Нікому, некомунікабельність. Про біди Барселони: справжні, уявні та приховані

2:8 це занадто, уявити таке важче, ніж побачити. Широкий загал після такого рахунку обов’язково впадатиме в розпач та хейтитеме команду. Насправді ж 2:8 як і будь-який інший розгромний програшний рахунок може не бути великою бідою. Як приклад наведу минулий сезон і матчі донецького "Шахтаря" в Лізі Європи проти "Айнтрахта", що мав тоді шалений напад. Вдома 2:2, на виїзді 1:4. Виходить нормальний матч та провал, саме у такій послідовності. Але, ні. Нічия була подарунком усіх богів та допомогою усіх стихій в жахливій грі для чемпіона України, а от програли коли мали багато моментів і пішли ва-банк, тож ризик міг дати зиск, та не судилося.

Жах для "Барселони" не в восьми пропущених м’ячах, а в тому що за грою то повністю заслужений результат.

Найпростіше в такій ситуації рознести "Барселону" до останньої дощечки критикою (що більшість й робить), не даючи пощади нікому. Цікавіше відійти від узагальнень та відділити зерна від куколю.

"Це була жахлива гра, почуття жахливі, соромно. Давайте все обміркуємо - клуб потребує змін, я не говорю про тренера чи гравців, я не хочу когось звинуватити. Структура потребує багатьох змін, тому що це трапляється з нами не вперше, не вдруге і не втретє.

Якщо нова кров повинна прийти, аби змінити ситуацію, я першим піду з команди. Думаю ми сягнули дна", – Жерар Піке.

Наведені слова належать ветерану, одному з лідерів команди, символу "барселонізму" та адепту культу "більше, ніж клуб", людині якій у досить близькому майбутньому пророкують посаду президента. Не вірити йому не має підстав. Справді, все почалося задовго до проклятої п’ятниці, й феєричне спалення прапору "блауграни" на стадіоні "Да Луш" не завершить страждань каталонського клубу.

Першим ж винуватцем краху називають президента Жозепа Бартоломеу. Дуже простий і правильний висновок, але ж він, як і вираз "Путін – х..ло", є істиною, але не суттю явища. В сезоні 20219/2020 гріхи Бартоломеу обговорювали особливо багато й старанно, та відбувалося це не тому, що президент став гіршим ніж раніше був, наступного літа мають бути вибори на цю посаду і тому багатьом зараз вигідно піти в опозицію до поганого керівника. Боротьба в керівництві не додала впевненості команді й призвела до провалу в кадровій роботі. Клуб примудрився розсваритися на порожньому місці з півзахисником Арутром Мело і купити досить дорого зайвого для каталонців форварда Мартіна Брайтвайта. Загалом головній команді наприкінці сезону не вистачало якісних футболістів. Мессі відверто критикував спортивного директора Еріка Абідаля. Для Лео це зовсім не типова поведінка. То трапилося через те, що команда і директорат не чули один одного.

Зараз ЗМІ змагаються у ефектності та єхидності оцінок діяльності головного тренера "Барси" Кіке Сетьєна. Посеред сезону він раптом змінив Ернерсто Вальверде і тепер має пройти усі кола знущань через безпосередню участь у, можливо, найбільшій міжнародній ганьбі клубу за усю його 120-річну історію. Біда Сетьєна в першу чергу була в нестачі комунікації з футболістами. Кантабрійця запросили, аби повернути "Барселоні" фірмову гру, футбольну ідентичність, стиль. Само по собі таке рішення посеред кампанії дуже екстравагантне, а з відсутністю взаєморозуміння нового наставника з гравцями й поготів. Кіке не виявся достатньо переконливим для лідерів, а от його помічник Едер Сарабія навпаки надто різким й агресивним. Тож з другим дійшло до прямої конфронтації, яка ніколи не принесе успіху тренеру, другого ж частенько ігнорували. Важливо, що керівництво клубу у такій ситуації просто відсторонилося від проблеми. На новому ж місці, тим паче в такому особливому за ментальністю, духом клубі як "Барселона" нікому зі сторони без підтримки не вижити, нікому й ніколи.

