Сто років по тому. Як збірна Аргентини вперше тріумфувала на Копа Амеріка

100 років тому збірна Аргентини вперше виграла великий трофей. Тоді вдома вона вперше взяла кубок Копа Амеріка. В контексті сучасних подій той чемпіонат в Срібній країні згадують чимало. Просто Аргентина втомилася чекати на великий титул, а його не було надто давно. Чемпіонами світу в останнє були 1986-го, чемпіонами Південної Америки 1993-го. Є ще олімпійське чемпіонство, проте ставлення до нього відносно скептичне та й було воно в останнє 2008-го року, коли грали Мессі, Агуеро, Ді Марія (ці троє й донині тягнуть збірну), Рікельме, Маскерано та харківський улюбленець Хосе Соса.

Цього разу Аргентина знову їде на Олімпіаду, але досить незірковим складом, а от на Копа Амеріка 2021 Мессі та компанії лишився тільки один крок до успіху. Саме через це я й вирішив згадати історію з давнини, першу звитягу "албі-селесте".

Чемпіонат Південної Америки, саме так тоді звався турнір, 1921 був вже п’ятим за ліком.

Три попередні виграв Уругвай і кожного разу у жорсткій конкуренції саме з Аргентиною. Чемпіонат 1919-го став аномальним через велику трагедію у збірній Уругваю, абсолютного фаворита першості, і титул взяла Бразилія. Аргентина стала першою країною, яка вдруге прийняла Копа Амеріка. Саме в Аргентині відбувся дебютний розіграш континентальної першості в 1916-му, тоді доля чемпіонства вирішувалася два дні, адже в перший день неофіційного фіналу проти Уругваю місцева публіка влаштувала великі заворушення на трибунах, через що вдалося відіграти тільки 5 хвилин, решту перенесли на іншу арену і наступний день. 1921-го про безпеку подбали значно більше, ніж за п’ять років до того, та й в усьому турнір було організовано солідно як для свого часу.

Усі матчі пройшли на новенькому "Естадіо Спортіво Барракас", арені яка прожила 22 роки і для свого часу була досить крутою. Розклад ігор того турніру зараз викликає максимальний подив. Перший ж матч Аргентина зіграла проти Бразилії 2-го жовтня, другий проти Парагваю 12-го, а вирішальний і останній проти Уругваю 30-го. Все для неї почалося з переможного голу Хуліо "Ель Матадора" Лібонатті. Цей розумний та універсальний нападник стане героєм турніру, а згодом першим "оріундо"* в Італії. Через вік він не встигне потрапити до золотої команди 1934-го року, проте його статистика у "Скуадрі Адзурі" вражає – 17 ігор, 15 голів.

Найцікавішим був ажіотаж навколо ігор. Квитки тоді продавалися зовсім не за дешево і трохи про економіку змагань ми ще поговоримо. Матчі рідної збірної для мешканців країни були найдорожчими і навіть за цих умов з Росаріо кожного дня виїжджали до Буенос-Айресу три тисячі вболівальників, які потім вже о 18-00 їхали після гри додому.

Національна команда Аргентини весь час була в режимі зборів. Задля підтримки команди були задіяні ледь не усі відомі діячи мистецтв того часу. Особливо актори, гумористи. За цей місяць футболісти побачили стільки вистав, соло-концертів та фільмів, скільки не могли побачити до і після чемпіонату. Можливо, ми маємо справу з першим масштабним футбольним проектом з глобальною підтримкою команди – усе заради успіху.

Якщо для Аргентини чемпіонат стартував з важкої перемоги, то Уругвай взагалі програв Парагваю, що було сенсацією неймовірною. На той чемпіонат "селесте" повезли дещо знекровлену через травми та конфлікти команду, проте вона все одно була фаворитом. Отже, до вирішального матчу уругвайці підійшли з відставанням у два очки (ціна перемоги), голи тоді не рахували, отже якщо б вони перемогли господарів, то грали б додатковий матч.

