Футбол і Війна. Сербія. Конфлікти як основа життя

UA-Футбол продовжує цикл матеріалів про те, які відбитки збройні конфлікти залишили на футболі. На черзі розповідь про конфлікт, який вийшов далеко за межі однієї країни.

Косовська війна – термін, яким характеризують два паралельні в часі конфлікти, що розгорталися на території Союзної Республіки Югославії. Перший конфлікт – це збройне протистояння між албанськими сепаратистами та Союзною Республікою Югославією; друге – це бомбардування Югославії силами НАТО. Косовську війну, разом зі ще трьома етнічними конфліктами, об’єднують в поняття Югославські війни

Тривалість конфлікту – рік і три місяці (з 28-го лютого 1998-го по 10-те червня 1999-го)

Місце конфлікту – Союзна Республіка Югославія (Сербія і Чорногорія)

Втрати – невідомо

Результат – Резолюція Ради Безпеки ООН 1244

В руйнівних Югославських війнах в сербів була особлива роль. Серби приймали участь в багатьох військових операціях (на території Боснії і Герцеговини, Хорватії, Косова), а деколи ставали, власне, безпосередніми винуватцями конфліктів. Через те сербів зненавиділи народи, котрі боролися за свою незалежність.

Серби були домінуючим етносом серед південних слов'ян, займаючи територію, власне, не тільки Сербії, але й інших Союзних Республік. Влада Югославії свідомо розселяла сербів по всій території величезної країни, придушуючи таким чином в регіонах націоналістичний настрій. Через таку політику страждали всі: позбавлені можливості вільно проявляти свої націоналістичні ідеї народи ненавиділи сербів, а серби, в свою чергу, породжували у своїй свідомості розуміння того, що вони одні проти всього світу.

Після виходу зі складу Югославії чотирьох республік (Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговини), союз Сербії та Чорногорії утворив так звану Малу Югославію (офіційна назва – Союзна Республіка Югославія). Мала Югославія дестабілізувала ситуацію на землях, на яких (на території інших балканських держав) проживали етнічні серби. Але на зламі тисячоліть Союзна Республіка Югославія сама зіткнулась з тими проблемами, які роз’їдали з середини сусідів. У лютому 1998-го року на території СРЮ розгорівся конфлікт між Косовськими албанцями та військами / правоохоронцями Союзної Республіки Югославії. Албанські сепаратисти виступали за незалежність Косова і Метохії, а сербська влада не могла прийняти цих претензій. Дії албанських бойовиків з кожним днем ставали все жорсткішими і врешті сили Безпеки Малої Югославії пішли з ударом у відповідь – ударом не менш жорстким. Розгорілась Косовська війна, яка переросла з албансько-сербського протистояння в протистояння сил НАТО з армією СРЮ.

Збройні напади на правоохоронців і цивільних мешканців почались в Косові ще в 1996-му році. Етнічні албанці, що мешкали на території автономного краю Косова та Метохії, виступили зі своїми претензіями на незалежність краю, відкрито оголосивши у 1998-му році Союзній Республіці Югославії війну. Була створена Армія визволення Косова, члени якої безжально розправлялися як з військовими та правоохоронцями, так і з цивільним населенням. АВК підозрювали у співпраці з терористичною міжнародною організацією Аль-Каїдою, а також в тому, що фінансувалась армія за рахунок торгівлі наркотиками. В Союзній Республіці Югославії цю організацію на офіційному рівні визнали терористичною і звинуватили в масовому винищенню сербського населення в Косові та Метахії.

Захищаючи свої землі від сепаратистів, війська СРЮ теж відзначалися особливою жорстокістю, винищуючи цілі поселення. Так, на початку 1998-го року сили безпеки Югославії з метою придушити наступ сепаратистів атакували ряд поселень в районі селища Дреніца. Був убитий один з лідерів Армії визволення Косова Адем Яшарі, але разом з ним ще 82 мирні місцеві жителі, серед яких було немало жінок та дітей. Ця операція привернула увагу міжнародного товариства, після чого конфлікт вийшов на інтернаціональний рівень.

У ситуацію втрутились країни НАТО, які посилювали тиск на Белград з метою змусити сербів припинити бойові дії в Косові. Восени 1998-го під натиском НАТО між ворогуючими сторонами було проголошено перемир'я, яке, втім, не було ефективним. Репресії сербського населення в Косові і Метахії продовжувались і на початку року 1999-го сили безпеки СРЮ відновили бойові дії проти албанських сепаратистів.

