Вадуцем опікувався барон родом з України. Якось він зустрічався з Чорноморцем та Дніпром

За останніх 30 років традиційний представник Ліхтенштейну у єврокубкових змаганнях – "Вадуц" - тричі перетинався з українськими клубами. Вперше найсильніша команда крихітного князівства зустрілася з одеським "Чорноморцем", двічі зігравши з ним у сезоні-1992/93, вдруге – із дніпропетровським "Дніпром" у сезоні-2003/04, а втретє – у поточному місяці із "Дніпром-1". Про те, як кожного десятиліття рівень ліхтенштейнського футболу (вважай – "Вадуца") поступово зростав, свідчать результати двораундових дуелей з вищевказаними суперниками з України. Якщо керованій Віктором Прокопенком команді "моряків" за сумою двох зустрічей "Вадуц" програв з різницею 1:12 (!), то через одинадцять років поступився "Дніпру" в обох матчах з одним і тим же мінімальним рахунком 0:1. Причому, м’ячі у ворота ліхтенштейнців підопічним Євгена Кучеревського вдавалося забивати лише у заключному відрізку поєдинків. А кілька тижнів тому у першій зустрічі з "Дніпром-1" "Вадуц" взагалі здивував, змусивши суперника двічі по ходу матчу відігруватися. Та й після цієї нічиєї ліхтенштейнці чинили впертий опір українцям, яким лише у компенсований час вдалося забити переможний м’яч.

На жаль, третьої дуелі "Вадуца" із представником України не змогла побачити легендарна людина, яка прожила у Ліхтенштейні більше дев’яти десятків із свого 106-річного життя. Мова йде про уродженця Херсонщини барона Едуарда фон Фальц-Фейна, котрий відійшов у засвіти восени 2018-го.

Впродовж багатьох десятиліть він курирував спорт у країні в цілому та футбольний клуб зокрема, тому його роль у долі "Вадуца" є значною.

ІМПОЗАНТНИЙ ДІДУСЬ У БЛАКИТНОМУ КОСТЮМІ

На самісінькому початку осені 1992 року, коли футболісти карликової держави прибули в Україну для матчу-відповіді з "Чорноморцем", якраз було святкування Дня міста. Цією визначною датою для Одеси є 2 вересня, і саме так було й тридцять років тому, коли обидві команди готувались до гри. Автор цих рядків став свідком цікавої картини: у дворику Центрального стадіону ЧМП з’явився імпозантного вигляду літній чоловік у блакитному костюмі, якого супроводжували значно молодші ефектні особи слабкої статі. "Цікаво, хто це?" - відразу ж промайнуло у голові щодо одягнутого з голочки дідуся.

Невдовзі вдалося дізнатись: ним був барон Фальц-Фейн. Він прилетів у складі делегації "Вадуца" і окрім самого матчу мав також відвідати Асканію-Нову. Як виявилось, його рідний дядько, Фрідріх Олександрович, наприкінці ХIХ століття був засновником цього відомого заповідника на Херсонщині, тож такою чудовою нагодою гріх було не скористатися. А про саму Одесу, та ще й у День міста, годі й казати – барон із задоволенням її оглянув. Та й чи могло бути інакше, коли частину свого дитинства він провів у родинному будинку на одній з тихих одеських вулиць – Гоголя.

Тому самому, який зараз входить до когорти найвидатніших місць приморського міста і є одним із найулюбленіших об’єктів не тільки екскурсоводів, а й кінорежисерів. Містяни його називають "Дім з атлантами". Не злічити усіх фільмів, той чи інший епізод яких було знято поряд із цією видатною спорудою! Серед найвідоміших картин "Золоте теля", "Хвилі Чорного моря", "Зелений фургон", "Дежа вю"… В розкішному особняку Едуард Фальц-Фейн мешкав до 5 років, доки не почалася Жовтнева революція, яка змусила його родину втікати з більшовицької Одеси за кордон. Спочатку були Німеччина, потім Франція, і насамкінець Ліхтенштейн.

