Ліга Чемпіонів
Ліга Чемпіонів

Ліга Чемпіонів - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.

Так починався Модріч: розстріляний дідусь, батько-ополченець та Задар в облозі


Пройшовши через пекло, він став непереможним

Так починався Модріч: розстріляний дідусь, батько-ополченець та Задар в облозі

Коллаж:Marca.com

Роман Синчук Автор UA-Футбол

Напівзруйнований будинок похмуро стоїть біля дороги в маленькому селі серед хорватських гір.

Вікон у будівлі давно немає, дах протікає; в аварійному стані і сарай неподалік. У двадцяти метрах вище схилом гори навіть через 30 років після закінчення бойових дій стоїть табличка: "Обережно, міни!"

Шрами війни гояться повільно. За тридцять кілометрів звідси розкинувся курортний Задар, де щоліта тусуються тисячі іноземців. А тут, у горах, час наче завмер.

На в'їзді в село стоїть знак "Модричі". Їхній клан оселився тут так давно, що, здається, вони жили тут від створення світу – пасли кіз, ростили дітей, рибалили в озері неподалік.

У 1989 році югославський режисер Павло Беленович знімав у цих місцях документалку в стилі Discovery про балканських вовків, і в кадр, звичайно ж, потрапили місцеві пастухи - дід Лука і названий на його честь чотирирічний онук, який бадьоро перестрибував з каменю на камінь.

Ніхто ще не знав, що через два роки від їхнього маленького господарства залишиться одне згарище.

***

У 1991 році Хорватія оголосила незалежність від офіційного Белграда, і почалася велика м'ясорубка.

Гори, де мешкали Модричі, захопили серби. Їхнім завданням був прорив до узбережжя Адріатичного моря - того самого Задара, де хорвати вже встигли підняти свій прапор. Танки їхали, міни свистіли, літаки бомбили - коротше, як завжди.

Стіпе та Радойка – батько та мати маленького Луки – поїхали до Задара, де влаштувалися на трикотажну фабрику. Хлопчика залишили з улюбленим дідусем пасти кіз у глушині…

18 грудня 1991-го, близько 9 години ранку, Модріча та його отару зупинили обрівацькі четники. Вони патрулювали дорогу від хорватських сил оборони, але тих ніде не було, а вбивати страх як хотілося.

Так починався Модріч: розстріляний дідусь, батько-ополченець та Задар в облозі - изображение 1
Лука з дідусем, instagram.com/lukamodric10/

Діда грубо спитали, що він робить на сербській землі, повалили на землю, а потім, як у поганому бойовику, запропонували бігти, пустивши у слід в чергу з автомата. Старий Лука помер за 200 метрів від рідного дому.

Цього ж дня група головорізів розстріляла в сусідньому Затоні Обровацькому ще сімох старих - Петара Марічіча, Іку Модріч, Аніку Модріч, Марію Модріч, Міліцу Модріч, Ружицу Модріч та Маріана Модріча. Найстаршій жертві було 86 років.

***

Малюка Луку вночі відвезли в Задар до мами; він мало що розумів, але запам'ятав, як батько збирався на війну. Місто було в облозі.

Зараз багато говорять про майбутні суди над катами - щоб ви знали, убивць старого Модріча так і не знайшли і навіть не ідентифікували. Світ страшно несправедливий.

Може тому Лука досі не розповів дітям історію своєї сім'ї? Все, на що його вистачило – показати Івано, Емі та Софії напіврозвалений будинок у горах:

"Вони були в селі і бачили, де я жив, але я не говорив з ними про те, що сталося згодом. У майбутньому я їм це розповім, але поки краще не треба. Але я неодмінно все скажу".

Так починався Модріч: розстріляний дідусь, батько-ополченець та Задар в облозі - изображение 2
Скрін: Marca.com

Зараз діти Модріча, як і його дружина Ваня, купаються у променях футбольної слави глави сімейства. Синові та двом дочкам живої легенди буде дивно почути розповіді про те, як сотні біженців із гір оселилися у готелі "Коловаре" у Задарі; як через постійні обстріли в них зникла спершу електрика, а потім і вода; як міни і фугаси вибухали посеред міста, щоразу залишаючи кров та руйнування.

Серби атакували Задар нещадно, але місто стояло; дорога життя, якою доставляли їжу й боєприпаси, проходила через острів Паг, де хорвати засіли намертво.

Тим часом життя тривало, і шестирічного Луку відправили до школи. Через постійні повітряні тривоги діти та вчителі більшість уроків проводили у підвалах; іноді ховалася під партами, що особливо бавило малюків.

Модріч мав хист до математики, але головне, звичайно, м'яч. За "Коловаре" розташовувалася широка, вимощена бруківкою парковка, де через обстріли майже не залишилося машин. Луку звідси не могли вигнати навіть сирени:

"Коли я побачив його з м'ячем, то був вражений. Я постійно стимулював його, ставлячи проти старших хлопців, іноді переводячи в захист або взагалі на ворота, але Лука долав усі труднощі і перемагав", - згадує шкільний фізрук Альберт Равнікович.

