Колись Ман Сіті був сміттям. Сезон-98/99 змінив долю клубу

Сьогодні Олександр Зінченко разом з "Манчестер Сіті" може стати чемпіоном Англії. Однак всього якихось два десятиліття тому клуб перебував за крок від прірви. Саме про цей час розповідає автор журналу Fourfourtwo Нік Мур, переклад статті якого наводить UA-Футбол.

Протягом всієї історії англійського футболу були численні Розсувні двері. Якби азербайджанський лайнсмен Тофік Бахрамов не зафіксував гол на ЧС-1 966? Що сталося би, якби Стюарт Пірс вдало виконав паненку повз Бодо Інглера на ЧС-90 в Італії? Що, якби Марк Робінс не забив гол у ворота "Ноттінгем Форест" в 90-му, а "Манчестер Юнайтед" звільнив Алекса Фергюсона?

Всі ці сценарії привели б до зовсім іншого спортивного світу, оскільки відкрили б непізнані ефекти метелика. Проте, мало які епізоди можуть мати більше значення для загальної історії, ніж гра на "Уемблі" 30 травня 1999 року.

На 94-й хвилині, коли "Ман Сіті" поступався "Джіллінгему" 1:2 у фіналі плей-офф другого дивізіону, м'яч потрапив до Пола Дікова. Шотландець, прозваний його менеджером Джо Ройлом "Крокусом", вирвав для "городян" нічию, перевівши гру в овертайм і, надалі, серію пенальті. А там втомлені гравці "Джіллінгема" поступилися.

Але що, якби Діков промазав?

"У "Ман Сіті" був бардак, - згадує Ройл. - Я дійсно не знаю, що б сталося з клубом, якби ми не повернулися в Чемпіоншип відразу ж. Не впевнений, що був би ще один шанс на наступний рік".

Воротар Нікі Уівер, відбив два пенальті в післяматчевій серії, згоден з цим: "Хто знає, де б ми опинилися, якби у Дікі не було цього осяяння. Ти тільки подивися, що відбулося з "Лідсом". Безумовно, легше б не стало. "Сіті" був мильною оперою: кожна гра для наших суперників була фіналом Кубка ".

Іншими словами: якби не гол Дікова і сейв в серії пенальті Уівера, можливо, клуб потрапив би під адміністрацію. Але майже напевно не було б швидкого відродження, не було б шейха Мансура, не було б чемпіонського крику "АГУЕРОООО" і перемоги в АПЛ. Зараз "Сіті" фінансово найпотіжніший спортивний клуб, очолюваний найкращим менеджером і з деякими найзірковішими гравцями планети.

Тепер відкатуємо котушку назад, до квітня 1998 року, коли клуб був на абсолютному дні для себе.

У передостанньому матчі сезону-97/98 проти КПР на "Мейн Роуд" півзахисник Джеймі Поллок забив один з найжахливіших автоголів всіх часів (парашут над своїм голкіпером). Матч завершився 2:2, і цього вистачило, щоб "Рейджерс" фінішували вище "городян", відправивши "Сіті" до другого дивізіону (третій рівень англійських ліг).

Захисник Річард Еджілл пережив ці роки перебудови: "У нас було так багато менеджерів, і кожен ставив свою гру, привозив своїх гравців. Здається, коли призначили Джо Ройла, у нас на контракті було 54 футболіста. Коли ви можете поставити в старт тільки 11, не будуть всі 54 щасливими".

У Ройла, який зайняв цей пост на сезон-1997/98, було багато роботи: "Виживання тренерів тут рахувалося скоріше місяцями, ніж роками. Я пам'ятаю день дедлайну - я був в залі засідань з нашим головою, і ми витягали гравців в оренду звідусіль в рахунок звільненої зарплати. Нам потрібно було починати все спочатку ".

Серед тих, хто був змушений піти, виявилися Уве Рослер і кумир фанів Георгій Кінкладзе. Грузинський плеймейкер пішов, насміхаючись над Ройлом і стверджуючи, що якби його частіше ставили, то вильоту до другого дивізіону можна було б уникнути. Ройл відповів твердо: "Його прощальний удар був таким же, як і всі інші - безнадійно неточним. Я поставив його на три гри: в двох його взагалі не було видно, в третій він виглядав жахливо ".

Розмірковуючи зараз, Ройл менш різкий: "У Гео був дивовижний талант, але я пам'ятаю, як він стояв у багнюці на полі в Порт Вейл. З усього було видно, що йому це не подобалося. Він був нашим самим високооплачуваним гравцем, і йому довелося піти. Третій дивізіон був однозначно не для нього ".

"Іноземець, якому не подобався дощовий вечір у Стоку", Кінкладзе, склав речі і вирушив в "Аякс". А Ройл зібрав команду, повну робочих конячок, які, на його думку, могли б виконувати роботу на цьому рівні.

Стартовий матч показав, що він мав рацію. Більше 30 тисяч уболівальників зібралися на "Мейн Роуд" - найвища відвідуваність в лізі за 20 років - щоб побачити, як "Сіті" розбиває "Блекпул" 3:0. Молодий голкіпер Уівер виглядав майбутньою зіркою.

"Ройл прибрав зайве і, на щастя, побачив щось в мені, - згадує Уівер. - Мені було всього 19, тому в другому дивізіоні я себе відчував комфортно. Настрій в роздягальні було поганим, коли ми вилетіли, але в той сезон все налагодилося - гарне поєднання молодості і досвіду ".

