Методи Блохіна і жарти Перейри. За лаштунками матчу Шахтар - Фенербахче

Півроку пройшло з часу останнього домашнього матчу "Шахтаря" у Лізі чемпіонів. Тоді, в лютому місяці, "Баварія" завітала до морозного Львова, так і не зумівши знайти підхід до свого суперника. Зараз же – коли за вікном спека – в гості до "Шахтаря" навідалися запальні турки. Їм до високих температур не звикати.

Взимку в потязі, який прямував із Закарпаття до міста, в якому "Шахтар" приймав "Баварію", швидко вдалося розговоритися з сусідом, перекинувшись з ним парочкою слів і на футбольну тему. Цього разу обійшлося без дискусій – тихо, мирно. Але і без настрою. Поруч своє місце зайняв молодий чоловік спортивної статури у військовому одязі. Протягом поїздки він надто гучно говорив по телефону, розповідаючи співбесіднику, що курс тримає на Схід – "хочу, не хочу, а їхати мушу"… В той час про футбол думати було складно. Думалося про життя в цілому: про батьків, братів, кохану дівчину. Про те, як добре було б жити без війни… Тільки коли день повноправно вступив у права, а до місця призначення залишалося кілька годин їзди, взявся за роботу, тезисно розписавши те, що потім – у зручних умовах – виклав в анонсі сьогоднішнього поєдинку.

Та найцікавіше було попереду. По дорозі до "Арени-Львів" звернувся чоловік з проханням показати найкоротший шлях до стадіону. Коротких стежин, кажу, не знаю, а от стандартний шлях залюбки покажу, бо сам прямую туди. Чолов’яга зрадів; каже, був тут на матчі збірної, але давненько, тому вже призабув тутешні стежини. Та й вдвох як не як веселіше. Розговорилися. Виявилося, що земляк - з Ужгорода. Приїхали родиною і якраз прямував до касових відділень, аби забрати квитки на завтрашню гру. Придбав три – собі, дружині, та шестирічній донечці. Але один вирішив здати – шестирічну дівчинку в такий пізній час на стадіон вести передумали. Та й сама малеча не дуже рвалася на футбол. Мовляв, залишиться у сестри. А сам чоловік з дружиною прийдуть вболівати. Каже, квитки недорогі, 50 гривень, команда-суперник – хороша, тому гріх не піти. До того ж, якщо грає улюблена команда.

Каже, що за "Шахтар" вболіває самовіддано і палко, а "Динамо" ненавидить. І посміхається при цьому, додаючи: "так, із Закарпаття, але за "Шахтар". А потім настала моя черга розповідати щось про себе. Кажу, журналіст, у відрядження приїхав, автор сайту UA–Футбол. "Та я на ньому постійно сиджу, вкладка постійно відкрита" – весело мовив земляк. Сказав йому своє прізвище, той пообіцяв, що буде уважніше вичитувати матеріали Ігоря Семйона.

Далі розминулися. Він – до кас, я – на вхід для преси, через який планував потрапити до зали для конференцій. Акредитації при цьому на руках ще не мав. Минулі рази посвідчення видавали у неділю (матчі Ліги чемпіонів завжди у вівторок-середу), тому доводилося перепитувати на рахунок можливості отримання картки безпосередньо в день прес-конференцій. Цього разу клубна прес-служба "Шахтаря" зіграла на випередження, самотужки оголосивши, що посвідчення видаватимуть протягом години перед виходом Мірчі Луческу. Ще один плюс – видачу упорядкували. Якщо перед матчем з "Баварією" довелося чекати на вулиці, поки стюарди у величезній купі посвідчень знайдуть твоє, то тепер, пройшовши "пункт пропуску" завдяки журналістському посвідченню сайту, акредитацію отримав швидко і зручно за столом безпосередньо перед конференц-залом.

Мірча Луческу з'явився перед представниками ЗМІ в абсолютно робочому настрої: без хвилювання, але й без грайливості. Але протягом бесіди емоції наставника "Шахтаря" таки проявлялися. Емоції роздратування, коли журналісти випитували Луческу про Фреда. Помітно, що ця тема набила "гірникам" оскомину і зайвий раз підіймати її донеччани не бажають. Не забув Містер вкотре нагадати, що він і його команда є жертвами, оскільки всі минулі матчі грали на виїзді (і далі по тексту). А коли Луческу запитали про вболівальників, то він з жалісливою інтонацією зауважив, що до рівня стамбульських фанів львів’янам ще далеко. Нахлинула тренера ностальгія; чи, можливо, свідомо "задобрив" народ, перед яким в майбутньому працюватиме?

Варто відзначити, що конференції "Шахтаря" незручні суто з технічної точки зору. Румунський фахівець розуміє російську (та й, напевно, українську), але відповідає переважно на румунській (російською вкрай рідко). Та Спірідон, котрий виконує функції перекладача, мало того, що говорить швидко і тихо, так ще й одночасно з Луческу. Виходить, що дві людини на різних мовах говорять одночасно. Тож потрібно добряче прислухатися, аби правильно розібрати слова асистента головного тренера.

Делегація турецької команди на прес-конференцію прийшла в гарному настрої. Задавав тон Вітор Перрейра, який кілька разів на питання журналістів відповів жартами. Представників ЗМІ то тішило, хоча знайшлися й такі, які завуальовано застерегли Перрейру, задавши питання "а як ви тішитиметеся завтра, якщо програєте?". Але у португальця і на це знайшлася відповідь.

На відкрите тренування журналістів спрямували через зону, якою ходять фотографи. Всі представники ЗМІ спостерігали за дійством майже з футбольного поля. Турки на тренування вийшли з піднесеним настроєм. Навіть ван Персі, котрий не тренувався, а намотував кола навколо стадіону, посміхався. Хоча, те, чим займалися "канарки", було схоже не на тренування, а на розминку, яка плавно перейшла у корисну спортивну гру. Турки забавлялися методом, подібним до того, коли діти ходять навколо стільчиків і за командою всідаються на них. А хто не встигне всістися, той програє. В деталі вдаватися не будемо, тільки зауважимо, що переможені в тій забавці гравці "Фенербахче" в якості покарання віджималися від газону… Хтось з колег, спостерігаючи за таким дійством, відразу пригадав "методи Блохіна". На щастя, ні від цих методів, ні від цих слів ніхто не постраждав.

Ну а в якості підсумків наведемо чудові слова Вітора Перейри: "для того, аби жити, потрібно радіти".