"Я повинен думати про футбол по 18 годин на день". Що любить і ненавидить Антоніо Конте

Кілька місяців тому журналіст британського GQ Аластер Кемпбел взяв інтерв'ю у головного тренера "Челсі" Антоніо Конте. Але розмову вдалось оприлюднити лише на початку минулого тижня, коли стало відомо - видання визнало італійця Людиною року. Усі бадьорі деталі уже чекають вас нижче.

---

Він вів “Ювентус” до слави в Лізі чемпіонів, тренував національну збірну своєї країни на чемпіонаті світу, а в першому сезоні разом із “Челсі” виграв АПЛ. Італійський тренер-натхненник Антоніо Конте отримав нагороду Людина року від британського журналу GQ в номінації Особливе досягнення.

Я б волів на час матчу прикріпити до Антоніо Конте вимірювач серцебиття. Менеджер “Челсі” святкує голи та перемоги настільки ж дико, як і гравці та фанати. Хоча вимірювач дистанції теж був би доречним. Чи є ще один тренер, який ходить і бігає, штовхається і тупцює ногами, вигукує і кричить, переконує і умовляє так само як він? Конте - це феєрверк. І такий самий він на тренуваннях.

Тому в дощову післяобідню пору під час передсезонних зборів на базі “Челсі” в Кобгемі було невеличким сюрпризом побачити як він може сидіти на одному місці довго і говорити про своє життя, моду, їжу, сім’ю і, понад усе, про футбол. Про його команду, його одержимість грою та любов і ненависть до своєї роботи.

Одягнений у клубний тренувальний костюм із вибитими ініціалами, він був схожий на атлета. Він, ввічливий і привітний, попросив вибачення за запізнення - затримався через обговорення придбання нового гравця. Також він запропонував мені приготувати собі каву на химерному апараті в його охайному офісі. Коли йому хтось телефонує, він переводить мобільний у беззвучний режим і відкладає на інший бік.

Я намагаюсь добре одягатись. Люблю ходити в класному костюмі вздовж лінії технічної зони.

Він також вдумливий. І як ви побачите згодом, поведінка під час гри - це його метода. Все для того, щоб спонукати гравців жити своїм футболом так само як це робить він. Настільки ж сильно.

Щось в цьому є правильне. Колишній півзахисник “Ювентуса” тричі поспіль перемагав у Серії А, тренуючи свій колишній клуб. Але при всій своїй любові до батьківщини, за збірну якої він виступав і яку тренував, Конте визнає - найважчою лігою світу є Прем’єр-ліга. З цієї причини він був такий щасливий, коли отримав запрошення від “Челсі”. І попри кілька злетів та падінь на шляху, він в перший же рік роботи привів свій новий клуб до титулу чемпіона.

Через це GQ і визнав його Людиною року.

---

Чи можна сказати, що ви - модник?

Намагаюсь одягатись добре. Не лише зараз в “Челсі”, але протягом усієї кар’єри. В клубах чи національній команді в Італії - люблю ходити в класному костюмі вздовж лінії технічної зони.

Ви та Хосеп Гвардіола почали тренд на ці застібнуті на ґудзики кардигани. Це та річ, яка робить їх модними.

О, так. Це не найважливіша річ. Але думаю, менеджер повинен бути елегантним.

На межі технічної зони, я не помічаю на вас костюм, оскільки ви завжди рухаєтесь, бігаєте, вказуєте, кричите.

У цьому весь я. Такий мій характер.

Чи одягали ви коли-небудь на себе вимірювач серцебиття, щоб зрозуміти наскільки високим воно може бути під час матчу?

Ні, не робив такого ніколи. Але, звісно, моє серцебиття протягом матчу б’ється з високою інтенсивністю.

Уся ця ваша емоційна поведінка, вона для вас чи для гравців?

Це для них. Завжди намагаюсь тримати напругу високою для гравців.

Але чи можуть гравці вас почути?