Він був першим, хто помітив у третьокласнику талант, проте до сходження на олімп було ще дуже далеко - спершу їм всім треба було вижити.

***

Лука не стримав сліз, коли у 2018 році після прибуття до Задару колишні вчителі віддали йому його ж твір з 1993-го - у ньому майбутня зірка футболу розповідала про головну подію в житті.

"Страх обстрілу поступово минає. Гірше, що четники вбили мого дідуся. Я так любив його. Ми всі плакали… Я питав маму, чи можна взагалі назвати людьми тих, хто це зробив і змусив нас тікати з дому?" - зовсім недитяче питання від 10-річної дитини.

Як і всі діти війни, Лука дорослішав надто швидко, і як тільки в січні 93-го Задар був розблокований хорватами під час операції "Масляна", він вступив до школи місцевого клубу, де по-дорослому працював за трьох.

Його мінусом була тендітна статура - навіть найменша футболка на ньому висіла, ніби XXL. Модріч, втім, все компенсував талантом та самовідданістю. Тренери згадують, що якщо гра йшла погано, Лука відходив у центр захисту, щоб отримати м'яч і рухати його, куди треба. І це у 10-11 років!

Разом із Модрічем у школі займався його друг Даніель Субашич, з яким вони познайомилися ще на парковці за готелем. Здоров'яку спочатку більше подобався баскетбол, але зрештою він зупинився на професії футбольного воротаря. Прямо скажемо, не схибив.

У цього покоління не було дорогих бутс; їх перші щитки та форма - дешева китайська підробка; м'ячів – і то не вистачало. Зате було дике бажання вирватися з пекла війни та врятувати від нього свої сім'ї.

***

Модрічі, наприклад, прожили в "Коловаре" без мінімальних зручностей цілих 7 років, перебравшись на орендовану квартиру лише у 1998-му.

Так починався Модріч: розстріляний дідусь, батько-ополченець та Задар в облозі - изображение 3
Готель "Коловаре", Коллаж: Marca

Хоча війна закінчилася перемогою хорватів, попереду лежав довгий шлях відновлення землі, що перетворилася на руїну. Лука бачив це і працював ще старанніше, але навіть так до школи "Хайдука" його не взяли – надто субтильний.

Роздратований тренер "Задара" Томислав Башич у гніві повіз хлопця до найлютіших конкурентів у самий Загреб, і там фахівці побачили очевидне. Нехай у Луки і не було м'язів, як у однолітків, але його низький центр тяжіння дозволяв ідеально володіти м'ячем, а бачення поля вирішувало епізоди. Для старту цього було більш ніж достатньо.

Лука переїхав до столиці у 2001 році; зняв маленьку комірчину біля "Максиміру" і купив відеомагнітофон, де переглядав власні матчі – ця звичка залишилася в нього досі.

Худоба Модріча ще деякий час бентежила тренерів, але, коли він повернувся з боснійського "Зрінськи" із призом найкращому гравцеві найжорстокішого чемпіонату Балкан, скептики замовкли. Луці дали дорослий контракт - і через місяць Стіпе та Радойка переїхали до нової квартири в Задарі, про яку могли лише мріяти.

Того дня їм здавалося, що їхній син, який ще недавно буцав здутий м'ячик на парковці під звук мін, що летіли зусібіч, зробив неможливе, проте це був лише початок шляху…

***

"Війна може зробити вас сильнішими або зламати вас. Я вибрав перше. Навколо було багато страху, але з ним можна впоратися. В результаті те, що сталося, зробило мене тільки сильнішим. Людині з моїм минулим легше переносити критику та поразки у футболі", - каже Модріч у свої 36.

У розмові з The Guardian він багато і охоче розповідає про "Реал", збірну, дружину та дітей, але одне питання змусило його замислитися надовго - це питання про ненависть:

"Ви знаєте, війна не приносить нікому нічого доброго. На той час вона була, звісно, але зараз, напевно, вже не залишилося. Що трапилося – те трапилося. Тепер це просто частина життя, яку мені довелося пройти".

Глобально Лука має рацію - з минулого треба черпати силу, а злість дає лише слабкість. І все-таки він трохи лукавить, інакше навіщо цей напіврозвалений будинок у горах?

З його грішми Модріч міг би за літо перетворити його на модний особняк, музей, а міг взагалі знести до чортової матері, але натомість він приїжджає сюди, дивиться на побиті ще війною вікна, на табличку "Обережно, міни!" і їде геть. Тепер-от і дітей теж привозить.

Війна як бруд - така ж чорна та липка. При правильному підході вона додає сил, проте відтерти від неї душу навіть складніше, ніж самому в це повірити.

Оцініть цей матеріал:
Коментарі
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти
Будєм разбіратся (Київ)
Класний матеріал і на жаль резонує з тим що відбувається у нас. Модричу велика шана
Відповісти
3
0
Повернутись до новин
Коментарі 1
Будєм разбіратся (Київ)
Класний матеріал і на жаль резонує з тим що відбувається у нас. Модричу велика шана
Відповісти
3
0

Новини Футболу

Найкращі букмекери

Букмекер
Бонус