Бенфіка – Динамо: єврокубковий договірняк чи португальська диверсія?

Ті, хто тоді спостерігав за поєдинком вживу чи в прямій трансляції пізньої весняної ночі, досі згадують все, що відбулося, з жахом. Чого-чого, а 0:5 після домашніх 1:0 не очікував ніхто. То було справжнє знущання. І ще той ненависний Юран, який побіг святкувати п’ятий гол у ворота донедавна своєї команди на трибуни. Занадто. Шок.

«Такого в історії виступів нашого клубу в єврокубках ще не було, - казав кореспондентові «Голосу України» Вікторові Браницькому тодішній начальник команди Йожеф Сабо. – На полі у складі «Динамо» я бачив тільки двох футболістів – Мартінкенаса і Яковенка. Решта, як на мене, діяли просто безвідповідально».

У тому ж репортажі є також коментар наставника киян Анатолія Пузача: «У цій зустрічі не змогли взяти участі сім гравців – Шматоваленко, Лужний, Ковалець, Віктор і Юрій Морози, Алексаненков, Сукіасян. Тож, скажімо, Анненкову і Беці довелося грати не на звичних для себе місцях. Не маючи класних гравців, ми й середніх втратили. А неприємності для нас розпочалися зранку, коли через страйк водіїв автобусів не змогли навіть виїхати на зарядку».

Взагалі, той матч оповитий легендами. Більше за всі роки виступів у єврокубках динамівці не програвали ніколи. Те саме 0:5 повторилося ще в груповому турнірі Ліги чемпіонів-2002/2003 проти «Ювентуса» в Турині.

Ліга чемпіонів-1991/1992. Група B. П’ятий тур

1 квітня 1992-го. Лісабон. Стадіон «Да Луш». Дощ. 11 000 глядачів

«Бенфіка» (Лісабон, Португалія) – «Динамо» (Київ, Україна) – 5:0

Голи: Сезар Бріту 25, Сезар Бріту 63, Ісаяш 71, Юран 83, Юран 88

«Бенфіка»: Нену, Жозе Карлуш, Паулу Мадейра, Вільямс, Велозу, Терн, Панейра (Руй Кошта 75), Пашеку (Ісаяш 60), Шварц, Юран, Сезар Бріту

Тренер – Свен-Йоран Ерікссон

«Динамо»: Мартінкенас, Беца, Цвейба (к), Анненков, Безсмертний, Грицина, Яковенко, Заєць, Саленко, Квіткаускас (Волотьок 46), Шаран (О. Матвєєв 80)

Тренер – Анатолій Пузач

Судді: ван дер Енде – Оверкліфт, Верворт (усі – Нідерланди)

Попередження: Терн (32) - Безсмертний (51), Анненков (53), Заєць (55)

З Йожефом Сабо мені випало предметно поговорити минулої зими. Звісно, обійти увагою матч «Бенфіка» - «Динамо» не міг. Тепер, через роки, Йожеф Йожефович був ще категоричніший:

- Невдовзі після гри в Лісабоні ми дізналися, що гра була договірною. Португальці з нашими гравцями змогли домовитися через Сергія Юрана. Там справді комедія була. За рахунку 4:0 окремі гравці «Бенфіки» показували динамівцям, мовляв, не треба. Під час матчу ще не второпав, що саме вони мають на увазі. Коли португальці забили п’ятий м’яч, то автора голу вже не стільки вітали, скільки сварили. Мовляв, досить. Скористалися хлопці м’якістю Пузача. Анатолій Кирилович – прекрасний спеціаліст, Лобановський йому довіряв. Але без жорсткості на такій посаді складно.

Коли чуєш таке звинувачення, то хочеться розкрити тему якомога ширше. Тому вирішив зателефонувати кожному з доступних в Україні гравців. Відразу зауважу, що Вальдемараса Мартінкенаса та Степана Беци, як і тренера Анатолія Пузача вже немає в живих. Ахрік Цвейба і Сергій Юран мешкають у Росії, Ґінтарас Квіткаускас повернувся на Батьківщину в Литву, Сергій Заєць переїхав у США. Павло Яковенко в телефонному режимі коментарів не дає, а Володимир Шаран та Олег Волотьок були поза зоною досяжності. Інші п’ятеро розмовляти не відмовилися.