(сміється). Коли новий тренер приходить у новий клуб з новими методами та ідеями, гравців повинні адаптуватись. Це нелегко для них і для мене. Але мій стиль тренування передбачає настільки багато порад, наскільки це можливо. Тому вони знають, що потрібно робити в будь-який момент. Все своє тренерське життя я однаковий - завжди на боковій лінії. Я весь час у грі. Зосереджений. Живу своїм футболом на повну і хочу того ж від гравців.

Сьогодні в грі ти не маєш часу на контроль м’яча, на те, щоб роздивлятись, де твій суперник.

Але чи усвідомлюють вони, що ви говорите?

Спочатку, мабуть, ні. Тому що, вони не звикли слухати та чути таким чином під час гри. Але помаленьку вони адаптовуються.

Чув, що під час тренувань ви такий же - говорите, розповідаєте, вказуєте?

Так, це я. Така підготовка. Коли під час гри трапляються якісь моменти, я хочу, щоб гравці знали як діяти. Тому, що ми багато часу на тренуваннях займаємось таким.

Наскільки футбол змінився з того часу, як ви були гравцем?

О, дуже змінився. Дуже-дуже.

Став складнішим?

Так. Тому, що зараз бути топ-гравцем, бути талановитим - це залежить не лише від твоїх навичок. Ти повинен бути швидким, сильним і дійсно витривалим. Раніше так не було, тиск не був таким же. Сьогодні твоя швидкість повинна відповідати твоєму рівню, твоїй якості як гравця. А мати і швидкість, і якість непросто. Зараз в грі ти не маєш часу на контроль м’яча, на те, щоб роздивлятись де твій суперник. Він завжди поряд. Тому ти повинен думати швидко і знати, що ти маєш зробити. Ось чому тренування такі важливі і чому я роблю їх такими інтенсивними.

Я люблю вивчати все: як бути небезпечним під час атак, як гравцям діяти без м’яча, де вони повинні перебувати.

Мій син працює у “Вест Гемі”. Каже, що у вас репутація видатного тактика. Що це означає насправді?

Це важко пояснити. Але для мене це все пов’язане з навчанням. Я люблю вивчати все: як бути небезпечним під час атак, як гравцям діяти без м’яча, де вони повинні перебувати. Тактика, яку ти просиш гравців виконувати, приходить через оце навчання. Ситуацій дуже багато і вони змінюються під час гри: ти змінюєшся, щоб захищатись; змінюєшся, щоб швидко повернути м’яч. Не завжди все однаково. У тебе є план і ти намагаєшся підготувати команду за ним. І перед тим як розпочати гру, гравці знають ситуацію, яку я передбачаю, і розуміють як потрібно змінюватись.

Тому, коли ви злитесь на гравця, то це через те, що він діяв не за планом, який ви пояснювали на тренуваннях?

Я не злий. Я - зосереджений. Я справді концентруюсь на грі. Але якщо ви бачити мене таким, це означає - щось йде не так і я намагаюсь змінити це.

Андреа Пірло говорив, що у вас алергія на помилки. Мені це подобається.

(сміється). Я стараюсь уникати будь-яких помилок. Намагаюсь підготувати своїх гравців і підвести їх до гри у найкращих кондиціях. Якщо ви побачили помилку під час гри - уже пізно. Ви повинні передбачити це і підготуватись.

АПЛ - найінтенсивніша ліга. Без сумнівів

Яким було ваше найбільше враження від ігор в Англії?

Атмосфера. В Англії ти можеш вдихати її кожної секунди.

Більше, ніж в Італії? Може це тому, що на матчах більше фанів гостей?

Тут це завжди як фестиваль якийсь. І зазвичай місцеві фанати і фани гостей є близько одні до одних. В Італії важко таке побачити, щоб вболівальники були разом - там набагато більше поліції. Коли ми виграли у “Мідлсбро”, то були близькими до перемоги в лізі, а вони втратили шанси залишитись в АПЛ. Але я побачив як їхні фанати аплодували своїм гравцям навіть на їхній половині поля. Це було чудово. В останній грі сезону проти “Сандерленду”, який вилетів тижнями раніше, їхні фанати теж були там. І вони були неймовірні.

