Одного разу в Кубку європейських чемпіонів. Як Селтік став найкращим на континенті

"Я хочу, щоб мене пам’ятали за футбол, у який ми грали", — так заповів Джок Стейн. Без сумніву, культовий тренер мав на увазі тріумф "Селтіка" у фіналі Кубка європейських чемпіонів проти міланського "Інтера". Минуло 55 років, а славетний для шотландців сезон 1966/67 все ще є обговорюваним — таким великим був масштаб встановлених досягнень.

***

В середині 60-х футбольна Європа відверто нудьгувала. Представники Серії А не просто встановили гегемонію в КЄЧ (три поспіль трофеї дісталися міланським клубам), а буквально пригнічували стилем, акцентованим на захист. Ніхто не сперечався — катеначчо було новаторським та принесло результат, проте не красу, так жадану для вболівальницького ока.

Багато хто б міг скептично посміхнутися — навіщо ламати інструмент, що бездоганно працює? Невже претензії доречні, враховуючи, що переможців взагалі-то не судять? Тим не менш, аудиторія хотіла бачити відкриту гру та шукала альтернативу, здатну зламати вишколену оборону італійців. Це не вдалося зробити "Реалу" та "Бенфіці", аж поки на авансцену не вийшов неочікуваний претендент — "Селтік". Неочікуваний у тому сенсі, що ним був кинутий настільки зухвалий виклик.

Роком раніше, щойно зайнявши пост керманича команди, Стейн довів, що є першокласним спеціалістом і знає, як досягти успіху — окрім чемпіонства і Кубка шотландської ліги він зупинився за крок до фіналу Кубка володарів кубків. Дійти так далеко, залишити за бортом київське "Динамо" і зчепитися з "Ліверпулем" Білла Шенклі — все це коштувало титанічних зусиль і говорило про наявність характеру.

Однак повторимося — навіть попри те, що "Селтік" навчився дивувати, мало хто розраховував, що "зелено-білі" зможуть дати гідну відповідь прагматизму кальчо. Недооцінка? Ні. Просто Джок виявився дійсно непересічною особистю.

Джок Стейн, фото - Getty Images

Вирісши у родині шахтаря, Стейн не вирізнявся дипломатичністю, особливо щодо суперників. Влаштувати психологічну атаку, натиснути там, де треба — в цьому аспекті коучу не було рівних. Водночас він не перегинав палицю стосовно своїх підопічних і загалом збудував міцну роздягальню.

Все б нічого, але Джок — протестант, яких католицький "Селтік" не переносив на дух. Втім, життя не перестає дивувати: керівництво клубу, оточене ідеологічним, радикалізованим прошарком населення, все одно ризикнуло запросити людину із фактично ворожого табору. Насправді було за що — з "Данфермліном" Стейн взяв національний кубок, а в кампанії 1964/65 його "Гіберніан" фінішував вище (4 місце), ніж "кельти" (8 сходинка). Інколи принципи слід засунути у шафку.

Джок обожнював динамічний футбол — прикметно, що впродовж розіграшу 1966/67 лише у одній лізі "Селтік" відвантажив 111 голів (і 196 усього — між іншим, тодішній світовий рекорд). Швидкість, феноменальна культура пасу, розважливість — риси, завдяки яким команда творила шоу. Його головними акторами можна назвати двох крайніх нападників — Джиммі Джонстона та Боббі Леннокса і пару центфорвардів Стіві Чалмерс-Віллі Воллес. Якщо у Ліверпулі молоді панянки втрачали голову через "The Beatles", то Глазго мало квартет, який підкорював серця не тільки слабкої статі.

Стейн допускав індивідуалізм, проте наголошував — без колективізму нікуди. Британська преса любить акцентувати на цьому увагу і називає наставника "зелено-білих" попередником тотального футболу. Сміливе твердження, у якому простежується якась частка правди, однак, на нашу думку, воно зумовлене не свідомими тактичними нюансами, а логічним процесом покращення взаємодії між виконавцями. Справа в тому, що майже вся основна обойма була уродженцями Глазго, змалечку росла пліч-о-пліч і встановила між собою неймовірну хімію. В 70-х подібну атмосферу налагодив Боббі Хафтон і його "Мальме" зовсім трошки не вистачило для перемоги в КЄЧ — дорогу перейшов "Ноттінґем Форест" Браяна Клафа.

Зібравши сплав молодості (єдиним гравцем за 30 був 35-річний голкіпер Ронні Сімпсон) та досвіду, Стейн без проблем подолав перші два раунди єврокубка. "Цюрих" (до речі, півфіналіст КЄЧ 1963/64) був розбитий 5:0, а "Нант" хоч і пробував битися, однак поступився з однаковими 1:3. Додамо, що на той момент "зелено-білі" закрили кілька нагальних питань — оформили Кубок шотландської ліги і Кубок Глазго — чим дещо розв’язали руки.

