А скажуть: як Зоря та Динамо… Акценти на грі АЕКу з Дніпром-1

Сперечатися з табло безглуздо: головне у спорті – справді результат. І все ж я давно вже не ходжу в цей храм і не поклоняюся цьому ідолові. Життя навчило отримувати задоволення від гри, а якщо вона йде врозріз із цифровим підсумком, то не журитися з цього приводу, а лише висловлювати жаль. Так вже влаштований наш недосконалий світ, що парадоксів у ньому достатньо.

Матч-відповідь "Дніпра-1" у Ларнаці був ще більш видовищним, ніж домашній у Кошице. Після оманливого затишшя у дебюті вибухнула справжня буря – свято гри. І головна заслуга в цьому, як не дивно, належить команді, яка програла.

Так, їй треба було забивати, і кількість голів зростала кожні умовні півтайму. Але ніхто не кине камінь у команду Кучера, посмівши стверджувати, що вона цього не прагнула. Не зуміла, не вийшло, можливо, десь знову не пощастило. Але той, хто скаже: не хотіла, не бачив цього поєдинку.

Так, весла можна було сушити, вже йдучи у роздягальню у перерві, тільки-но отримавши другий м'яч у свої ворота. Але вони, як ні в чому не бувало, знову кинулися на штурм, створивши рівно стільки ж гольових можливостей, скільки їх було й у першому таймі. А всього забивати ми могли загалом разів десять. Але жодного разу не забили. Тоді як АЕК використав три свої шанси із чотирьох. Всі, крім найпершого.

Це і є різниця в класі, якого "Дніпру-1" поки що бракує. І досить кривитися: мовляв, уже й Кіпру програємо! Йому й Ліга чемпіонів добре знайома, якщо що. А до цього конкретного клубу нашому ще дорости потрібно для початку (див. той самий рейтинг УЄФА). Все банально: брак досвіду, невміння реалізувати свою ігрову перевагу. Хвороба зростання.

Якщо говорити про суму всіх небезпечних моментів за обидва матчі, то в мене вийшов рахунок 14:14. Якщо на увазі реально гольові (на мій дилетантський погляд), то 9:9. А на табло – 1:5. Як жити? На це запитання я зазвичай відповідаю: регулярно.

Як на мене, гра в дніпрян є, і це найголовніше. Зрозуміло, я говорю про гру вперед. Але через неї більшість із нас і дивиться футбол. А ззаду так, неоране поле. З городним пугалом у воротах. Не образа, це порівняння – алегорія.

Так і підмивало знову згадати про везіння. Але ні, не було його тут у такому яскравому та однозначному вигляді, як у Кошице. Про легкий рикошет у першому випадку (Сватки-3, до речі), та якийсь дивно-корявий закид у другому змусив забити останній цвях у кришку труни для наших надій на Лігу Європи, хвацько вбитий Енглезу. А те, що ми безбожно мазали щоразу, так це не про везіння – це про вміння.

І знову на футбольному полі панував угорець Д'юрчо, який фактично ініціював усі три голи – справжній злий геній для "Дніпра-1". Але, між іншим, нарівні з ним запам'ятався і кіпер АЕКа Піріч із трьома-чотирма серйозними сейвами. І це теж про щось свідчить.

У нас найпомітнішими були Бланко та Піхальонок – ті, хто намагався вести атакуючу гру команди. Іноді їм відповідав Гуцуляк. Довбик? Знаєте, якось набридло спостерігати його в ролі "стовпа", що б'є з будь-якої невигідної позиції. "Це і я так вмію!" - сказав би ваш "кумир" Бесєдін. В іграх проти АЕК від лідера Дніпра було недостатньо гостроти.

Тиждень тому я сказав вам, що поразка – жодного разу не трагедія. Ось тепер, з огляду на підсумковий рахунок, звичайно, все виглядає більш похмурим. Але, знаєте, це якась оптимістична трагедія. Ну програли, ну багато, але якось не соромно за команду, їй-богу. Хлопці билися, намагалися від і до, хоч би яким був рахунок по ходу. Як у тому анекдоті: ну жах, але не жах-жах-жах!

Тому я не ставив би ці 0:3 в один ряд з "Університатею" та "Бенфікою". Там нас таки беззастережно топтали всю гру. А тут не вийшло відмахатись. Зрозуміло, що результат на обличчі той самий. Але особисто мені вчора більше хотілося вболівати за команду Кучера, ніж тоді за "Зорю" та "Динамо". Тож це вам не це.

І так, з цікавістю чекаю на матчі "Дніпра-1" у Лізі конференцій. Лише ще раз висловлю жаль, що команда не встигне належним чином відновитися до поєдинку з "Динамо" у неділю. Крім того, що у суперника на два дні більше часу на підготовку, тепер до цього може додатись ще й психологічна яма.

Вони теж програли з тим самим рахунком, скажете ви. Ох це табло… Одна справа – спочатку розуміти, що згвалтування неминуче. І зовсім інше – бути розгромленим у грі, яку, по-хорошому, ти мав виграти. Вгадайте з двох разів, у кого зараз гірший настрій?