Футбол заради задоволення. Божевільна історія Робіна Фрайдейя

"Я вдвічі молодший тебе, але прожив вдвічі більше"...

Середина сімдесятих. Один з матчів Істмійської футбольної ліги (об'єднує напів-професійні та любительські клуби Лондона та Південно-Східної Англії) ФК "Хейз" проводив вдесятьох. Поєдинок наближався до завершення, коли на горизонті, - розбурханий, зі скуйовдженим волоссям, з дурнуватою посмішкою на обличчі, - з'явився одинадцятий гравець. Він запізнився, бо традиційно для себе пиячив у пабі. Перехиляв чарку за чаркою, травив байки з місцевими завсідниками, пропустивши останні центи… Він навіть не намагався виправдатися перед тренером. "Ну його до біса", - подумав останній, наказавши вдягати пошарпані бутси. - "Десять хвилин до завершення матчу – йди грай". Він ледь тримався в вертикальному положенні, погано розрізняв партнерів і суперників, але ноги неслися вперед. Він любив футбол, тож готовий був грати в нього в будь-якому стані… Нарешті, зустрівся з м'ячем. Мозок не генерував раціональних ідей, але ноги досконало знали свою роботу й без вказівок "зверху". Сп'янілий, наче чіп, він завдав точного удару і приніс своїй команді перемогу. Глядачі на трибунах шаленіли.

Згодом, вже після його переходу до "Редінга", тренер Моріс Еванс скаже йому: "Взявши себе в руки, за кілька років зможеш піднятися до рівня збірної Англії". Відповідь, почута Евансом, приголомшила: "Я вдвічі молодший тебе, але прожив вдвічі більше".

Робін Фрайдей… Йому судилося стати легендою, провівши на професійному рівні лише чотири сезони. Легендою, спомини про яку вже майже півстоліття передаються з вуст в вуста. Його оспівали в піснях і возвеличили на сторінках книг, хоча його образ поза футбольним полем точно підпадав під визначення асоціальної особистості. Люмпен, маргінал, нижчий рівень пролетаріату – йому було байдуже. Єдине, що мало для нього значення – можливість максимально насолодитися життям. В наркотичному вирі чи в обіймах пишногрудої блондинки; на розпеченому сонцем пляжі чи на футбольному полі… Аби тільки жодна хвилина життя не була укутана нудьгою та марним, на його думку, заняттям.

Тому він і не став великим футболістом, хоча вражав рівнем таланту. За ним слідкували великі клуби на кшталт "Арсеналу" і "Лідса", але їхня історія взаємин з Фрайдейєм завершилась, не розпочавшись. Він всіх посилав під три чорти, бо належав лише самому собі. З раннього дитинства, з юних років…

Він народився в сім'ї простого водія, але увірвав собі таку кількість талантів, якої вистачило б на дюжину дітлахів. Поруч з тягою до акторства, він ряснів спортивними здібностями: бокс, крікет, теніс. Хоча найбільше приваблював футбол, яким професійно займався дідусь Робіна. Не дивно, що за короткий час процес відвідин футбольних матчів переріс у потребу чогось більшого – Фрайдей горів бажанням ганяти м'яча.

Фрайдей не протиставляв себе світові чи суспільству, але й не підпадав під вплив загальноприйнятих норм і правил...

Здоров'я дозволяло йому протягом одних вихідних "засвітитися" в кількох командах: збірна школи, збірна району, збірна пабу… Поволі Фрайдей чітко окреслив свою перевагу над сірою масою партнерів та суперників, що вже тоді, - в юності нашого героя, - зумовило інтерес до нього професійних клубів. Але контракту не пропонували, а Фрайдей сильно і не наполягав. Пововтузившись з м'ячем під час перегляду на тому чи іншому майданчику і почувши якусь шаблонну характеристику, просто розвертався і йшов… без сліз і жалкувань, без докорів сумління і бажання щось комусь довести. Брав м'яча і знову грав за улюблену дворову команду, що приносило йому явно більше втіхи, аніж думки про перспективи стати професійним гравцем.

