Boa constrictor . Атлетико Дієго Сімеоне під мікроскопом. Частина друга

Основою гри "Атлетико" за Сімеоне є система «4-4-2». Звичайно, з багатьма варіаціями в різних фазах гри, але це все похідні. Розглянемо ж детельно деякы особливостs гри мадридці в у захисті.

Горизонтальний пресинг Сімеоне

Однією з особливостей побудови захисту «Атлетико» є ширше розташування по полю захисників, тоді як друга лінія захисту розміщується вужче по полю. Це не зовсім відповідає класичним діям в захисті для більшості команд. Наприклад, нещодавній суперник мадридців Жозе Моуріньо завжди звужує лінію захисту, а лінія півзахисників в нього розташована ширше, такий підхід дозволяє крайнім півзахисникам&вінгерам опускатись глибоко вниз, насичуючи зони перед штрафним майданчиком. Сімеоне ніколи не вибудовує «автобусу» біля власних воріт, він розставляє капкани по полю.

Вужче розташування від півзахисників – висока компактність по горизонталі (у поєднанні з форвардами, які повинні контролювати траєкторії передач через центр), що місцями веде до перебудови в «4-4-1-1», але суть залишається незмінною, - це два нападника попереду, які змушують розвивати атаки суперників на флангах. Як тільки м’яч спрямовується в край, команда негайно переходить до флангового пресингу. Важливо, що вся «коробка» рухається одночасно, не залишаючи простору в коридорах між гравцями однієї лінії. Іншими словами - футболісти «Атлетико» створюють собі передумови для відбору м’яча на фланзі, а їх дії спрямовані на заманювання суперника в потрібну їм зону дій. Насправді це легко передається на папері, але, яким чином Дієго Сімеоне вдалось досягнути такої узгодженості дій від всіх гравців одночасно, пояснити дуже важко.

Сімеоне розбиває стереотипи. Широка лінія захисту - тут насправді мали б бути проблеми, адже крайні захисники розташовані широко контролюючи вінгерів&форвардів суперника, залишаючи більше простору в коридорах між собою і центральними захисниками. Але всі ці загрози компенсуються горизонтальною компактністю вище. Динаміка, інтенсивність, узгодженість дій всіх гравців - ці чинники дозволяють "Матрацникам" зменшити ризики використання системи «4-4-2» в захисті.

Зазначимо, в теорії ідеальна компактність має складати не більше 25 метрів в довжину і ширину поля, тоді в нас очевидно мав би залишатись простір по краях, а суперник або завдяки швидкому руху м’яча, або більш прямолінійно завдяки довгим діагональним передачам теоретично може скористатись з цього простору. Проте, в Сімеоне широкі захисники покривають ці зони, а вище друга лінія завдяки горизонтальній компактності унеможливлює продовження атаки через центр, змушено продовжуючи атаку флангом, але там вже є широкий крайній захисник, і туди миттєво для пресингу зміщується вінгер і форвард «Атлетико».

Щільність побудови в другій лінії вирішила й іншу проблему, яка в теорії є слабким місцям для тактичної системи «4-4-2», а саме - зона між захисниками і півзахисниками. Навіть «Барселоні» з її чудовим контролем м’яча не вдавалось вести комбінації через центр і між лініями захисту. Крім цього, компактність «Атлетико» менше 25 метрів в цілому, а перших дві лінії розташовані на відстані 10-15 метрів.

Все це дозволяє мадридцям постійно контролювати територію, при володінні м’ячем менше 50% в середньому. Перевага в території розподілилась по зонам: 26% - в захисті, 44% - в середині і 31% - в атаці в середньому по сезону в іспанській Ла Лізі.

Потрібно звернути увагу на рух опорних півзахисників, особливо Габі. Як вже зазначалось в першій частині, він ніколи не виключається з гри, завжди перебуває в русі, а головне - цей рух завжди є розумним. Якщо суперник намагається в першій фазі позиційної атаки утворити в середині поля чисельну більшість (наприклад, трійка Бускетс, Фабрегас, Ін’єста проти двійки форвардів «Атлетико»), то Габі підіймається вверх, створюючи ситуацію три в три. Якщо м’яч на протилежному фланзі, то Габі працює як звичайний опорний, контролюючи дистанцію (коридори) між гравцями. Суперник піднявся, відрізавши форвардів від захисту, - Габі нижче чистий шостий номер, він покриває зону між лініями захисту і півзахисту, тобто відбувається ситуаційний перехід від «4-4-2» до «4-1-3-2».