"ПОКЕР" ВІД ЗАХИСНИКА ТА СВІТЛИНИ НА НОВИЙ РІК

- Під час одеського матчу ми з власником "Вадуца" Фальц-Фейном сиділи разом у службовій ложі стадіону, - згадує тодішній президент ФК "Чорноморець" В’ячеслав Лещук. – Наскільки пам’ятаю, він тоді гостював в Одесі разом із своєю донькою. З його розповіді я дізнався про Асканію-Нову, у відновленні якої впродовж тривалого часу він брав активну участь. А познайомився я з бароном двома тижнями раніше у Ліхтенштейні, під час візиту із "Чорноморцем" на виїзний матч попереднього етапу Кубка кубків. У тій подорожі мене більше всього вразило знайомство з Едуардом Олександровичем, з яким ми здружилися. Разом з одним із моїх колег по клубу побували у нього вдома, куди були запрошені на вечерю після гри. До його маєтку приїхали на автомобілі, а сам будинок вразив наявністю великої кількості родинних реліквій. Щодо самого матчу, то в ньому наша команда зуміла здолати опір "Вадуца", забивши у його ворота п’ять "сухих" м’ячів. Гра-відповідь в Одесі після цього перетворилася на порожню формальність, де навіть захисник Никифоров здійснював багаточисленні рейди в атаку і відзначився чотирма голами! З тих пір контакти з боссом "Вадуца" у нас продовжились, він мені навіть прислав вітальну відкритку зі світлинами на Новий рік. На жаль, чотири роки тому я дізнався, що Едуарда Фальц-Фейна не стало. Шкода. Дуже хороша була людина: приємна, контактна, доброзичлива.

Один із провідних гравців команди Віктора Прокопенко, півзахисник Олег Кошелюк, брав участь в обох матчах із "Вадуцем". Перший з них, проведений у столиці князівства, став для гравця дебютом у єврокубках.

- Вадуц вразив мене багатьма речами, - пригадує Кошелюк. – Одна з них – готель, в якому поселилася наша команда. До того візиту у Ліхтенштейн я встиг побувати у різних країнах, однак таких вишуканих умов не зустрічав більше ніде. Готельні номери були виконані у старовинному стилі, що створювало атмосферу неабиякого затишку. Пригадується і зустріч з бароном Фальц-Фейном, з яким мала можливість познайомитись наша команда. Відразу ж було видно, що це неординарна особистість. У розмові з нами він згадав про заповідник Асканію-Нову, про своє відношення до України. Що стосується виїзного матчу із "Вадуцом", то про нашу перевагу над зовсім недосвідченим колективом може свідчити розгромний рахунок. До речі, коли він став 5:0, із міркувань делікатності та поваги до явно слабших господарів поля Віктор Прокопенко просигналізував команді: достатньо вже забивати! В домашній же грі ми "відвантажили" в ворота ліхтенштейнців сім голів, отримавши у власні лише один. Що й казати, особисто для мене дебют у єврокубках виявився напрочуд вдалим.

ВЕЛОСИПЕД, "ЗОЛОТЕ ПЕРО" ТА ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ

Після візиту "Вадуца" до Одеси пройшло чимало років, за час яких вдалося дізнатися чимало цікавого про загадкового "дідуся у блакитному". Його біографія вражає! У юнацтві він захоплювавсь велоспортом, і навіть став переможцем гонки серед студентів, виборовши звання чемпіона Парижу. На спритного і вправного Фальц-Фейна звернув увагу власник відомої спортивної газети "L’Auto", який запропонував йому спробувати себе у ролі кореспондента у Німеччині. Через чотири роки, у 1936-му, він був акредитований на Олімпійських іграх у Берліні, якісна робота на яких дозволила здобути звання "Золоте перо" у своєму виданні. Цікаво, що під час роботи на олімпійських змаганнях молодому кореспондентові довелося зблизька спостерігати за Адольфом Гітлером та Германом Герінгом, які знаходились у ложі для почесних гостей. Перший з них запам’ятався тим, що весь час посміхався, а другий емоційно вболівав за німецьких спортсменів.

Спорт завжди йшов поруч із Едуардом Фальц-Фейном. За його ініціативи того ж 1936-го у Ліхтенштейні був створений Олімпійський комітет, а у 1951-му більш ніж на два десятиліття він став президентом Асоціації велосипедного спорту цієї країни. Чимало зробив барон і для розвитку туризму та гірськолижного спорту, не забував він і про футбол. Зокрема, про столичний "Вадуц", який був багаторазовим володарем Кубка Ліхтенштейну (чемпіонат у цій країні не проводиться через надто малу кількість команд – прим. ред.). До речі, у згаданому вже сезоні-1992/93 домашній поєдинок із "Чорноморцем" став для ліхтенштейнського клубу дебютним на єврокубковій арені. А у грі-відповіді в Одесі "Вадуц" забив перший м’яч на континентальному рівні.

ЛЯЛЬКОВІСТЬ ВАДУЦА І ВЕЧЕРЯ ДЛЯ КУЧЕРЕВСЬКОГО

За одинадцять років, що минули від моменту дебюту на євроарені до чергової зустрічі з представником українського футболу – "Дніпром", "Вадуц" накопичив певного досвіду в матчах під егідою УЄФА. Відтак у сезоні-2003/04 команді Євгена Кучеревського суперничати з ліхтенштейнцями було важко. І не тільки через супротив господарів поля.