Уже в 15 років він познайомився з наркотиками, а згодом загримів до буцегарні через крадіжку. І бути інакше не могло. Це не той випадок, коли футбол міг би врятувати і наставити на правильний шлях. Фрайдей не протиставляв себе світові чи суспільству, але й не підпадав під вплив загальноприйнятих норм і правил. Він просто жив. І цим притягував до себе оточуючих, заробляв симпатії і довіру.

Вийшовши з в'язниці, в 17 років одружився з темношкірою дівчиною, шокувавши тоді ще не пронизане толерантністю суспільство. Незабаром Максін (так звали першу з трьох дружин Робіна, проти якої, в силу її кольору шкіри, виступали й батьки Фрайдейя) подарувала чоловікові донечку, але поворотним моментом у житті гульвіси це не стало. Він і далі пиячив, зловживав наркотиками, спокійно лаявся в обличчя перехожим, а іноді просто зникав, "випливаючи" за деякий час у поліцейському відділку. Єдине, що змінилося в його існуванні – роль футболу. Не ставлення до гри (він завжди віддавався їй повністю), а роль гри у житті. Він прив'язався до команди "Уолтемстоу", пізніше перейшов до "Хейз", де отримував 30 фунтів за матч.

На зауваження тренера про забої, розтягнення і навіть тріщину в гомілкостопі відповідав "спокійно, босе, я зіграю"...

Паралельно він мусив працювати, влаштувавшись покрівельником. Одного разу, зірвавшись з підйомника, приземлився на стальний штир, проткнувши шлунок і легеню. "Дурниці" – відмахувався від істеричних зойків рідних та друзів, марячи лише одним: моментом якнайшвидшого повернення на поле. Рани гоїлись на ньому, наче на собаці. Вже за три місяці Робін ганяв м'яча в матчі проти "Редінга" в другому раунді Кубка Англії. "Хейз" поступився в переграванні з мінімальною різницею у рахунку, а тренера "роялістів" зачарувала гра Фрайдейя. "Він буйний, недисциплінований, йому начхати на правила. Він "мочитиме" не лише суперників, але й партнерів. Ви подивіться – сім червоних протягом трьох сезонів", - емоційно пояснював тренер "Хейза" особливості характеру свого підопічного колезі Чарлі Херлі. Однак останній твердо намірився отримати футболіста і домовився про трансфер за 750 фунтів.

Спершу Робін залишався у резерві, продовжив роботу покрівельником і паралельно грав за аматорський "Хейз". Коли ж на одному з тренувань резервної команди "Редінга" Фрайдей "вирубив" трьох партнерів, а в процесі відповіді на запитання тренера про рівень команди жонглював словом "гомики", Чарлі Херлі відразу згадав про застереження з боку наставника "Хейза". Але не засумнівався і вже незабаром Робін Фрайдей отримав професійний контракт… З наполовину меншим окладом, аніж оклад покрівельника.

Інцидент на тренуванні не був випадковістю чи якимось невластивим для Фрайдейя явищем. Він грав, не шкодуючи себе і суперників. Кістка в кістку, чоло в чоло… Йому заважали щитки, тому він бігав без них. На приступи астми реагував лише лихослів'ям, проте аж ніяк не проявом бажання зійти з поля. На зауваження тренера про забої, розтягнення і навіть тріщину в гомілкостопі відповідав "спокійно, босе, я зіграю".

В 135-и матчах за "Редінг" забив 53 голи, допомігши команді вперше за довгий час піднятися до Третього дивізіону. А за межами поля Фрайдей і далі залишався звичайнісіньким безумцем, спускаючи своє життя під відкіс. Його єство, наче губка, вбирало нові й нові захоплення. Але позитивних серед них не було: важкий рок, крадіжки, наркотичні галюцинації, сварки з партнерами і босами клубу, алогічні рішення щодо влаштування свого побутового життя… А паралельно – неймовірно видовищна гра у футбол.

Живий свідок гри Пеле та Круйфа назвав той гол найліпшим серед тих, що бачив у житті...

