Чемпион, роковое ДТП и ранняя смерть: жизненные повороты известного украинского баскетболиста

Цього дня, 31 грудня, за різними даними 1960-го чи 1961 року в Сімферополі народився представник чемпіонського складу "Будівельника"-1989 Анатолій Ковтун, людина, про яку поміж цієї зіркової команди говорять найменше. І пов'язано то вочевидь з непростим характером пана Ковтуна.

Власне, ці спогади теж ґрунтуватимуться на інтерв'ю з Анатолієм, опублікованим львівським журналістом Василем Михайловим у газеті "Команда" в далекому 1998-му. Інших джерел, які розповідали б про Ковтуна бодай щось, немає. Життєву історію баскетболіста згадує паблік "Будівельник має жити".

А шкода, бо особистість це дуже непересічна. Баскетболом Анатолій Ковтун почав займатися вдома, у Сімферополі, але зміцнів, переїхавши до Дніпра. Там у ДЮСШ №5 він тренувася під керівництвом Юхима Таслицького. Хлопець був обдарований. Свідчення тому - Юрій Селіхов почав запрошувати його до складу молодіжної збірної СССР, з якою Ковтун став чемпіоном Європи. Наступний крок - "армія", московське ЦСКА.

У фактично базовому клубі збірної СССР Ковтун здобув золото першості СССР-1980/1981, причому виділявся тим, що граючи на позиції центрового при зрості 205 см обігрував значно вищих опонентів, зокрема центра "Будівельника" Олександра Білостінного, пізніше - Арвідаса Сабоніса з "Жальґіріса". Сам Анатолій казав, що великий вплив на його гру мав перегляд записів матчів за участю легендарного Каріма Абдул-Джаббара. Їх молодий баскетболіст придбав під час перебування молодіжної збірної СССР у 1980 році в США.

З ЦСКА Ковтун вирвався у середині 80-х. Прямо каже, що поїхав до саратовського "Автодора", де тоді були гарні фінансові умови, заробляти. Але в підсумку спіймав облизня, бо був, як і багато інших баскетболістів різних поколінь, прокинений відомим аферистом Владіміром Родіоновим.

Власне, в "Будівельник" у 1987-му Анатолій Ковтун фактично тікав від згадуваного персонажа куди подалі. І то не красиві слова, бо ж "Будівельник" тих часів сильно талановитих гравців не приваблював. Наша команда у 1986-му та 1987 роках посідала в чемпіонаті Союзу сьоме і восьме місця. Втім, почали прогресувати Подковиров, Шаптала, Косенко, Орєхов, залишалися досвідчені Рижов і Сильвестров, додався Ковтун і сезон-1987/1988 "Будка" вже завершила третьою.

А через рік, коли повернулися з Москви до Києва Волков і Білостінний, додався Мурзін, наші баскетболісти сягнули найвищої в історії вершини - стали чемпіонами. Ковтун був тоді одним із ключових виконавців. Скажімо, у київському фінальному матчі з "Жальґірісом" він набрав 13 очок.

Правда, сам Анатолій згадував, що хотів покидати команду через конфлікт. Суперечка, якщо вірити словам самого Ковтуна у згадуваному інтерв'ю, виникла після заключного матчу групового турніру Кубка Корача "По-Ортез" - "Будівельник", який відбувся 1 лютого 1989 року. Киянам для виходу у півфінал треба було перемагати, однак, за словами пана Ковтуна, команда поставилася до гри легковажно і тренер Боженар цих настроїв не змінив.

Цитата: "Непорозуміння в стосунках з одноклубниками і головним тренером Віктором Боженаром почалися після декількох дивних, на мій погляд, поразок у чемпіонаті Союзу. А переповнилася чаша мого терпіння після випадку у Франції, де «Будівельник» проводив матч з «По-Ортез» у розіграші Кубка Корача. Замість того, щоб серйозно готуватися до поєдинку, команда майже в повному складі «тренулася» на місцевому ринку і в супермаркетах з метою подорожче продати привезену ікру, самовари і дешевше скупити різний мотлох. У підсумку «Будівельник» програв (90:91) і вибув з турніру.

У Шереметьєвому я сказав Боженару, що в команді комерсантів грати не бажаю. І поїхав до Сімферополя, де навчався на стаціонарі місцевого педагогічного інституту. За моєї відсутності «Будівельник» невдало провів тур у Каунасі, і, як часто буває в таких випадках, крайнім виявився... ваш покірний слуга. Чого мені тільки не приписували! Називаючи навіть зрадником українського баскетболу, з Києва дзвонили в мій інститут.

Тоді я відчув, що можуть виникнути проблеми з навчанням. Загалом, я вирішив не ризикувати, зустрівся з Боженаром і сказав, що готовий продовжити виступи за «Будівельник». Але не більше одного сезону. На щастя, він виявився дуже вдалим - ми стали чемпіонами. Я, як завжди, діяв на позиції четвертого номера. завдяки надійному блоку, успішно захищався під кільцем, але при необхідності грав і в нападі, атакуючи здалля. І хоча Боженар, знаючи мене як гравця надійного, пропонував залишитися, я від свого рішення покинути «Будівельник" не відмовився".

У Ковтуна виник варіант з переїздом до Ісландії і він вирішив користатися моментом. Правда, легко піти з "Будівельника" не вдалося. Клуб підтримуваний чиновниками з Москви вперся. І лише вигравши кілька судів за кордоном, Ковтун вирвався і в 1990-му став з клубом КР "Рейк'явік" чемпіоном Ісландії.

Вирвавшись із совка в цивілізований світ, Анатолій почувався задоволеним і в Ісландії швидко прижився. Проте його кар'єру обірвала жахлива трагедія, яка трапилася в ту мить, коли Ковтун приїхав у відпустку до рідного Криму. Він купив собі "дев'ятку", але оскільки прав ще не отримав, попрохав відвезти його у справах до Джанкоя друга. По дорозі назад вночі машина вилетіла в кювет після зіткнення з кіньми, які звідкись вибігли на швидкісну автомагістраль. Водій загинув на місці, а Ковтуна у несвідомому стані госпіталізували. З коми він не виходив шість днів. Казав, що друзі з Ісландії, дізнавшись про трагедію, летіли до Сімферополя з розумінням, що живим Анатолія вже не застануть. "Побачивши мене живого, одноклубники не стримали сліз", - згадував. Трапилося диво. Ковтун вижив, але втратив око.

У 30 років життя довелося розпочинати заново. Анатолій зізнавався, що в той момент його сильно підтримала майбутня дружина Наталія. З її допомогою Ковтун поступово оговтався, навіть пробував на запрошення свого агента розпочинати в Ісландії тренерську кар'єру. Але швидко збагнув, що то не його і згодом став успішним баскетбольним менеджером. Серед працевлаштованих ним за кордон гравців був зокрема колишній партнер по "Будівельнику" Євген Мурзін.

Цікаво, що ще на початку 90-х молода сім'я Ковтунів продала квартиру в Сімферополі і перебралася жити до Львова. Анатолій полюбив це місто ще коли був спортсменом. Настільки, що захотів там жити. Власне, у Львові Ковтун і помер. Правда, коли, за яких обставин - не відомо. До речі, ось ця невідомість у контексті гравця, руками якого наш баскетбол здобував одну з найгучніших перемог у історії теж показова...