Команда ризикувала потонути у шапкозакидацьких настроях (все ж так легко давалося) і таки ледь не поплатилася за неуважність. Приїхавши до Нового Саду, "Селтік" зустрівся з шаленим пресингом югославської "Войводини", допустив серію помилок і зрештою програв — Ронні Сімпсон не впорався з правим вінґером Міланом Станичем.

Треба сказати, що осічка піднесла Джоку цінний та своєчасний урок — "кельти" опустилися на землю, згуртувалися і знайшли у собі сили, щоб переламати хід двобою. Тут віддамо належне Біллі Макніллу, який підтвердив, що не просто носив капітанську пов’язку — Цезар, як прозвали захисника, координував партнерів і працював на атаку весь матч без упину. В середині другого тайму забив Чалмерс, на 90+ своє слово сказав Макнілл — внаслідок розіграшу стандарту виграв верхову дуель і вгатив м’яч головою в сітку воріт. 2:0 — можна видихати.

"У нас була впевненість, яку ми не мали права втрачати", — згодом пояснив лівий півзахисник Джон Кларк. Опісля гравці "Селтіка" неодноразово підкреслювали — чвертьфінальні зустрічі з "Войводиною" видалися найважчими на шляху до успіху.

Доволі показово, що напередодні 1/2-й Стейн відмовився від широкого фронту нападу і змінив підхід. Стадіон "Паркхед" готувався до приїзду чехословацької "Дукли", головною окрасою якої був Йозеф Масопуст, і Джок розумів: для того, щоб його хлопці остаточно не загнулися під тягарем інтенсивного, вимотуючого стилю, пора зробити короткотривалу паузу.

"Небезпека полягала в тому, що деякі хлопці могли втомитися через надмірну кількість матчів. Ми трохи скоротили тренування і зробили достатньо, щоб утримати їх на піку розумового та фізичного стану", — розповів тренер. Як ми писали вище, Стейн тонко відчував, коли треба зупинитися — ось і зараз він повіз команду на узбережжя графства Айршир (захід Шотландії). Свіже повітря, компанійські посиденьки та заняття гольфом допомогли — по-перше, частина виконавців отримала час для повноцінного відновлення, по-друге, всі повернулися до Глазго ментально зарядженими і готовими битися.

Віллі Воллес та Боббі Ленокс святкують взяття воріт у фіналі з Інтером, фото - Getty Images

Ще один важливий пунктик — твереза оцінка ситуації. Фулбек Джим Крейґ зізнався, що "Селтік" дуже наївно сприйняв "Войводину": "Коли ми змагалися з "Войводиною", то розуміли, що це хороший клуб, але без зірок. Зате ми знали, що у Празі є Масопуст".

Проти "Дукли" "кельти" вразили мобільністю, нетиповою вичікувальною стратегією і раптовими контратаками. Зазвичай шотландці душили конкурентів, намагалися максимально близько притиснути їх до карного майданчика, а тут дали свободу, якою чехи не знали як правильно скористатися. З боку Стейна все склалося майже ідеально: на жаль, не переконав нападник Джон Г’юз, на якого тренерський штаб робив ставку, плюс, гості відзначились м’ячем під завісу першого тайму. Втім, якщо узагальнити, "Селтік" порадував потужним перформансом — Джиммі Джонстон заклав фундамент перемоги, а прудконогий Воллес записав до активу дубль.

За рахунку 3:1 Джок передбачив подальші дії чехословаків — у Празі "Дукла" вдалася до штурму (Біллі Макнілл видав один із найкращих поєдинків у кар’єрі) і обламала зуби. Поразка сильно зачепила еґо Масопуста — володар Золотого м’яча-1962 відмовився тиснути руку і втік у підтрибунне приміщення.

***

Незважаючи на подвиги "Селтіка", "Інтер" вважався беззаперечним фаворитом. Авторитет Серії А, "нерадзуррі" і особливо Еленіо Еррери автоматично схиляв шальки терезів на потрібний бік. Команда забивала небагато, але достатньо, щоб рушити далі — аргентинський алленаторе повністю довіряв обороні Бурньїч-Факетті-Гварнері-Піккі. Попереду погоду творили Алессандро Маццола, Луїс Суарес Мірамонтес (володар ЗМ-1960) та Жаїр да Коста (тріумфатор ЧС-1962).