В січні 1999-го року стався інцидент в селі Рачак. За версією албанських сепаратистів, представники силових структур СРЮ влаштували в селі масове побоїще, яке забрало життя 45 мирних жителів. Деякі інформаційні агентства Югославії подавали ситуацію в іншому світлі. Говорили про те, що в Рачаку проводилась операція проти албанських бойовиків, які використовували систему укриттів на околицях села. Для НАТО цей інцидент став сигналом до початку рішучих дій проти самого Белграда.

Малу Югославію змушували прийняти умови, згідно з якими край Косово і Метахія отримував статус повної автономії, на терарію краю вводилися війська НАТО і виводилися війська СРЮ. Сербами це розцінювалось як здача краю албанським сепаратистам. Угоду прийняли албанці, але відкинули серби, підтримувані Росією. Згодом СРЮ згодилась пристати на політичну частину угоди, але виступала проти введення на територію Косова і Метахії військ НАТО. Тоді Альянс розгорнув повномасштабну військову операцію, щоб таки змусити Малу Югославію прийняти проект повністю.

Бомбардування Югославії тривало з 24-го березня по 10-те червня 1999-го року і закінчилось Резолюцією Ради Безпеки ООН 1244 і ознаменувало закінчення Косовської війни. Влада Сербії втратила контроль над краєм. Хоча, за Конституцією країни Косово й далі рахувалося частиною Сербії, контроль там здійснювали албанські структури та сили НАТО. Косово та Метахія де-юре не перестали бути частиною Сербії, але у 2008-му році, після підписання договору про нормалізацію стосунків з Косово, Сербія де-факто визнала незалежність цієї структури. Нині Косово – це протекторат ООН.

Дії НАТО світовою громадою сприйнялися неоднозначно. Росія, Намібія і КНР підтримали Резолюцію ООН, яка визнавала дії НАТО щодо Югославії агресією. Втім, то була надто мала підтримка, тому ООН не пішла на введення санкцій проти НАТО.

Нині Республіка Косово – частково визнана держава, яка бореться за свої міжнародні права, в тому числі і права футбольні. В Косові проводиться свій чемпіонат і з 1993-го року функціонує національна збірна. Косовари в 2008-му та 2011-му роках на офіційному рівні звернулися до ФІФА та УЄФА з проханням включити Федерацію Футболу Косова в ці організації. Втім, зважаючи на те, що Косово як незалежну державу визнали тільки 106 країн, а Росія з Китаєм наклали вето, Косово не є членом ООН і МОК. Відповідно, ФІФА та УЄФА теж не прийняли косоварів до свого складу.

У грудні 2012-го Виконком ФІФА дозволив клубам, молодіжній і жіночій збірним Косова проводити товариські зустрічі проти членів ФІФА, хоча офіційного статусу команди так і не отримали.

Союзна республіка Югославія в 2003-му році була перейменована в Союз Сербії та Чорногорії, який являв собою конфедерацію двох республік. В 2006-му році цей Союз розпався і Сербія з Чорногорією стали окремими незалежними державами.

Дуже невчасно для сербського футболу розгорнулися ці трагічні події. В ті часи спорт номер один у Сербії переживав свій розквіт. "Црвену Звезду" і "Партизан" знали і поважали в Європі, про них гарно писали у закордонних ЗМІ. Стадіони в югославському чемпіонаті забивалися під зав’язку, ліга виховувала молодих талантів, на яких був попит у Європі. В 1987-му році молодіжна збірна Югославії, за яку грали в тому числі і серби, виграла молодіжний чемпіонат світу. А вже після утворення Союзної Республіки Югославії те покоління вибороло для країни право зіграти на чемпіонаті Європи 1992. Сербів любили у футболі за характер, темпераментність. В 1990-у році збірна Югославії пройшла до чвертьфіналу чемпіонату світу, де в запеклій боротьбі поступилася майбутнім фіналістам аргентинцям.

Збірну Союзної Республіки Югославії називали одним з фаворитів Євро-1992, але зіграти на полях Швеції команді так і не судилося. Почалися Югославські війни, в яких безпосередню участь приймала армія СРЮ, через що до країни було застосовано санкції ООН. Постраждав в тому числі і футбол: збірну і клуби дискваліфікували з міжнародних турнірів до 1997-го року. В таких умовах розвиватися було неможливо. Загальмувалися абсолютно всі футбольні процеси, розквітла корупція, відбувся масовий відтік талановитих футболістів за кордон. Ліга втратила будь-яку комерційну привабливість, залишилась без глядацької аудиторії.

Але постраждали не якісь окремі команди, а буквально всі, тому рівень конкуренції на внутрішній арені не знизився. Знизився загальний рівень футболу. Але ті ж таки "Партизан" і "Црвена Звезда", "Воєводина" і "Обіліч" конкурували між собою, не дозволяючи футболу вмерти остаточно.

