Замкнене коло збірної Аргентини

Чемпіонат світу 2018 для "албі-селесте" став другим за глибиною провалом у новітній історії після краху збірної Марадони в Південній Африці 2010-го. Фактично з 2006-го, після команди Хосе Нестора Пекермана Аргентина шукає себе. Одного разу їй вдалося знайти якщо не якісну гру, то принаймні високий результат з Алехандро Сабельєю. Увесь інший час спроби налагодити командний механізм мають скромні успіхи і не важливо очолює "албі-селесте" наркоман Марадона, чи ретроград Бауза, чи прогресивіст Сампаолі. Нинішній наставник Ліонель Скалоні тренерського авторитету на батьківщині майже не має, адже до першого в кар’єрі досвіду самостійної роботи був лише одним з помічників Хорхе Сампаолі у "Севільї" та збірній.

Якщо пригледітися до його роботи, то варто відзначити, що Скалоні на відмінну від свого вчителя зміг у збірній не піддатися тиску авторитетів у роздягальні, а особливо авторитетних діячів з федерації.

2019-го аргентинці під орудою Скалоні стали третіми на Копа Амеріка. Результат, звісно, недостатній для великих амбіцій цієї команди, але тоді був помітний ігровий прогрес порівняно з чемпіонатом світу в Росії, а також частину розчарування варто було списати на програш дуже сильній Бразилії, якій вдома дещо допоміг арбітр.

З того часу Ліонель-тренер невпинно шукає шляхи підсилення гри. З ветеранів на матч проти Чилі вийшли тільки Отаменді та Мессі, Агуеро і Ді Марія з’явилися вже по ходу другого тайму. Скалоні пропагує сміливий футбол з високим захистом і раз по раз індивідуальні помилки захисників підводять його команду. З листопада минулого року в офіційних іграх Аргентина чотири рази зіграла в нічию (двічі Чилі, Парагвай, Колумбія) і кожного разу мала б брати три очки. Старт на Копа Амеріка 2021 запам’ятається гнучкістю схеми "албі-селесте", коли канонічні 4-3-3 миттєво мінялися на 3-4-1-2, а часом навіть попереду лишався один форвард Лаутаро Мартінес. От лише біда в тому, що матч він провів слабко.

Серйозні побоювання викликала спроможність Ліонеля Мессі витримати темп гри, особливо проти традиційно злих і різких чилійців. Цього разу Скалоні зміг дати лідеру команди потрібний простір, на що чимало попрацювали партнери, а Лео видав дуже якісну гру. Саме він разом Джіовані Ло Челсо та Ніко Гонсалесом найкраще виглядали на полі стадіону імені Нілтона Сантоса в Ріо. Гонсалес взагалі знахідка для "албі-селесте". Представник нині скромного за результатами "Штутгарту" в національній команді дає швидкість, якість, величезний обсяг роботи.

Проте Аргентина це в першу чергу не ідеї Скалоні, а тотальна Мессізалежність, яка не є наслідком дій самого гравця, а швидше тотального преклоніння перед ним партнерів. Вони не грають з Лео, а дуже часто спостерігають за грою генія.

До того ж варто додати й відверто невисокий рівень гравців захисту. Старенький Отаменді проводить слабкий матч, та страшно уявити що було б без нього, дивлячись муки Лукаса Мартінеса та Монтіеля.

Можливо, навіть з ними Аргентина здатна досягнути успіху, але аби це трапилося, Ліонелю Скалоні не завадить трохи везіння, аби змусити футболістів повірити в себе, а не в кожній скрутній ситуації дивитися у бік свого десятого номера. Мессі отримав десятку в збірній від Марадони і саме в часи правління дона Дієго його роль в команді стала абсолютною. За цей час збірна нічого не виграла, потрапивши у замкнене коло сподівань-розчарувань. І чи це недопрацювання Мессі? Не схоже, адже Марадоні 1986-го та 1990-го добряче допомагали партнери, хоча ніхто з них і близько не міг наблизитися до кумира нації мірою свого таланту. Зрештою, характер тієї Аргентини проявився в 1991-му та 1993-му роках, коли команда перемагала на Копа Амеріка без Марадони. З тих пір зробити це їй не вдавалося. Отже, Ліонель Мессі та Ліонель Скалоні не зможуть змінити хід речей до тих пір, коли гравці "албі-селесте" не почнуть вирішувати долю матчів, а не бути лише старанними помічниками.