Чорна субота. Що за клуб вперше вилетів з АПЛ

«Астон Вілла» вилетіла з Прем'єр-Ліги. Прості п'ять слів, за якими ховається трагедія національного масштабу. Цей клуб доклав руку до створення британського футболу, він зміг створити справжнє диво і його любили мільйони людей за межами Бірмінгема. UA-Футбол розповідає, який клуб втратила Англійська Прем'єр-ліга.

«Астон Вілла» – один з клубів, які стояли біля витоків самого футболу. Офіційно заснований він був у 1878-му році і не раз опинявся в ролі найстарішого клубу ліги, в якій виступав: раніше з знайомих імен з'явилися тільки «Ноттінгем Форест», «Болтон», «Сток», «Редінг» і «Шеффілд Уенсдей» . При цьому «Вілла» не животіла десь на задвірках, а відразу почала претендувати на провідні ролі.

Саме в «Астон Віллі» бос першим вирішив, що досить клубам задовольнятися одними матчами Кубка Англії й різними комерційними зустрічами. Вони постійно переносилися, зривалися, що не давало спиратися на фіксований бюджет. У 1888-му Вільям Макгрегор, бізнесмен і за сумісництвом керівник «Вілли», домовився з босами (тоді ще нікому не приходило в голову називати їх президентами) інших видних команд про створення Футбольної Ліги. Список її учасників варто пам'ятати кожному любителю футболу:

«Астон Вiлла»

«Аккрiнгтон»

«Бернлi»

«Блекберн Роверс»

«Болтон Вондерерс»

«Вест Бромвiч Альбiон»

«Вулверхемптон Вондерерс»

«Дербi Каунтi»

«Ноттс Каунтi»

«Престон Норт Енд»

«Сток Сiтi»

«Евертон»

Так, жодного нинішнього топ-клубу і всього 4 учасники поточного сезону АПЛ. Хоча «Бернлі» стукається в еліту, а «Дербі» та «сови» з Шеффілда можуть зарубатися в плей-офф… Не всі учасники потягнули топ-рівень: «Сток» два роки поспіль займав останні місця (в першому просто ніхто не вилітав), тоді як «Аккрiнгтон» вилетів з еліти на шостий рік і перестав існувати в 1898-м. Перший чемпіонат без жодної поразки виграв «Престон», і щоб повторити це досягнення, довелося чекати появи в «Арсеналі» Венгера.

«Астон Вілла» дебютну першість закінчила другою, але першого чемпіонства довелося почекати. Підтримка Макгрегора привела до першої команди-династії в історії футболу: в 1894-1900 рр. «Вілани» виграли п'ять чемпіонста і два Кубка Англії! Бомбардир Джон Дейві, який забив в той час за клуб 187 м'ячів, до сих пір залишається в трійці кращих голеадорів в історії клубу. «Астон Вілла» взагалі одна з небагатьох команд, у якій вся перша десятка бомбардирів закінчила грати до початку телевізійної ери.

До тренерів в сучасному значенні цього слова Гра ще не доросла, але у великій «Астон Віллі» величезну роль грав Джордж Рамсей. Як гравець і секретар-менеджер він віддав клубу неймовірні 50 років, і саме він знаходив гравців і комплектував команду. Хоча в XX столітті «Вілла» дещо відійшла в тінь, вона ще встигла виграти Кубок-1905 і чемпіонат-1910. Останній титул був завойований з величезною перевагою, у «Ліверпуля» і «Ньюкасла» не вийшло навіть поборотися… а через рік помер Макгрегор.

Роль цього президента настільки велика, що у «Вілла Парк» йому стоїть пам'ятник. Він нагадує не тільки про те, що за Вільяма клубу не було рівних, а й про те, що всім його послідовникам не вдалося навіть наблизитися до нього за рівнем успішності. Відразу після Першої Світової «вілани» виграли Кубок Англії, але за наступні півстоліття завоювали всього два Кубка (один з них – перший в історії розіграш Кубка Ліги). Довелося задовольнятися небажаною, але гідною роллю середняка: тільки в «Евертона» на даний момент більше сезонів в еліті (112), ніж у «Вілли» (104).

Проте ще раз стати найкращою і явити світу казку, в порівнянні з якою навіть нинішній «Лестер» – пародія, «Вілла» змогла. У 1974-му вона була середняком другого дивізіону, який недавно виступав в третьому, коли її очолив Рон Сондерс. В активі у менеджера були два фінали Кубка Ліги з командами нижчих дивізіонів, в пасиві – нудний стиль гри і жорсткий, «застарілий» стиль управління командою. Сондерс не вибирав суперників, був далекий від тактичних вишукувань, і взагалі його улюбленою фразою було «Робіть все те, що ви робили минулого тижня, і все буде добре». Проте, цих слів було достатньо для досягнень, про які вболівальники «Вілланів» перестали вже й мріяти.

Коли дивишся, скільки футболістів Сондерс задіяв у чемпіонському сезоні-1981, думаєш, що це помилка. Чотирнадцять – включно з тими, хто провів на полі хоч хвилину (втім, таких і не було)! Сім футболістів відбігали від свистка до свистка все 42 матчі чемпіонату, ще троє зіграли 36 і більше. З точки зору ротації це було перебором (або, скоріше, недобором) навіть на ті часи, і «Віллі» передрікали провал до самої кінцівки. Крім того, вона діяла в дуже прямолінійному стилі, й легендарні «Ліверпуль» Пейслі разом з «Іпсвічем» Робсона викликали набагато більше симпатій.