- Ми хотіли виграти, - каже нападник киян Олег Саленко. – Якби були в тому стані, що у Києві, то все було б гаразд. На Республіканському ж гра рівною була. Я ж зіграв як справжній форвард, знайшов свій шанс ні з чого. Руй Аґуаш необережно віддав назад, я перехопив і дав воротареві між ніг. Звичайно, хотілося забити й у Лісабоні.

- Почали ми тоді добре, - каже оборонець Анатолій Безсмертний. – В першому таймі пропустили лише раз, та й то – зі своєї вини. Могли й не помилятися. А коли отримали в другому таймі такий же другий, відразу розсипалися. Досвіду, мабуть, забракло. То молодим. А досвідчені хлопці, на мій погляд, себе незамінними відчули. Таке ставлення завжди боком вилазить.

- Врахуйте, що окремі футболісти, зокрема я, тоді вже очікували на переходи в топ-чемпіонати, - пояснює Саленко. – Чемпіонат України, матчі з командами, які ще вчора грали в другій союзній лізі, нас не цікавили. Звичайно, таке налаштування на внутрішні матчі десь відбилося й на нашому стані в Лісабоні.

- Мені тоді лише 20 було, - згадує Юрій Грицина. – Не те щоб мандражував, але хвилювання було серйозне. А молоді у нас тоді в складі було багато. «Бенфіка» натомість налаштувалася серйозно. У них тоді ще був шанс обійти «Барселону», посісти в групі перше місце і зіграти в фіналі. Ось вони нам тоді навіть голови підняти не дали. Ми практично не переходили середини поля. Пара передач – втрата. Лісабонці ввімкнули пресинг, а ми виходити з під нього не змогли. На мій погляд, у порівнянні з першим матчем щось трапилося із налаштуванням.

- Програли, бо авантюрно зіграли в обороні, - каже Андрій Анненков. – Організована гра була відсутня як явище, тому суперник робив, що хотів. У другому таймі хотілося, щоб те побиття якомога швидше закінчилося. А тут ще й Юран роззабивався. Не те щоб ми на нього ображалися, але після матчу підкололи: «Що ти лазиш по трибунах?»

Грицина, якому тоді було 20, 23-річні на той час Безсмертний та Анненков запевняють, що матч якщо й мав договірний характер, то з ними ніхто не радився. Приблизно те саме каже нападник Олег Матвєєв, якому на момент матчу був 21:

- Чутки, начебто хтось із кимось домовився, ходили. Але мене, пацана, ніхто про такі речі, звісно, не сповіщав би.

Зате Саленко, який тоді вважався зіркою, у висловлюваннях категоричніший:

- Сабо вам може чимало наговорити. Все знає, але ніде не був і нікого за руку не ловив. Скажу вам іншу річ. 10 вересня їздив до Москви на 50-річчя Ахріка Цвейби. Ми саме той матч у Ліссабоні згадували. І зійшлися на думці, що щось там було не те. Річ у тім, що харчування «Динамо» тоді з собою не возили. Їли те, чим годували в готелі. Не знаю, чого ми наїлися, але організм був якийсь розслаблений. Навіть переглядаючи ті архівні кадри, бачу, що ми бігали якось не так. Не збагну, що то було.

- Після матчу в роздягальні була гробова тишина, - згадує Юрій Грицина. – Здається, ніхто не промовив і слова. Наступного дня зібралися на базі в Конча-Заспі, щоб провести аналіз гри. Кирилович подивився тайм і пішов. Знаєте, то найлегше звинувачувати тренера, казати, мовляв, Пузач м’який. Йдіть попрацюйте, спробуйте, що то таке. Я вважаю, що Анатолій Кирилович – молодець. Мені він дав чимало. Звичайно, управляти командою після Валерія Лобановського непросто. Але не сказав би, що з цим завданням Кирилович не впорався. Він по житті добрий, людяний. Невже всі тренери мають кричати? Он Кварцяний у Луцьку кричить. То щось дає?

- Звичайно, що після 0:5 розбір польотів був жорсткий, - каже Андрій Анненков. – Усіх, хто грав, оштрафували, причому дуже суттєво.