Не тільки футбол. Два дні в Мілані

"Вибачте, ви дочитали Гадзетту?". До мене звернувся Паоло, студент Міланського університету (UniMi). Він, як і його друг Сандро, вболіває за "россонері". Затишна атмосфера в невеликому кафе на віа Лагетто спонукала до розмови, і я запитав у хлопців, що вони думають про "Аталанту". Команда Гасперіні викликає у них повагу за бажання грати в яскравий футбол, маючи при цьому скромні ресурси. Про "Шахтар" Паоло і Луїджі знають небагато. Це можна легко пояснити – в тій же "La Gazzetta dello Sport" за два випуски, з якими вдалося ознайомитися, про чемпіона України було написано зовсім небагато. Зате було достатньо матеріалів про "Дербі Італії" – матч, який відбудеться в неділю, вже після всіх єврокубків. А у номері за вівторок на обкладинці був Андрій Шевченко. Місцева преса з радістю спекулювала на темі можливого повернення легендарної сімки в "Мілан" в якості тренера.

Футбольний Мілан занадто зациклений на собі, але складно цього не робити, коли в місті базується два таких великих світових бренди, як "Інтер" і "Мілан". Любов до того чи іншого клубу часто не має раціональних причин, і для міланців футбол є однією з тих сфер життя, де вони думають серцем, а не головою. Іншим об'єктом вираження питаннях почуттів жителів північної столиці став Собор Різдва Діви Марії або просто Дуомо. Кажуть, що він найгарніший в тумані або під дощем. Тоді "його обриси розмиті, і коли він виникає перед вами, здається, що це чарівна галюцинація". Однак і в іншу погоду міланський собор здається породженням нездорового розуму. Гігантські розміри, білий мармур, мережива, незліченна кількість статуй та шпилів... Хтось бачить в міланському соборі втілення поганого смаку і багатства, інші вражені його міццю і неземною красою. Я не виберу ні першу, ні другу думку. Коли дивишся на Дуомо, неможливо не оцінити зусилля витрачені на створення цієї пишної, унікальної споруди, однак складно назвати її красивою. Проте, обов'язково варто піднятися на дах Дуомо, і не тільки заради виду на місто зверху, але і для того, щоб зблизька роздивитися його незвичайне оздоблення і відчути себе Аленом Делоном з фільму "Рокко та його брати".

Фотогалерея

Через електричне освітлення і проведення ремонтних робот всередині Дуомо не вдалося відчути дух історії, і за ним я відправився в Базиліку Санто-Стефано-Маджоре, побудовану у 1075 році. Тут колись вбили міланського герцога Галеаццо Марія Сфорца, а через століття в Санто-Стефано-Маджоре хрестили великого художника Караваджо. При вході в Базиліку тебе відразу огортають напівсвітло, аромати ладану, воскових свічок і той самий дух історії.

У порівнянні з Римом, Флоренцією або Сієною, в Мілані не так багато архітектурних шедеврів минулого. У недавні часи місто пережило дві корінні перебудови. Так, на рубежі XIX і XX століть Мілан став фінансовим і промисловим центром Італії і для забезпечення його подальшого розвитку містобудівники, банкіри і промисловці знесли чимало старих будівель, сховали під землю численні канали і кардинально змінили планування центру міста. Друга масштабна перебудова відбулася після Другої світової війни, коли більша частина Мілана була знищена в результаті бомбардувань союзників. При цьому Мілан залишається дуже красивим містом, по якому можна довго і безцільно гуляти.

Саме при звичайних прогулянках, і не обов'язково в найбільш фешенебельних кварталах, стикаєшся з незвичайним явищем – міланські вестибюлі. Їм навіть присвятило свою книгу німецьке видавництво Taschen, які спеціалізується на випусках альбомах по мистецтву. І дійсно кожен під'їзд – це невеликий витвір мистецтва.

Таким можна назвати і міланське метро, ​​за проектування якого архітектор Франко Альбіні отримав "Золотий циркуль" – найвищу нагороду за промисловий дизайн. Метро спроектовано в естетиці неораціоналізму, де поєднується мінімалізм і елегантність.

Звичайно, Мілан – це не тільки столиця дизайну, але й важливий центр моди. Напевно, в жодному місті у світі не зустрінеш таку кількість чоловіків в ідеально скроєних костюмах. Вони роз'їжджають по всьому Мілану на скутерах і велосипедах, їх можна зустріти як біля входу в будівлю міланської фондової біржі, так і в кварталах біля каналу Новільї, в вишуканих, богемних ресторанах – і в самих невибагливих тратторіях. Міланські жінки не змагаються з чоловіками в вишуканості нарядів. Їх особливість в тому, що вони в свій зовнішній вигляд додають невелику нотку вульгарності, або впадають в іншу крайність, вибираючи скромну елегантність.

"У житті нічого не залишається, крім самого життя", – такими словами закінчується вірш італійського поета Умберто Саби, присвячений Мілану. І дійсно, кожен міланець знає, що таке – мистецтво жити. Він буває "практичним і чутливим", "діловим і мелодраматичним", "сухим, розсудливим, але при цьому надзвичайно критичним". Не дивно, що "Ла Скала", храм оперного мистецтва, стоїть на одній площі з банком і ратушою. Міланці здаються завжди дуже зайнятими своїми справами або розмовами, але якщо звернутися до них з якимось питанням, вони не відмовлять і радо прийдуть на допомогу. Вони дуже життєрадісні і люблять компліменти. Коли я подякував господині невеликого бару на віа Ротонді за вибране для мене вино, вона стала відповідати "граціє, граціє" так, ніби я зробив їй найбільше послугу в житті. І так у всьому.

Фотогалерея

Мілан вважається дуже дорогим і багатим містом, але деякі ціни вражаюче низькі. Так чашечка "іль кафе" коштує практично скрізь один євро – в Києві вже і не знайдеш еспресо такої якості за цю ціну. Келих вино за п'ять-шість євро теж не здається перебором.

Наша подорож до Мілана з делегацією "Шахтаря" закінчувалася на "Стадіо Джузеппе Меацца". Це вже трохи застарілий, але все ж дуже гарний стадіон, а його гігантські бетонні колони просто вражають. Найближчим часом "Мілан" та "Інтер" почнуть будівництво нового стадіону, а легендарний "Сан-Сіро" зрівняють з землею.

Автор дякує ФК "Шахтар" за організацію поїздки до Мілану.

Фото вестибюлів – surfacemag.com, vertandvogue.com, klatmagazine.com

Кадри з фільму "Рокко та його брати" – viaggionelmondo.net, titanus.museodelcinema.it

Цитати про Дуомо і міланській характер взяті з книги Лоранса Скіфано "Вісконті: оголене життя" (М., Rosebud Publishing, 2015).