Тим паче Сетьєн не приховував, що результат для нього не є головним пріоритетом. Тож результату й не було. Він прагнув повернути стиль гри. Цього теж не вдалося зробити з об’єктивних причин (пауза під час пандемії) та суб’єктивних (відсутність нормальної комунікації з гравцями). Тренер та футболісти жили в різних світосприйняттях. Щось подібне було зі збірною Бразилії на домашньому чемпіонаті світу 2014-го року. Це втілилося в поразки 1:7 від Німеччини та 0:3 від Нідерландів. Луїс Феліпе Сколарі тоді був рішучим та злим, а команда ж навпаки пригніченою і розгубленою. Точок взаєморозуміння не знайшлося. Але тоді у Сколарі було хоч невеличке виправдання у вигляді низки травм, зокрема й лідера Неймара, у Сетьєна не має того.

Проте, справедливо критикуючи Сетьєна та керівництво за їхню поведінку, не варто категорично відкидати раціональність ідеї повернення стилю гри часів Пепа. Це не сліпе моління перед вівтарем "святого Кройфа" та "тіки-таки". Стиль важливий у практичному контексті. Наразі в команді є Мессі, Альба, Бускетс, Піке, усі вихованці клубу, чиї заводські налаштування є "тіки-тачними". В першій команді грають ще Сержи Роберто, Пуч, Фаті, теж люди заточені на каталонський стиль. Якщо їм буде комфортно грати у футбол, то команда від того тільки виграє. Економічна ж ситуація в клубі наразі складна, тому купувати буде важко і тоді знов доведеться звертатися до власної школи, де усе навчання побудоване на "кройфомському" стилі.

Також варто згадати, що вже після Гвардьйоли "Барселона" брала востаннє трофей Ліги Чемпіонів саме з фірмовою грою під керівництвом Луїса Енріке. Часи Ернесто Вальверде все змінили, впевнені внутрішні перемоги і відсутність міжнародних трофеїв. Вальверде мав два козирі – прекрасна фізична форма команди і налагоджені комунікації з лідерами. В Іспанії ж впевнено перемагати допомагали ще й кризові періоди у конкурентів, яких де-факто існує аж півтори штуки. Але солідність конструкції Вальверде рухнула як тільки в нинішній сезон команда увійшла в поганому тонусі. І раптом все почало здуватися. Ті самі стосунки з лідерами миттєво охолонули – ні, "Чінгуррі" не посварився з ними, просто "сенатори" спокійно спостерігали за його відставкою.

Об’єктом критики зараз став ще й Лео Мессі. В першу чергу закидають аргентинцеві, що він не лідер. Виглядає це смішно аж до гомеричного реготу. Мессі 33 і якщо він не був лідером команди в роздягальні ніколи, то дуже дивно чекати від людини повного психологічного перевтілення. Особливо дивно, знаючи що він інтроверт, коло його спілкування дуже обмежена й на контакт з оточуючим світом він йде лише за необхідності. Та сама ситуація як і у його споконвічного антагоніста (в уяві вболівальників) Кріштіану Роналду. Лідерами не стають штучно. За великим рахунком навіть наявність культового лідера ніколи не є запорукою тільки перемог.

Склад поточної "Барселони" має пережити часткове реформування. Вже готовий на вихід Іван Ракітіч. За логікою мають піти Артуро Відал, Матрін Брайтвайт. Під питанням Семеду, Дембеле і Грізманн, Фірпо. Не мало та й не тотальна реконструкція. Є ціла низка молодих футболістів, що можуть стати тією самою "свіжою кров’ю" - Араухо, Пуч, Фаті, Педрі, Тодібо, Матеус Фернандес, Трінкау. Вже підписаний досвідчений Пьяніч.

Вибір нового тренера буде важким, бо далеко не кожен, що підкреслили приклади "Тати" Мартіно і Кіке Сетьєна, здатен працювати у "більше, ніж клубі", адже для цього потрібно бути більше ніж просто хорошим тренером. А ще потрібно говорити так, аби тебе почули. Останнє, як і будь яка комунікація залежить від двох сторін – того, хто говорить, і того, хто слухає. Найпереконливіша, найхаризматичніша промова, солідні аргументи та монументальний голос спікера не дадуть нічого, якщо керівництво не налаштується на сприйняття інформації. Сьогодні ж в "Барселоні" повна некомунікабельність.

Бартоломеу обов’язково піде, можливо навіть дочасно, адже він не Лукашенко і не може пакувати в автозаки опозицію. Питання у тому, чи чутиме не тільки самого себе його наступник. Якщо ні, то роботи з поглиблення дна, про яке казав Піке, триватимуть.