Ці майстри спокійно розібралися з московським "Торпедо" (1:0), угорським "Вашашем" (4:1) і мадридським "Реалом" (3:0). Майже вдалося поставити підніжку софійському ЦСКА — суперники не з’ясували, хто сильніший у двох матчах, тож була призначена додаткова зустріч (серія пенальті ще не практикувалася). Швидкий гол Ренато Каппелліні, моментальна перебудова на захист — і болгари залишилися безсилими.

Інтер перед фіналом, фото - Getty Images

Тим не менш, "Селтік" вірив, що здатний посперечатися за трофей. Напередодні "Інтер" оступився у півфіналі Кубка Італії проти "Падови" і, що ще гірше, зіпсував кінцівку чемпіонату. "Зміям" вистачило б нічиєї у боротьбі з середняком турнірної таблиці — "Мантовою", але у Мантуї Еррера програв 0:1. Промахом скористався "Ювентус" — туринці здолали "Лаціо" 2:1 і таким чином випередили "чорно-синіх" на одне очко. Надії на требл розтанули на очах.

До того ж до Лісабону, де був заплановий фінал КЄЧ, "Інтер" приїхав не в повному складі — був відсутній Жаїр та зламався Луїс Суарес. Останнього Джок цінував і боявся найбільше — іспанець був архітектором атак та геніально читав гру (серед сьогоднішніх футболістів його можна порівняти хіба що з Андресом Іньєстою).

І знову ж таки — все це не давало ніякої переваги шотландцям. На прес-конференції Стейн заявив, що "Селтік" стане першою командою, яка привезе Кубок європейських чемпіонів до Британії", проте його слова викликали легку посмішку. Заради справедливості скажемо, що тренер провів ретельну дослідницьку роботу — відвідав кілька поєдинків за участю "Інтера". Але з кожним днем до наближення вирішальної дуелі його поведінка все більше нагадувала параноїдальну, одержиму Еррерою.

Справа в тому, що Еленіо також не ліз за словом до кишені, загравав зі Стейном і в підсумку його сильно образив — пообіцяв прислати літак для перегляду одного з матчів "нерадзуррі", а потім завуальовано назвав шотландця жирним. Плюс, знаючи любов італійців до співробітництва з суддями, Стейн до останнього вірив, що міланці пішли на контакт з німецьким арбітром Куртом Чаншером (ба більше, Еррера відкрито чинив тиск на бригаду через пресу). Тож не дивно, що у підтрибунці "Національного стадіону" в Лісабоні обидва фахівці зчепилися (бійці завадив голкіпер Джуліано Сарті), весь матч обмінювалися лайкою і взаємно тицяли пальці.

***

Вже на 7 хвилині "Селтік" опинився у ролі відстаючого — рефері поставив справедливий пенальті і Маццола не схибив. Втім, це не зламало плани Стейна і, як би парадоксально не звучало, тільки пришвидшило їхню реалізацію.

Селтік перед фіналом, фото - Getty Images

"Тактика не така важлива, як ставлення до гри", — пояснював Джок. Він чекав, що італійці опустяться вглиб і розумів, що за такого сценарію отримає багато вільного простору. За рівного рахунку поєдинок ризикував перетворитися на в‘язку субстанцію, а тут шотландець мав вдосталь часу і варіантів для маніпуляцій.

Здавалося б, пропускати в дебюті — погана риса, проте "кельтам" не було що втрачати. Ще одна настанова від метра, сказана за кілька хвилин до стартового свистка — "вийти і провести свій звичайний матч" — була почута правильно. "Селтік" не знітився і навпаки кинувся штурмувати карний майданчик опонента — усього здійснив 49 навісів, комбінуючи їх з дальними ударами. "Інтер" тримався, робив це якісно, але у другому таймі все ж "поплив" — через витривалість і майстерність "зелено-білих".

Еррера очікував на навалу лінії нападу, а перший гол зробив захист — "Інтер" розібрав гравців, однак прогавив лівого оборонця Томмі Гемелла, який відреагував на передачу Джима Крейга (нагадуємо, ще одного фулбека) і поклав на лопатки Сарті. Фігурував Гемелл і в другому взятті воріт — здійснив пас у бік центрхава Боббі Мердока, той вдарив і м’яч вдало потрапив у ноги Чалмерса. 2:1, вболівальники в шоці, Стейн тріумфально підійняв руку.

P.S. "Селтік" став першим клубом, що виграв усі трофеї впродовж календарного року (чемпіонат, Кубок Шотландії, Кубок шотландської ліги, Кубок Глазго та КЄЧ). Також "кельти" першими привезли КЄЧ на Туманний Альбіон і першими взяли його без допомоги легіонерів.