Однак незабаром "Сіті" почав барахлити. Нічия з "Рексхем", "Нотс Каунті" (який кількома днями раніше був обіграний в Кубку ліги 7:1), "Честерфілдом", "Нортхемптоном", "Міллуолом", і "Бернлі" прийшли за поразкою 0:1 від "Престона" вдома.

"Нам потрібен був час заспокоїтися, - зізнається Ройл. - Кожного разу, коли ти вилітаєш, трапляється "похмілля". Потрібно пройти через це розчарування. Ми були не такими вже й поганими, але зібрали багато нічиїх. Ми також були помітною фігурою для всіх в лізі, що вражало. Команди часто привозили на "Мейн Роуд" більше вболівальників, ніж у них збиралося вдома. Фанати суперників насолоджувалися кожним моментом перебування в Манчестері. І тоді їх команда добре грала. Це було дивне явище".

Опустившись до Різдва на 12 місце, вболівальники були в розпачі. "Ми були настільки погані, що здавалося, нас чекає знову виліт, - каже фанат команди Крісті Макдональд. - Я пам'ятаю матч другого раунду Кубка Англії проти "Дарлінгтона" в п'ятницю ввечері. Відносини між уболівальниками і керівництвом ніколи не були гірше. Це були 90 хвилин образи Ройла і [тренера першої команди] Віллі Доначі. В кінці-кінців, Віллі написав статтю в Manchester Evening News, в якій стверджував, що "це нікому не йде на користь". Наша відповідь була простою: "Вали на ..й".

Через чотири дні після нічиєї з "Дарлінгтон" "Сіті" обіграв "Менсфілд" в матчі Кубка англійської ліги перед найнижчою за всю історію аудиторією на "Мейн Роуд" 3 007 глядачів. Команда навіть перестала розігріватися на стадіоні, готуючись до виходу на гру на сусідніх ігрових полях, щоб не пробиратися крізь ненависть своїх фанатів.

"Наше тренувальне поле було на Платт Лейн, хоча ми не завжди могли його використовувати, тому що воно знаходилося в суспільній власності, - згадує Ройл. - Одного разу мене боязко запитали, чи можемо ми десь ще потренуватися, бо наближався фінал Національної ліги. Ми навіть тренувалися в деяких місцевих школах. Ми це сприймали з посмішкою. Однак після поразки в Йорку зрозуміли, що це було дно".

Після поразки в Йорку 1:2, коли від зони вильоту відділяло 11 очок, все, нарешті, почало змінюватися. Переломною стала гра проти лідера, "Сток Сіті". До перерви "городяни" програвали 0:1, проте в другому таймі забили двічі, здобувши перемогу. Після цього "Сіті" видав безпрограшну серію з 11 матчів.

"Ми знайшли правильне поєднання, - говорить Ройл. - Нові гравці і досвідчені футболісти додавали, і ми стали однією з кращих команд дивізіону. Приблизно в той час я придумав фразу "City-itis": коли ти думаєш, що речі не можуть бути гіршими, вони відбуваються. Коли ти думаєш, що краще теж бути не може, це теж відбувається".

"Сіті" обіграв "Йорк" з рахунком 4:0 в останній грі сезону, завоювавши третє місце і забронювавши півфінал плей-офф проти "Вігана". Знову зіграла свою роль Леді Удача: вийшло вистояти в гостьовому матчі (1:1), а вдома Гоатер забив рукою. "City-itis" досяг піку, коли команда завоювала путівку в фінал плей-офф на "Уемблі", де треба було зіграти проти "Джіллінгема".

Через чотири дні після того, як "Юнайтед" пережив момент "кривавого пекла" в Барселоні [переможний фінал ЛЧ проти "Баварії"], "Сіті" взяв участь в тому, що до цих пір вважається однією з найбільших англійських драм плей-офф.

На 81 хвилині Карл Асаба і п'ять хвилин по тому Роб Тейлор, здавалося, виграли матч для "Джіллінгема". Перед "Сіті" була перспектива на другий сезон залишитися в третій по статусу лізі, а разом з цим, можливо, ховалися і справжні неприємності. "Я повернувся до Віллі Доначі і сказав:" Схоже, ми будемо в "Сканторпі" в наступному році. Якщо наступний рік буде ", - говорить Ройл.

Фанати також бачили, як оптимізм перетворювався в агонію, яку навіть не перервав гол Кевіна Хорлока на 90-й хвилині.

Четвертий арбітр показав, що до основного часу додано п'ять хвилин, під час яких Діков зірвав джек-пот.

А далі - серія пенальті. "Я пам'ятаю, як запитав у лайнсмена: "Якщо я відбиваю останній удар, то це все?", - зізнається воротар Уівер, який на післяматчеву прес-конференцію прийде з банкою пива. - Він сказав, що так. Я перепитав: "Ви впевнені?".

Інше вже історія. "Сіті" рік потому вийшов до Прем'єр-ліги, потім вилетів і повторно повернувся до АПЛ, де залишається до досягнення свого нинішнього зеніту.

"Вважаю, ми зіграли свою роль в тому, щоб "Ман Сіті" виявився там, де він знаходиться сьогодні, - говорить Уівер. - Це було на початку моєї кар'єри, і я не дуже розумів, наскільки великий той день. Але кожен раз, коли я їду в Манчестер, це все, про що всі хочуть поговорити. Мій светр з "Уемблі" знаходиться у мами з татом в будинку над драбиною. Коли я там, то згадую про цей матч".

Переклад та адаптація - Олександр Риженко та Артур Кисляченко