Побачити Англію і померти? Акценти глядача на півфіналах Ліги чемпіонів

Перші півфінали коронавірусного сезону Ліги чемпіонів не вразили. Одному явно бракувало видовищності, інший - дуже на те схоже – достроково покінчив з інтригою. Як на мене, нам підсунули другосортний товар. І я б не кивав у бік порожніх трибун: за минулий рік ми побачили досить цікавих і яскравих матчів за відсутності глядачів на стадіоні.

Ну а кількість голів була символічно середньою. Абсолютно відповідно до гри.

• Реал - Челсі 1:1
• ПСЖ - Ман Сіті 1:2

Футбол з великої літери в Мадриді потішив нас рівно першу третину матчу. Саме в ці півгодини сталися всі чотири гольові моменти і були забиті обидва м'ячі. Додивляючись гру, згадалася назва фільму півстолітньої давності: "І дощ змиває всі сліди". Сліди гри, гідної півфіналу ЛЧ. Зрозуміло, в моєму розумінні глядача.

У Парижі було веселіше, і команди повністю вибрали норму, або якщо завгодно - необхідний мінімум небезпечних моментів біля воріт: раз за десять хвилин, в середньому. Чи не кожен з них відніс би до гольових - приблизно дві третини. Та й з цих, напевно, половину забракували б профі. Включаючи обидва голи переможців. І все ж, так-сяк, з деякою натяжкою, гра виглядала цікаво.

Гол у відповідь "Реала" на 29-й хвилині підвів риску під реальною активністю обох учасників матчу. Далі одні більше дбали про те, як би зберегти прийнятну нічию, а інші нічого не могли з цим вдіяти. Сумне видовище, насправді.

Для ПСЖ все закінчилося в середині другого тайму - коли штрафний у виконанні Мареза вивів "Ман Сіті" вперед. Плюс, природно, те, що трапилося незабаром вилучення Гуйє. А як все добре починалося ...

Як на мене, в Мадриді суперники "награли" на очевидну нічию. Тільки точніше була б нульова, а це, як відомо, в корені все змінило б. Але обидва реалізували свій другий шанс, і саме цим серце заспокоїлося. А футбольну лірику у вигляді загальних вражень, ігри за рахунком і бла-бла-бла не пропонувати. За логікою глядача, голи в такій грі - розкіш.

За цією ж логікою, "Ман Сіті" скоріше був гідний перемоги в Парижі, ніж ні. Але, якщо дивитися глобально - на весь минулий матч, а не сукупність його відрізків, то, на мій погляд, закономірністю був би єдиний забитий м'яч. І знову-таки, тоді і тут господарям легше дихалося б перед повторним виїздом. А вийшло, що вони ще й упустили свою перевагу.

При цьому команду Гвардіоли однозначно супроводжувала удача. Запишемо на її рахунок момент, коли Верратті на 56-й хвилині розминувся з м'ячем в смертельній близькості від воріт, за 1:0. А вже вісім хвилин після банальної подачі де Брюйне м'яч зрадницьки стрибнув за лінію воріт повз Наваса. Ні, в ці півтайма Фортуна рішуче була на боці гостей.

На такому тлі удар Бензема в штангу в Мадриді - квіточки. Тим паче, що через шість хвилин він же пробив точніше. До слова, цими двома епізодами він мені і запам'ятався. Не більше. Так само як і Пулішіч, Неймар, Бернарду Сілва і де Брюйне - жоден з них не претендував на статус Особистості матчу (не плутати з героєм і найкориснішим гравцем).

А частіше за інших засвітився в ключових моментах матчу знову Навас. Тільки на цей раз сейванув він лише тричі, та пропустив двічі. Ріденько, хлопці. Ні, це було не Ріо-де-Жанейро. Це були похмурі столиці Іспанії з Францією, які не особливо порадували любителя гри.

Спочатку мої симпатії були на боці, скажімо так, тих, хто програв. В першу чергу, ПСЖ. "Реал" - швидше за методом виключення. Однак обидва не показали нічого такого, щоб за них хотілося вболівати. Хіба що в ті ж перші півгодини, які здатний стерти з пам'яті наступну годину. Кращим з усієї четвірки був "Ман Сіті". Але і він де був би без фарту?

Відчуття посередності посилює рахунок, який залишає слабкі шанси невдахам перших поєдинків. Начебто для "Реала" не проблема - виграти на чужому стадіоні, та ще порожньому. Але "Челсі" цілком в змозі продовжити успішний захист свого виїзного досягнення. А скільки при цьому ми побачимо футболу - гри з воротами?

Про те ж, щоб ПСЖ виграв у два м'ячі, якось навіть і мріяти незручно. Дзеркальний рахунок? Це вже як карта ляже. Ні, ще не все вирішено, звичайно. Але в те, що гості ще менш сонячної Англії зуміють переломити хід подій на свою користь, особисто мені чомусь ледь віриться.

Це що ж виходить - побачити Англію і померти? Фіналісти вже на шляху до Стамбула, куди вирушили по-англійськи - не попрощавшись? Хотілося б вірити, що ні. Тому що чисто англійський фінал - це останнє, що мені хотілося б там побачити. Як і будь-яке інше протистояння двох представників однієї країни. Для цього є національні змагання.

Душа бажає свята. А свято відрізняється від буднів тим, що буває значно рідше. Якщо ж говорити про свято Гри, то в Лізі чемпіонів на цьому тижні його не було. Надія на Лігу Європи? Поговоримо про неї завтра ...

фото - Getty Images/Global Images Ukraine