Сльози, що допомогли знову закохатися у гру. Момент Пола Гаскойна на ЧС-1990

Пол Гаскойн володів неймовірним талантом. А ще, без перебільшення, дурнуватим характером, який із запасом випереджав цей самий талант - частково саме тому півзахисник так і не відгукнувся на запрошення сера Алекса Ферґюсона. Газза міг піднятися на недосяжний карʼєрний щабель, проте поступово розчинився у скандалах та випивці - багато хто досі скрушно хитає головою, згадуючи його потенціал, та благоговійно додає: "Ото був майстер". "Але", "але", "але".

Не будемо лукавити - у Пола регулярно траплялися проблиски магії, моменти, що змушували аплодувати стоячи. Але навіть не вони одразу виринають у вболівальницькій памʼяті - так часто жовта преса смакувала безрозсудні витівки футболіста. Що точно не прогавили ЗМІ та водночас цим увіковічнили Гаскойна, то це його сльози - ту саму мить, яка зняла личину брутала та зблизила його з простими людьми.

***

Боббі Робсон обожнював Газзу - усвідомлював, що хлопець здатний на велич. У двадцять два Пол мав за плечима статус висхідної зірки, кількома роками раніше був названий найкращим молодим гравцем за версією FA та потрапив до символічної збірної ліги. Словом, життя прекрасне.

Втім, тренер "трьох левів" наполягав - необхідно підтвердити клас. Після того, як Англія провалилася на Євро-1988 (0 очок та 2 забиті голи), журналісти пильнували за кожним кроком Робсона та благали чиновників, щоб ті не жартували з вогнем та оголосили про звільнення. А скільки було галасу під час кваліфікації ЧС - по-перше, команда програла лідируючу сходинку Швеції, по-друге, ризикувала втратити й друге місце, якби мʼяч, адресований поляками, влучив не у каркас воріт, а залетів у сітку.

"Боббі Робсон сказав: "Слухай, я використаю тебе проти Чехословаччини і якщо ти зіграєш добре, то потрапиш на чемпіонат світу. Я забив один та допоміг у трьох, тож знав, що їду", - пізніше хвалився Гаскойн.

У відборі британець засмутив Албанію, активно залучався до контрольних зустрічей, однак саме "товарняк" з Чехословаччиною став переломним. "Мене не хвилювало, проти кого я грав. Я знав, що я непоганий, а гравці, що мене оточували… Боже, наша команда: Террі Бутчер, Пітер Шилтон, Стюарт Пірс, Марк Райт, Джон Барнс, Пітер Бердслі, Кріс Воддл, я, Лінекер… Це були хвилюючі часи. Ми були впевнені. Ми всі дивилися першу гру на ЧС і Аргентина була побита Камеруном з рахунком 1:0. Ми подумали: "Вау, та у нас тут хороший шанс".

На полях Італії Газза набирав оберти крок за кроком. Робсон наділив підопічного повною свободою дій і той порадував креативністю проти фізично сильної та тому незручної Ірландії (1:1), Нідерландів (0:0) та Єгипту (1:0). З останніми Пол оформив асист (відреагував Марк Райт), ще одну передачу віддав у боротьбі з Бельгією (1:0) - у цьому випадку постарався Девід Платт. Цілком ймовірно, що та жовта картка, продемонстрована виконавцю арбітром Петером Міккельсеном на 87 хвилині, залишилася б непоміченою, але хто ж знав, що саме вона "вилізе боком" у матчі з ФРН?

Та хіба такий персонаж, як Гаскойн, міг щось передбачити? Десь у глибині юнак розумів рівень відповідальності, але не змінював собі - вештався італійськими забігайлівками та так "зіпсував" Браяна Робсона, що став винуватцем травми останнього. Футболісти разом шаленіли - капітан "Манчестер Юнайтед" підняв ліжко, на якому стрибав Газза, не втримав його та таким чином серйозно пошкодив великий палець ноги. Лікар розвів руками - діла не буде; найсмішніше, що тодішня офіційна версія англійців вказала на розрив ахіллового сухожилля.

Бешкетування продовжилося й у грі - у чвертьфіналі Пол збив Роже Мілла та "привіз" пенальті на користь Камеруна. Нічого-нічого - потім він й сам став співавтором двох одинадцятиметрових, які реалізував Гарі Лінекер та відповідно забезпечив вихід до 1/2-ї.