Цікава історія, до речі, пов’язана саме з "Обілічем". В 1996-му році команду, котра на той час перебувала у другому за рангом дивізіоні чемпіонату Союзної Республіки Югославії, придбав Желько Ражнатовіч, який одночасно став і головним тренером колективу. Вже через два роки - в 1998-му – "Обіліч" став чемпіоном Югославії, але УЄФА не допустила команду до Ліги чемпіонів, так як прізвище президента / головного тренера колективу фігурувало в хроніках організованої злочинності. В країні вважали, що "Обіліч" звівся на ноги виключно через сприяння Желько "Аркана" Ражнатовіча – політичного злочинця, бізнесмена і мафіозі, проти якого в поспішному режимі висунули звинувачення восени 1997-го року, боячись, що вільний і не покараний Аркан втрутиться і в Косовську війну. Міжнародне футбольне товариство не прийняло "Обіліч", але у Малій Югославії команда мала немалу популярність.

В розіграші 1998/99 – зупиненому навесні 1999-го, коли в ході Косовської війни почалося бомбардування Югославії, - "Обіліч" посів друге місце. Власне, турнір так і не дограли до кінця і не перегравали, коли ситуація стабілізувалась. То був час, коли футбол в країні переживав занепад.

Цілі футбольні клуби опинилися на задвірках великого спорту. Заснований у 1992-му році ФК "Пріштіна" зі столиці Косова в середині вісімдесятих років виступав у вищому дивізіоні Югославії, а в кінці 80-х – на початку 90-х – у другій за рангом першості. За результатами сезону 1992/93 "Пріштіна" отримала право знову грати в компанії кращих команд країни, але тоді вже футбол на території нинішньої Сербії переживав революцію. "Пріштіна" піднялася до елітного дивізіону чемпіонату Союзної Республіки Югославії, де участь приймали тільки сербські та чорногорські клуби. Команда кілька років балансувала між лігами, аж поки в 1998/99 роках не зіграла свій останній сезон в футбольній системі Югославії/Сербії. Після Косовської війни ФК "Пріштіна" вариться в Косовській Суперлізі, будучи там флагманом. Конкурентам "Хюсе" та "Трепча" (один сезон в вищому дивізіоні Югославії – 1977/78) дуже рідко вдається відібрати титул у пріштінців. Втім, в єврокубках команда через невизнаний статус своєї асоціації так жодного разу й не зіграла.

Сербія продовжувала боротися з наслідками війни і доволі швидко в державі пішов підйом. Країна не втратила вміння виховувати талановитих футболістів, які росли поряд зі славетними ветеранами. Але, при цьому, тенденція експорту – масової продажі футболістів за кордон – котра почалася ще в часи дискваліфікації, не змінилася. Більш-менш талановитих людей відразу купували більш заможні команди із-за кордону. Власники сербських клубів заробляли на цьому гроші, компенсуючи спортивні втрати імпортом дешевих футболістів як з другосортних (в плані футболу) країн Європи, так і з інших континентів. Таким чином, саме війни, які роздирали Сербію (вона же – Союзна Республіка Югославія, Союз Сербії і Чорногорії), посприяли тому, що футбол в країні став популярним і прибутковим бізнесом.

З 2003-го по 2006-й рік елітний турнір в сербсько-чорногорському футбольному господарстві мав назву Перша ліга Сербії і Чорногорії. В 2006-му році, коли Конфедерація розпалась і Сербія та Чорногорія стали окремими незалежними державами, в кожній країні сформувалась своя футбольна структура. Нині футбол у Сербії відображає картину більшості футбольних господарств балканських держав: слабкі клуби і сильна збірна, сформована з представників європейських середняків та грандів. Навіть страшні війни не вбили в сербах вміння виховувати талановиту футбольну молодь.

Серби не перестали ворогувати зі своїми сусідами. Час, як виявляється, не підвладний над почуттями цього народу. Восени 2014-го року збірні Сербії та Албанії провели перший в своїй історії очний поєдинок, який породив величезний скандал. На стадіоні "Партизан" в Белграді боротьба двох непримиримих суперників викликала бурю емоцій в глядачів на трибунах. Футбол вийшов за рами дозволеного, змішавшись з політикою. Албанські вболівальник весь час провокували сербів, а ті "з задоволенням" відповідали гостям на грубість. В кінці кінців, вибух спричинив захисник збірної Сербії Стефан Мітровіч, зірвавши стяг з саморобного літального апарату, який албанські вболівальники запустили над полем. Про догравання матчу мов вже не йшла. УЄФА покарала обидві збірні і засвоїла урок: серби і албанці не здатні мирно співіснувати.