А чи справді це найважча ліга чи ми себе трохи підвищуємо?

Ця - найважча, найінтенсивніша, найскладніша ліга. Тут без сумнівів. В Іспанії є дві команди, які можуть виграти. Це “Реал” і “Барселона”. Час від часу “Атлетіко”. В Італії це лише “Ювентус”. В Німеччині - “Баварія”. Окей, “Боруссія” Дортмунд зробила це разом із Клоппом. Але здебільшого це “Баварія”. У Франції є “Парі Сен-Жермен”, “Монако” на один сезон. Але тут є мінімум шість клубів, які думають про виграш титулу чемпіона. “Манчестер Сіті”, “Манчестер Юнайтед”, “Ліверпуль”, “Арсенал”. “Тоттенгем”..

І “Челсі”?

І “Челсі”, звісно ж.

Вигравши лігу один раз, наскільки важко буде повторити досягнення?

Вигравати в Англії, перемагати в лізі так важко. Лише одна команда може виграти титул. Тому важливо нам усім віддавати усі сили і робити свою роботу якомога краще.

Команди з низів таблиці у нас набагато кращі за команди з низів таблиці в інших лігах?

Так. Погляньте на розміри перемог в Іспанії. Там великі перемоги з різницею в шість, сім м’ячів. Такого ви не побачите багато в Англії. Тут немає простих ігор. Жодної. Це означає, що командам з Іспанії чи Італії легше проводити ротацію при виступах в чемпіонаті і Лізі чемпіонів. Там є ігри, де ти можеш розслабитись трохи. Тут таке неможливе. Простих ігор просто не існує. Це так важливо, щоб гравці це розуміли. В іншому випадку, ти б втрачав очки там, де не мав би втрачати, і на цьому б усе скінчилось.

На вашу думку, наскільки проблемною для збірної Англії є велика кількість іноземців у чемпіонаті?

Це не є проблемою абсолютно.

Це ж стосується тренерів. Коли я востаннє це перевіряв, у топ-п’яти лігах італійських тренерів було більше, ніж представників інших національностей: 21 італієць, 20 іспанців, 13 німців, 4 англійці. Чому так?

Не знаю, але ми, італійці, повинні гордитися цим.

Де медіа суворіші: в Англії чи Італії?

В Італії ми маємо три газети, які пишуть виключно про футбол і ні про що інше. Таким є життя для багатьох людей. Тому тиску там достатньо. Багато хто вважає, що знає твою роботу краще за тебе. Тому намагаються сказати хто і як має грати.

Поки не знаю когось, я сором’язливий. Коли ж познайомлюсь, то відкриваюсь. Та на початку я багато не говорю. Люблю слухати.

Чи відчуваєте ви, що могли б гуляти містом частіше, якби не набридливі люди?

О, люди зупиняють тебе і просять фото або автограф, але робити це - задоволення.

Чи подобається вам чути як натовп співає ваше ім’я “Ан-то-ні-о”?

Так, це прикольно. Вперше це було вдома на грі з “Евертоном”. Я не чув цього, бо був сфокусований на грі. Але мій тренер по фізпідготовці сказав: “Ей, тренере, фани наспівують твоє ім’я”. І я підняв руки, щоб поаплодувати. “Антоніо, Антоніо, Антоніо” (сміється).

Коли ви бриєтесь зранку, то наспівуєте своє ім’я, дивлячись на себе в дзеркало?

Ні, ні (сміється). В ситуаціях такого типу я трохи сором’язливий.

В ситуаціях, коли вони наспівують ваше ім’я?

Так. Я доволі потайний. Поки не знаю когось, я сором’язливий. Коли ж познайомлюсь, то відкриваюсь. Та на початку я багато не говорю. Люблю слухати.

