звідси родом перший професійний Чемпіон Франції ("Лілль Олімпік"), саме цей регіон – другий за представництвом у елітному дивізіоні. Футбольна історія Нор-Па-де-Кале славна…