Але довжелезні на ті часи серії – дванадцятиматчева безпрограшна й семиматчева переможна – переважили все. Хоча з усієї команди тільки воротар Рiммер зіграв один (!) матч за збірну, «вілани» змогли дотягнути, дотерпіти до фінішу на першому місці. Заради справедливості варто сказати, що суперники вигравали інше: «Ліверпуль» в тому сезоні привіз до музею Кубок Чемпіонів, а «Іпсвіч» - Кубок УЄФА. «Вілла» стала лише третьою за забитими, але менше за всіх пропустила, а Рiммер зіграв 14 матчів на нуль.

У наступному сезоні «Вілла» бовталася в нижній половині таблиці, зате… зуміла залишити на острові Кубок Чемпіонів. Криза в перші півроку був настільки жорстокою, що на посаді не втримався навіть Сондерс – тренер подав у відставку через розбіжності з керівництвом. Але його колишній асистент Тоні Бартон ідеально проявив себе в умовах кубкового турніру. В єврокубках «Вілла» пройшла берлінське і київське «Динамо» (помилки Чанова в Англії – сумний етап його великої кар'єри), потім «Андерлехт», а в фіналі обіграла 1:0 «Баварію»!

Для всіх учасників ті перемоги стали сном у літню ніч. Сондерс вилетів iз двома наступними командами, після 1982 го не дав жодного інтерв'ю (!) i вдарився в релігію. Бартон був звільнений з «Вілли» через два сезони після КЕЧ, незабаром пережив серцевий напад і закінчив тренерську кар'єру. Головною надією тієї «Вілли» був юний форвард Гарі Шоу, футболку якого після Суперкубка УЄФА з «Барсою» (останній великий трофей в історії клубу) захотів сам Марадона – але його кар'єру в 22 роки обірвала травма коліна. Більша частина складу була віковою, і всього через 6 років після перемоги в Кубку Чемпіонів «Вілла» вилетіла до другого дивізіону. Один з гравців тієї команди Денніс Мортімер правильно назвав її «Nobodies Who Became Somebodies».

Останній ключовий момент в історії «Вілли» відбувся в 2006-му році. Тоді бірмінгемський клуб ледь не вилетів з АПЛ (16-е місце), але був придбаний американським магнатом Ренді Лернером. Він хотів у Лігу Чемпіонів: запросив одного з наймодніших тренерів того часу Мартіна О'Ніла, став набирати дорогих гравців (Даррен Бент за 18 мільйонів фунтів, Стюарт Даунінг за 12, Ешлі Янг за 10, Мілнер за 10-12)… Уже в 2007-му «Вілла» почала боротися за першу четвірку.

В Англії існує термін «улюблена друга команда» – той колектив, якому симпатизуєш першим після свого місцевого клубу. Всі роки співпраці О'Ніла і Лернера (2006-2010) «Вілла» була саме таким, симпатичним для всього острова клубом. Вона була останнім колективом, який робив ставку на традиційний британський футбол і при цьому боролася не за топ-12. Янг і Даунінг випалювали бровки, Мілнер і/або Баррі вигравали боротьбу в центрі, Агбонлахор обіцяв вирости в справжню зірку… True british football, в Англії він усім подобався.

В Англії подобався, а Лернер, цілком ймовірно, зараз кусає лікті, згадуючи про ставку саме на британців. «Віллі» для підйому в верхню половину таблиці довелося зібрати у себе всіх найперспективніших (адже Руні і Джеррарда заманити вона, ясна річ, не могла) – і дуже сильно переплатити за трансфери і зарплати. Простий закон ринку: англійських талантів мало, через високу конкуренцію витрачати на них довелося багато. Якби двері в Лігу Чемпіонів вдалося вибити з ноги, історія могла б піти іншим шляхом. Але…

У 2008-10 рр. «Вілла» зайняла три поспіль шостих місця – з постійною боротьбою за ЛЧ, але також з невтішним результатом. Конкуренція в АПЛ тоді була не рівня нинішнiй: по три команди виходили до півфіналу самої Ліги, а не «брали участь» заради призових. А в 2010-му намалювався потужний конкурент в особі «Ман Сіті», який за схожою ціною закупився іспанцями, аргентинцями – і обігнав бірмінгемців, як стоячих.

«Вілла» загрузла в боргах, а Лернеру набрид проект. Всі видатні футболісти пішли в топ-клуби, за багатьох вдалося виручити великі гроші (Янг і Даунінг були продані з наваром, по 20 млн за кожного), але навіть відносного посилення не було. «Віллани» перетворилися в один iз найбільш депресивних клубів Англії: тим, що згадував Кубок Чемпіонів, але не мав шансів навіть пограти в єврокубках і легко розлучався з лідерами. Сезон-14/15 приніс фінал Кубка Англії, але єдиним його наслідком став продаж Бентеке й Делфа без будь-якої заміни. На п'ятому році нудної боротьби за виживання «вілани» покинули елітний дівізіон.