Місцями це може призводити до вертикально розташування двох опорних. Якщо продовжити розвивати цю думку, на Коке і Турана чи Гарсію, які також в залежності від ситуації на полі можуть ситуативно змінювати позиції, - все це утворює асиметрію в тактичних схемах, викликану певними завданнями наставника як індивідуальними на конкретний матч, так і командними. Зміщенні фланги - один вище іншого, утворюють хибне уявлення про перебудову на «4-3-3» або «4-3-2-1» в тих випадках, коли двійку нападників складають Дієго Коста і Дієго, який може діяти трішки нижче, а асиметрія від Турана на фланзі призводить до перебудови на тактичну схему «4-3-2-1». Та все ж команда продовжує працювати в тактичній схемі «4-4-2», але використовуючи асиметричні системи.

Всі ці коригування дій гравців за певних обставин, що складаються на футбольному полі, збагачують засоби захисту «Атлетико», що в свою чергу ставить для суперників більш складні завдання в атаках. Це також частково пояснює, чому Дієго Сімеоне майже не застосовує ротацію складу: вісім виконавців «Атлетико» провели більше 4000 хвилин на полі, Хуанфран, Габі і Міранда - більше 4500 хвилин. Загалом можна виокремити обойму з 13 гравців, на яких опирався Сімеоне протягом сезону. Це той самий ідеальний механізм, де кожен гравець є його необхідною частиною, саме тому його досить важко замінити.

Високий пресинг «Атлетико»

Як і нижче в захисті, так і при використанні високого пресингу Сімеоне полюбляє розставляти капкани для опонентів. Два широких форварда, які більше тиснуть по коридорах між центральними і крайніми захисниками, ніж прямо на центральних захисників, відсутність спрямованого тиску на суперника в початковій фазі пресингу надають час не лише форвардам розташуватись в необхідних зонах, але й півзахисникам - розпочати свій рух. Нападники перекривають можливу траєкторію передачі в фланг, розташувавшись між центральним захисником і крайнім, звідти починається звуження простору до гравця, що володіє м’ячем. У 90% випадків - це опорний півзахисник, який опустився до низу, в зону, що для нього звільнили центральні захисники, які розтягнулись в ширину, і форварди суперника, що можуть бути ще ширші або орієнтовно на тій ж відстані.

Цей тип пресингу відбувається в системі «4-2-2-2». Два форварди, які були широкими, звужують простір, перекривають продовження атаки на центральних захисників і крайніх захисників, два вінгери звужують до середини, вони перекривають можливе продовження атаки в фланг на півзахисників, і два опорних безпосередньо тиснуть на своїх опонентів в середині поля. Таким чином, у гравця з м’ячем немає продовження, на голкіпера віддавати також небезпечно, оскільки нападники вже перебувають в коридорах і здатні швидко зміститись для пресингу воротаря. Єдиний вихід - виконати довгу передачу в боротьбу вперед, якщо гравець встиг зорієнтуватись в ситуації, поки четвірка гравців "Матрацників" не скоротила простір навколо нього до безпосереднього тиску.

Іншим способом пресингу «Атлетико» є варіант в системі «4-1-3-2». Це більш класична схема, яка використовується з різним успіхом багатьма наставниками. Але і в цьому випадку є певні нюанси, які відрізняють пресинг підопічних Дієго Сімеоне від аналогів, що їх застосовують інші тренери. Як і в попередньому варіанті, нападники в початковій фазі не відразу тиснуть на захисників, а спочатку займають зони в коридорах, але тепер Габі або Тіяго в залежності від власного розташування працюють на крок вище. В момент, коли група з п’яти гравців «Атлетико» розпочинає рух на звуження простору, Тіяго підіймається ще на крок вперед, нині якщо м’яч опиняється в опорного півзахисника суперника, в нього немає часу на виконання довгої передачі.

Як і при роботі в захисті, так і при застосування пресингу «Атлетико» працює дуже агресивно, злагоджено і компактно, що в останній фазі пресингу призводить до утворення ситуацій чотири проти двох у певній зоні футбольного поля на користь матрацників.

Підсумки

Мадридський «Атлетико» є повністю творінням Дієго Сімеоне, це приклад того, як тренер може втілити на полі свої задуми та використовувати їх на найвищому рівні. Іноді вони йдуть в розріз з загальним сприйняттям тактики, але коли це працює, ми можемо говорити про новації наставника, які він привніс не лише в команді, але й для футболу загалом.