Ровно год назад Джошуа нокаутировал и отправил на пенсию Владимира Кличко. ВИДЕО

На жаль, це було все. Рівно рік тому, 29 квітня 2017 року на лондонському «Вемблі» Кличко-молодший провів один з найкращих боїв у своїй кар’єрі. Кар’єрі, в яку вмістилося 69 боїв і лише п’ять були програшними. 11 років без поразок, чемпіонські пояси усіх версій, крім однієї. І поразка від Тайсона Ф’юрі. Власне, вартувало іти вже після неї. Але після стількох років суцільних перемог змиритися з поразкою важко. Тому й виник бій з олімпійським чемпіоном Лондона Ентоні Джошуа, котрий до зустрічі з Володимиром усі 18 боїв виграв нокаутом. Кличко з висоти здобутого досвіду визнавав себе андердоґом навіть сам. Але вірив у те, що як за Висоцьким, втекти, обманути, обвести час, який тікає, ще можливо.

Ні. Володимир чи не вперше у своїй кар’єрі не виснув у надоїдливих клінчах, не збивав темпу бою заради того, щоб виснажити опонента. Він бився, робив те, що імпонує глядачеві найбільше. Робив те, у відсутності чого його звинувачувала надто прискіплива Америка. Втім, мабуть, якби він був таким же безшабашним раніше, усіх здобутих титулів не було б. І Володимира згадували б як класного панчера, але не як великого чемпіона. Кожен шукає свій шлях до успіху. Володимир Кличко став чемпіоном завдяки прагматичній манері ведення бою, тактичній виучці, вмілому використанню антропометричних даних. Але перед тим як піти він показав, що може бути яскравим забіякою. Тільки він же надто розумний, щоб просто битися і бути популярним. Будь-яку славу зміцнюють титули і гроші.

Кличко міг виграти у Джошуа. В шостому раунді. Коли відправив британця у глибокий нокдаун. Ентоні у ці хвилини ледве тримався на ногах і намагався банально клінчувати. Підкреслюю – не уникати клінчів Кличка, як то робив Ф’юрі, а саме шукати відпочинку й пауз. Але спрацювала давня вада Володимира. Він ніколи не був «мисливцем». У молоді роки ваду можна було списувати на бажання затягти бій, мовляв, люди заплатили надто великі гроші, щоб іти з арени так рано. Проте ніхто не цікавився думкою тих людей. Так, існував анекдот про чоловіка, який підготував літри пива і тараньки, щоб подивитися бій Кличка, який на другій хвилині завершувався. «Тепер ти зрозумів, що я відчуваю?» - казала героєві дружина.

Але ж насправді від Кличків всі чекали одного – нокаутів. І чим більше вони грали власне шоу, тим більше дратували пересічного глядача. Не українського, бо нам то що? То ж наш хлопака молотить негрів. Американці нервувалися. Вони хотіли хліба. Пардон, крові і видовища.

Усе це Кличко подарував. У своєму останньому бої. Тому самому, який став лише третім в історії американського телебачення, котрий погодилися транслювати два телеканали одночасно. Програв і якщо б вийшов на ринг іще раз, отримав би захмарні гонорари. Проте ми ж українці, не любимо дивитися, як наших хлопців місять. Тому добре, що Володимир пішов. І залишив американських трансляторів без омріяних прибутків.

Бо дивитися щось схоже ще раз, в бою з умовним Діонтеєм Вайлдером, машиною, яка володіє поясом WBC, не хотілося б. Адже ті страшні аперкоти, які пропустив Володимир в одинадцятому раунді бою з Джошуа, стали шоком для усіх, хто був свідком великої епохи. Епохи, яка розпочалася навіть раніше, ніж під час Олімпіади-1996 в Атланті, коли Володимир став чемпіоном. Спершу все ж були бої Віталія у кікбоксингу, які теж українське телебачення першої половини 90-х активно транслювало. І всі ці люди – Нечаєв, Дорошенко, Кличко – були героями. Кличко-старший, звісно. Але хто ж їх коли сприймав інакше, ніж єдине ціле?