Але на тренуваннях ви ніколи не перестаєте розмовляти.

Таким є мій персонаж на тренувальному майданчику.

Але чи сприймають все це гравці?

Такий мій тренерський стиль. І коли я на тренуванні, то намагаюсь давати поради постійно. Пояснюю тактичні моменти, як правильно рухатись. Допомагаю гравцю зрозуміти правильний момент для пресингу, оглянутись і знайти простір. І я говорю багато, бо хочу тримати інтенсивність на висоті. Не кричати, але говорити, розмовляти.

За межами футболу ви також завжди розмовляєте і сповнені енергії?

Я завжди однаковий. Сильний характером в роботі і в особистому житті. Є лише одна людина, яка може мене заспокоїти. Це моя дочка. Лише вона єдина.

Не ваша дружина?

Інколи вона може мене зробити злішим (сміється).

Думаю, вам варто сказати “експресивнішим”, а не “злішим”.

Я жартую. Люблю бути зі своєю сім’єю. Цей рік буде кращим, бо вони переїжджають до Англії з Італії. Та це не легко, оскільки ця робота така інтенсивна. Мої думки постійно з футболом.

Я народився з м’ячем в утробі своєї матері.

Ви це буквально?

(киваючи) Думаю, що так.

Вам сниться футбол?

Мені не сниться багато снів, бо мало сплю. Може 4 чи 5 годин. Коли йду спати - думаю про футбол. Коли прокидаюсь о 5-й чи 6-й ранку, то починаю знову. Я вже думаю про футбол ще навіть не розплющивши очей. Багато моїх найкращих ідей приходять мені в голову саме в цей час, коли я ще не підвівся із ліжка.

Настільки одержимі? Це одержимість?

Так. Думаю, ви маєте рацію.

Що ви робите за межами футболу?

Можу подивитись фільм з дружиною і дочкою. Понад усе люблю поїсти вдома, бо моя дружина - хороша кухарка. Нічого витонченого, просто італійська їжа. Люблю її страви. Або йдемо в ресторан. Коли у мене вихідний, я відвідую різні частини Лондона.

Бути без футболу весь день неможливо.

Здивований, що у вас є вихідні.

Інколи я влаштовую собі вихідні, оскільки потребую їх.

Але ви продовжуєте думати про футбол?

Важко не думати про футбол. Бути без футболу весь день неможливо. Думки постійно працюють.

Ви таким же були, коли грали?

Ні. Коли я був гравцем, було по-іншому. Моя робота закінчувалась разом із закінченням тренування. Це абсолютно різні речі. Коли ми повертались після літньої перерви, нас запитували: “Як твоя відпустка? Сподобалось?”. Але тренеру відпустка без роботи важко вдається. Як тільки сезон закінчується, він повинен готуватись до нової кампанії. Купляти і продавати гравців, когось відправляти в оренду. Телефон завжди гарячий. Хтось хоче покинути команду, тому це ніколи не припиняється. Це сумно, бо інколи тобі треба відпочити від усього цього.

Але чи можете ви жити без цього?

Ні. Футбол - це моє життя. Я народився з м’ячем в утробі своєї матері. Мій батько був футбольною людиною. Він був моїм першим тренером, першим босом, першим екіпірувальником.

А ваша дружина любить футбол?

Ні.

Але ж вона відвідує ігри?

Так. Моя дружина та її родина не любили футбол, насправді. Вони займались іншими речами на вихідні. Але зараз вони змінили свої звички. Тепер її батько - перший, хто дивиться матчі і навіть намагається дати якісь поради, сказати, що маю робити (сміється).

Що ваша дружина думає про ваші забіги вздовж бокової лінії?

(сміється) Дружина знає мене дуже добре. Я почав зустрічатись із нею після того, як закінчив грати. Тому вона знає мене лише як тренера. Перед початком сезону в “Челсі” вона глянула кілька колишніх ігор, а потім сказала: “Антоніо, гравці з попередньої команди тебе слухали, а ці не слухають.”