- Грати у Вадуці виявилось непросто, адже через духоту у спекотний день відчуття були не надто приємні, - згадує той візит до Ліхтенштейну один з провідних гравців "Дніпра" Олег Шелаєв. – Гра була важкою, досить в’язкою. Той матч був схожим на кубковий: коли ти свідомо сильніший, але не знаючи можливостей суперника, несподівано стикаєшся з гравцями, що володіють хорошою технікою або швидкістю. І по ходу гри починаєш підлаштовуватися під них. Багато моментів ми не створили, хоча ініціативою володіли. Однак підібратися до воріт суперника ніяк не могли. А от "Вадуц" за підтримки своїх глядачів намагався атакувати і ми пропускали випади, починали нервувати. І все ж нам вдалося забити – це сталося в кінцівці гри. Саша Радченко знайшов у штрафному майданчику іншого Сашу – Рикуна і той в дотик завершив цю атаку.

Окрім футболу, від подорожі до Ліхтенштейна у Олега Шелаєва залишилося чимало приємних спогадів. Торкались вони як самого Вадуца, так і зустрічі з Фальц-Фейном.

- Вадуц здивував мене своєю неабиякою чистотою, - згадує Шелаєв. – Я би ще сказав: своєю ляльковістю. У цьому місті все, наче на картинках – акуратно. Охайні будиночки, тротуарчики, підстрижена трава – все гарно! Там навіть немає якихось речей, до чого можна було би причепитися. Словом, хороше та доглянуте європейське місто із спокійним та розміреним життям. У Вадуці я вперше побачив, як миють асфальт та тротуарну плитку навпроти своїх будинків. Місцеві жителі виходять на вулицю і роблять це за допомогою мильного розчину та щіток. А ще мене вразив візит барона Едуарда Фальц-Фейна, якого представили нашій команді. Точно вже не пригадаю деталей: чи він сам завітав до готелю, чи його привіз посол України у Швейцарії. Барон виглядав так, наче зійшов з картини минулої епохи: манери, гарний одяг та хустина на шиї – все це показувало його аристократичність. Зберігся як для свого віку він відмінно, та й тримався достойно. Припускаю, що гостинний Фальц-Фейн запросив Євгена Кучеревського на вечерю (до речі, авторитетний український тренер теж родом із Херсонщини – прим. авт.). Шкода, що зустріч футболістів "Дніпра" із бароном вийшла дещо спонтанною. Якби нас хоча би заздалегідь підготували до неї, то ми і віднеслись би до такої предметніше: знали б, що запитати та про що поговорити. На жаль, у той час ще не було культу мобільних телефонів з функціями відео- та фотозйомки, тому світлин на згадку про візит Фальц-Фейна, на жаль, не маю. Це унікальна особистість. Навіть той факт, що він дожив до 106 років, заслуговує на повагу.

Схожі враження залишились від зустрічі з бароном і у нинішнього прес-секретаря "Дніпра-1" Вадима Тахтеріна, який у 2003-му відвідав Ліхтенштейн у групі журналістів.

З журналістами та вболівальниками, яким ФК "Дніпро" організував поїздку на матч, Фальц-Фейн зустрівся у місті, - пригадує Тахтерін. Під’їхав кабріолет, вийшов дуже модний чоловік, що виглядав значно молодше свого віку, та трохи поспілкувався з нами. Розповів про своє похождення, зв’язок з Асканією-Новою та фестивалем "Таврійські Ігри", а потім презентував власні книжки. В мене навіть зберіглася його візитна картка.

СУВЕНІРИ ВІД ФАЛЬЦ-ФЕЙНА

Перебуваючи на початку нинішнього тисячоліття у Криму, я дізнався про ще одну якість Едуарда Фальц-Фейна. Окрім його опікування спортом він давно займався меценатством. І не лише у вигляді фінансової допомоги Асканії-Новій. Впродовж багатьох десятиліть завдяки зусиллям барона до України та інших країн СНД було повернуто чимало цінних раритетів, які у різний час були вкрадені або вивезені за кордон – картини, коштовності, вироби мистецтва, книги тощо. Під час екскурсії у Воронцовському палаці в Алупці гід розповідала, що одну з картин відомого художника Едуард Фальц-Фейн викупив і передав музею палацу у дарунок. Щирість та бажання бути корисним людям з боку барона зворушувала, змушувала дивитись на життя під іншим ракурсом. Меценати із такою доброю душею у сучасному світі зустрічаються не надто часто.