На вході до арени перед грою Аргентина – Уругвай роздавали листівки наступного змісту.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ, АБО ЩО ВБОЛІВАЛЬНИКИ МАЮТЬ ЗНАТИ ПРО НЕДІЛЬНИЙ МАТЧ

• Не вибігайте на поле. Поліція має діяти рішуче.
• Заспокойте надто гарячих поруч. Їх образливі крики заважають збірній.
• Аргентинці! Ентузіазм, спокій і культура!
• Боягузи ображають. Патріоти аплодують. Аплодуйте хорошій грі. Арбітр покарає винних.
• Будьмо культурними, аплодуючи нашим гравцям, не ображаючи суперників.
• Заздалегідь просимо вибачення за помилки судді, вони не є навмисними.
• Минулої неділі уругвайці підтримали своїх гравців, як це саме завжди робить аргентинський народ.

Цікаво що перед фіналом інші учасники чемпіонату бразильці та парагвайці зіграли благодійний матч. Вирішальний поєдинок викликав неабиякий ажіотаж, офіційно було продано 25 тисяч квитків, тобто усі. Але у багатьох звітах йдеться про 40 тисяч вболівальників і це не підрахунок на око, було багато різних соціальних квитків без місць. Для арени, яка мала офіційну місткість 25 тисяч, цифри досить реальні, тим паче для тих прадавніх часів футболу. Про надто велику концентрацію вболівальників говорить те, що один з них помер від задухи і восьмеро потрапили до шпиталю у наслідок зачавлення.

Квиток на фінал на найдешевші сектори коштував 50 песо, середня заробітна платня у Буенос-Айресі була 150, в іншим містах, а тим паче селах, менша.

Також були свої нюанси того супер-матчу. На церемонію відкриття винесли прапори п’яти держав учасниць турніру, але участь брали лише чотири, Чилі відмовився перед стартом через внутрішній конфлікт у федерації.

У вирішальному матчі забив Лібонатті і щонайменше є дві версії, як він це зробив, але чи важливе це все для прадавнього футболу? Аргентина перемогла й найкращим гравцем турніру оголосили кіпера господарів Амеріко Тесоріере, до середини 40-х він був абсолютно найкращим у регіоні за усю історію. Тобто Бразилія вигравала Копа Амеріка, Уругвай чемпіонат світу та дві Олімпіади, які ФІФА офіційно прирівняні до світових чемпіонств, але найкращим голкіпером лишався Тесоріере. Амеріко виграє ще Копа Амеріка 1925. Велич Тесоріере підкреслює те, що на континентальній першості 1924 він не пропустив жодного голу, як і 1921-го, одначе чемпіоном не став. 1924-го його команда двічі зіграла у нічию і відстала від Уругваю, основу якого складали світові тріумфатори 1930-го.

На першу перемогу збірної у великому турнірі аргентинська публіка відреагувала дуже щиро та позитивно. Після своїх улюбленців підкидали у повітря гравців збірної Уругваю і навіть ловили. Згодом дійшло до того, що урочисті підкидання влаштували й футболістам збірних Бразилії та Парагваю. Останніх спіймали у парку й ті готові були до бійки, але раптом отримали свою долю пошани. Ось так весело завершувався той турнір.

Цікавими є цифри у грошовому контексті. Так за турнір було зароблено на продажу квитків (шість матчів, стадіон на 25 тисяч місць) 147 тисяч доларів, нині еквівалент цього трохи вищий за два мільйони доларів. А от чистий прибуток турніру сягнув лише 48 тисяч доларів, що зараз важить 721 тисячу. Начебто цифри не вражають, але, насправді, для маленького турніру у бізнесі, який тільки починав свій розвиток, це були хороші гроші. Вперше в Південній Америці можна було справді заробити на футболі. До речі, усі чемпіони та арбітр матчу отримали по золотому годиннику.

Нині все інакше – цифри преміальних, порожні трибуни і стомлена очікуванням титулу Аргентина. Минуло сто років.

*Оріундо - натуралізований футболіст італійського походження.