Вона мала рацію?

Частково. Це був початок сезону. Непросто, коли ти прибуваєш і змінюєш стиль тренування, перебуваєш в кожному ігровому моменті, змушений всюди консультувати.

Чи легко було тренувати вас як гравця?

Так. В усіх обставинах я знаходив себе. Аналізував свої дії і запитував: “Чи віддаюсь я повністю?”. Я робив це, бувши гравцем, і роблю це зараз як тренер.

Чи не кажете ви це тільки тому, що хтось із ваших гравців може прочитати інтерв’ю?

Ні, я завжди так робив. Я заглядаю всередину себе завжди і робив це як гравець.

Я завжди відчував, що буду займатись цим. Що це стане моїм життям. Та інколи я ненавиджу це. Інколи я ненавиджу цю роботу, бо через це ти втрачаєш своє життя.

Хто був найкращим гравцем з тих, з ким вам доводилось грати?

Зінедін Зідані і Алессандро Дель П’єро.

Хто ваші герої в грі?

Це завжди мої гравці.

А поза грою?

Батьки і сім’я.

Чи завжди ви хотіли бути тренером?

Так. Свої першу команду я тренував, коли мені було 14! Це була дитяча команда початкової школи. Я завжди це любив. Завжди відчував, що буду займатись цим. Що це стане моїм життям. Та інколи я ненавиджу це. Інколи я ненавиджу цю роботу, бо через це ти втрачаєш своє життя. Якщо хочеш займатись цим, бути хорошим тренером, видатним тренером, то повинен принести в жертву своє життя. Ненавиджу це.

Що ви ненавидите найбільше?

Те, що мушу думати про футбол 18 годин на день.

(сміється) Але ж ви любите це.

(сміється) Це правда. Я люблю і ненавиджу це. Це й усе.

Чи правда, що гроші віддаляють гру від вболівальників, розлучають їх?

Думаю, так завжди було. Коли я був гравцем, ми заробляли більше, аніж більшість людей із нормальною зарплатнею.

Але ж зараз це геть інший рівень. Ваші гравці є мультимільйонерами.

Ось тому ми повинні сильно поважати наших фанатів, які витрачають свої гроші, щоб подивитись гру своєї команди вдома чи на виїзді. Так, грошей сьогодні у тренерів і гравців значно більше. Коли ви досягаєте найвищого рівня, це найменше стосується грошей як таких. Це важливо лише тому, що рівень зарплати показує значущість гравця чи тренера. Не думаю, що люди хочуть мати гроші лише для того, щоб їх витрачати. Це реакція на твою важливість у футболі.

Ви - релігійна людина?

Так, дуже. Люблю ходити на меси.

А як щодо політики?

Ні, я не слідкую за політикою надто.

Останнє запитання. Якщо б вам треба було розмістити 20 тренерів АПЛ за їхніми ігровими кар’єрами, в якому порядку вони б були?

(морщиться) Ні-ні, не хочу цього робити. Я повинен побачити їх в дії тиждень за тижнем.

Я поставив Рональда Кумана на вершину, тоді Марк Х’юз, а далі хтось із трійки Ви-Маурісіо Почеттіно-Франк Де Бур. О, і Шон Дайч. Він вб’є мене, якщо я його не поставлю десь тут.

Я не зроблю цього (сміється).

Готовий закластись, що ви зробите це пізніше зі своїм тренерським штабом!

Ні, мені варто сфокусуватись на грі із “Бернлі”. Завжди важлива наступна гра.

---

В цей момент асистент підійшов і сказав Конте, що він спізнюється на тренування і це загрожує йому штрафом. Він тисне руку, прощається і вибігає. Хвилинами пізніше я спостерігаю як він несамовито жестикулює перед гравцями, які зібрались півколом під дощем. Він виглядає зосередженим і щасливим.

Переклав Микола Решнюк

---

Фото: PA PHOTOS