Одного разу він змусив схопитися за голову і аплодувати навіть арбітра зустрічі – відомого своєю нелюбов'ю до процесу святкування голів Клайва Томаса. Фрайдей, стоячи на лівому фланзі спиною до воріт, прийняв м'яча, що відскочив до нього, на груди і з лету пробив з напівоберта… Трибуни стадіону завмерли рівно на секунду, а потім, видихнувши, розсипались оваціями. Фрайдейю вдалося неймовірне – назавжди зайняти місце в літописі футболу, не будучи героєм великого екрану (в той час нижчі англійські дивізіони не були розпещені телекамерами). Згодом арбітр Клайв Томас, - живий свідок гри Пеле та Круйфа, - назвав той гол найліпшим серед тих, що бачив у житті.

"Редінг" піднявся на один щабель вище, але керівництво клубу, попри сподівання гравців, не поліпшило фінансових умов. Робін Фрайдей був розчарований цим нюансом, а його поведінка поза межами поля надокучила власникам клубу більше, аніж надокучають камені в нирках. Тому нагоду продати футболіста в "Кардіфф Сіті", - нехай і за скромних 30 тисяч фунтів, - розцінювали як подарунок долі. Попри п'янку футбольну закоханість в неоднозначного героя цілого міста.

Розлючений Робін, не вагаючись, пошкандибав до роздягальні… знайшов кімнату суперника і по-великому випорожнився в сумку з речами Лоуренсона...

Фрайдей залишив по собі вагомий слід в історії "Редінга" – вболівальники визнали його гравцем століття. Але в "Кардіффі" пішов ще далі – його визнали головним культовим героєм клубу, незважаючи на скромну статистику Робіна – 25 матчів, 7 голів в другому дивізіоні. Він приїхав до столиці Уельсу потягом без квитка, де відразу потрапив до рук поліції. Не допомогла цілком свідома спроби видати себе за охоронця вокзалу. Хоча це не було для Фрайдейя стресом – швидше, буденною річчю, після якої він спокійно вийшов на поле і забив два голи в дебютному поєдинку.

Він швидко проклав мости, а потім так само швидко зруйнував їх вщент. В одному з матчів за "Кардіфф Сіті", - 25-му за ліком для нашого героя, - Фрайдей був вилучений з поля за удар ногою по обличчю захисника "Брайтона" Марка Лоуренсона. Розлючений Робін, не вагаючись, пошкандибав до роздягальні… знайшов кімнату суперника і по-великому випорожнився в сумку з речами Лоуренсона. Опісля Фрайдей заявив, що втомився від всього цього, втомився постійно комусь підкорятися, виконувати чиїсь правила… І просто пішов. Свою футбольну спрагу він міг втамувати десь на пошарпаному дворовому майданчику, не обов'язково на стадіоні професійної команди.

Згодом він втретє одружився і розлучився, твердіше підсів на важкі наркотики, втратив фінансову стабільність і постійно вештався з кримінальними елементами. На початку 80-х знову загримів за грати за рекетирські рейди проти драг-дилерів. Відсидівши термін, не вгамувався, вимотавши організм до такої міри, що в 38 серце банально зупинилося… Так само різко, як різко Фрайдей діяв по життю. Раз – і безповоротно.

Післямова. В одному з нічних пабів Кардіффа, втративши відчуття плину часу, музикант Пол "Гігсі" МакГіган зі своїм товаришем журналістом Паоло Х'юіттом хиляли чарку за чаркою, даючи волю емоціям. Чоловіки вже добряче осточортіли місцевим забіякам, яких виводила з себе зухвала поведінка елегантно вбраних чужаків. Бійки за нерівного розподілу сил, здавалося б, уникнути було неможливо. Коли МакГіган вже змирився з долею, готуючись отримати попід ребра, на вуста випадково навернулася фраза про Робіна Фрайдейя. Всі навколо застили… "звідки, чорт забирай, тобі відоме це ім'я?", - крикнув хтось з компанії чоловіків з підкоченими для бійки рукавами. Так МакГіган з Хюіттом уникнули злої участі, а ті хлопці стали їхніми ревними товаришами.

Згодом, спираючись на власний досвід знайомства з Фрайдейєм, Пол МакГіган та Паоло Х'юітт видали книгу "The Greatest Footballer You Never Saw" – "Найвеличніший футболіст, якого ви ніколи не бачили".