Кожна нова інформація про легендарного уродженця Херсонщини і колишнього мешканця Одеси раз по раз подумки переносила мене у минуле – цікаво ж бо змоделювати в уяві бодай частку того, що випало на довгий відрізок життєвого шляху Фальц-Фейна. Та одна справа – уявляти, а зовcім інша – почути ту чи іншу історію із перших вуст. У розпал весни 2010 року, під час туристичної подорожі Європою, у мене була чудова нагода зустрітися з бароном у Ліхтенштейні. За словами гіда, яка супроводжувала нашу групу у поїздці до Вадуца, Едуард Олександрович охоче зустрічався із колишніми співвітчизниками з числа туристів. Незважаючи на досить поважний вік (на той час Фальц-Фейну було вже 97 років!), він зазвичай підходив до автобусів і залюбки спілкувався з людьми, дізнаючись про ті чи інші новини з України. Гід заінтригувала: якщо група виявить колективне бажання зустрітися з бароном, то вона може це організувати, зателефонувавши йому.

На жаль, скористатися нагодою перекинутися з легендарною особистістю кількома фразами, а якщо пощастить, то і взяти інтерв’ю, не вдалося – більшість нашої туристичної групи навіть не уявляла, хто такий Фальц-Фейн, тому потреби у зустрічі, на жаль, не виникло. Шкодувати про втрачену нагоду доводиться до сьогоднішнього дня, адже легендарних людей такого рівня і віку у світі раз-два – і обрахувався. А тоді наша туристична група задовільнилась коротким знайомством з карликовою державою, яка розташувалась у гірській місцевості між Швейцарією та Австрією.

У ліхтенштейнській столиці одну-єдину центральну вулицю Штейдле можна пройти за якихось сім-вісім хвилин. Саме на ній розташований туристичний центр і сувенірний магазин для гостей міста, який належить… так-так, Едуарду фон Фальц-Фейну, багаторічному монополісту у цій галузі. Ті, хто приїхав до Вадуца самостійно, можуть замовити собі екскурсію, яка триває всього… 35 хвилин. Цього часу цілком достатньо, аби оглянути найголовніші пам’ятки міста – Собор Святого Флоріна, національний банк, міську ратушу, резиденцію державних закладів тощо. Бажаючі можуть відвідати розташований на горі стародавній замок Вадуц, де мешкає князівська родина. Щоправда, вхід туди лише частковий.

НЕЗДІЙСНЕНЕ ІНТЕРВ’Ю ДО СТОРІЧЧЯ БАРОНА

Майже через два роки після відвідин Ліхтенштейну автор цих рядків вирушив у складі делегації харківського "Металіста" до Австрії, на єврокубковий матч із "Зальцбургом". Під час тієї подорожі я розповів про унікального барона кільком колегам-журналістам, один з яких – Валерій Пригорницький неабияк проникся цією темою. Він буквально загорівся ідеєю нашої спільної зустрічі з Фальц-Фейном з метою взяти у нього грунтовне інтерв’ю. Я був не проти, адже із Зальцбурга до Вадуца їхати потягом трохи більше чотирьох годин. Колега вже навіть розробив за допомогою інтернету найбільш прийнятний маршрут. Однак вийшло все не так, як того хотілося – через низку обставин, в яких переважали фактори із знаком "мінус", нашим планам не судилось втілитись у життя. Особисто мені знову довелося пошкодувати, що не вдалося побачитись с бароном - особливо якщо враховувати той факт, що через півроку він мав святкувати 100-річчя. Погодьтеся, зробити цікаве життєве інтерв’ю до ювілею було би досить доречно. Та ба…

З тих пір минав рік за роком, дедалі збільшуючи і без того солідний вік Едуарда Фальц-Фейна: 101, 102, 103, 104, 105… А у 2018-му, через два місяці після того, як барону виповнилося 106, його не стало. Хто зна, скільки судилося б прожити цій унікальній людині, якби не трагічний випадок. На його віллі трапилася пожежа, під час якої він задихнувся чадним газом.

Для усієї громадськості Ліхтенштейна, включаючи спортивні, культурні та туристичні осередки країни, це стало величезною втратою. Як і для "Вадуца", для становлення якого барон Фальц-Фейн за своє довге життя зробив чимало.

Чергове, третє за ліком, побачення українського клубу із найтитулованішим представником ліхтенштейнського футболу відбулося цієї осені. Цього разу у рамках групового турніру Ліги Конференцій з "Вадуцом" двічі зіграв "Дніпро-1" (2:2 в гостях і 2:1 на "своєму" полі у словацькому Кошіце). У нинішньому штабі дніпрян є троє осіб, хто пам’ятає дуелі з футболістами карликової держави 19-річної давнини – виконавчий директор Андрій Русол, тренери Олександр Грицай та Валерій Городов. Двоє перших у той час були гравцями "Дніпра", а третій – тренером. Окрім тодішнього переможного виїзду до Вадуца усі троє, мабуть, до цих пір пам’ятають і знайомство з легендарним бароном – нашої людини з Херсонщини.