Емоційна вибуховість, дика жага до перемоги, відсутність кордонів - півзахиснику не так давно "гримнуло" двадцять три, та він все ще був підлітком, від якого віяло нестримним максималізмом. Не дивно, що з німцями відбулася його особиста трагедія, яка набула національного масштабу. Що цікаво, на початку зустрічі легендарний Джон Мотсон, коментатор поєдинку ФРН - Англія, зробив особливий акцент на "гірчичнику" Пола - грубо фолити не можна, бо тоді - все, мимо можливого фіналу. Ех.

До 99 хвилини Гаскойн виглядав бездоганно - чимало створював, йшов у відбір та не боявся стріляти здалеку. Гадаємо, не варто пояснювати принциповість суперництва між Англією та Німеччиною, та навіть у такій битві Газза помітно виділявся. Взаємодія з Лінекером, Платтом, Воддлом, який із 40 метрів поцілив у поперечину - просто "вау".

"Три леви" не знітилися після того, як ФРН отямилася від стартового штурму, поступово перехопила ініціативу та відкрила рахунок (прикрий рикошет дезорієнтував Пітера Шилтона) - все одно безупинно штурмували володіння Бодо Іллгнера. Зрештою, на 81 хвилині Лінекер скористався колективною помилкою оборони "манншафт" та вдарив у протилежний від голкіпера кут - таке, ясна річ, не береться.

А далі… Гаскойн пронісся між двома гравцями Німеччини, дещо відпустив мʼяч, не розрахував швидкість та з двох ніг врізався у Томаса Бертольда. Бразильський рефері Жозе Роберто Райт довго не думав.

"Я отримав мʼяч у центральному колі та просунувся вперед. Потім, коли Маттеус намагався його відібрати, я проштовхнув мʼяч - довелося потягнутися, аж тут вигулькнув Томас Бертольд. Я виклався на 110 відсотків. Це був півфінал чемпіонату світу і я не хотів віддавати супернику нічого просто так.

Я до цього часу переконаний, що його не торкався, але він упав, котячись, наче в агонії. Я присів, щоб переконатися, що з ним усе гаразд та навіть не думав, що біда має бути зі мною. А потім усе перетворилося на сповільнену зйомку.

Я випрямився та повернувся до судді. Він поліз у кишені. Раптом я нічого не чую. Світ просто зупиняється, але не для хлопця у чорному. Ось вона, картка, піднята над моєю головою. Я дивився на натовп, дивився на Лінекера та не міг стриматися. У момент я просто хотів, щоб мене залишили на самоті. Я не хотів ні з ким говорити і нікого бачити. Моя нижня губа була як вертолітний майданчик. Я був спустошений", - поділився Газза.

Жозе Роберто Райт, на секунду, визнаний найкращим арбітром світу у 1990-му, мав власну думку: "Послухайте, хлопець підхопив суперника ззаду і навіть зараз його могли б вилучити. Це не моя справа, що у Гаскойна вже була жовта картка - моя робота полягала у застосуванні правил гри. Він намагався сперечатися зі мною та вибачатися, але я сказав йому англійською, що це підлягає штрафу".

Наголосимо, що англійці загалом погодилися з помилкою Пола - ось що написав авторитетний The Guardian: "Гаскойн набігає на мʼячі у центрі поля, а потім із типовим наївним ентузіазмом кидається на Бертольда. Це явний фол, Гаскойн, усвідомлюючи наслідки, підняв обидві руки на знак вибачення, наче дитина. "Я обіцяю, але, будь ласка, не карайте мене цього разу". Він негайно йде вибачатися перед Бертольдом. Йому це вдалося на десять секунд, а потім із хічкоківською раптовістю зʼявляється картка".

Сльози лилися рікою. Боббі Робсон: "У мене тоді серце в пʼяти пішло. Адже я зрозумів: для Гаскойна це був кінець - у фіналі він не зіграє. Це була справжня трагедія: для нього, для мене, для команди, для країни та для всього футболу. Він провів відмінний турнір, а в тому матчі був чудовий. Чим важливішою була гра, тим краще він грав.

Я бачив, як змінилося його обличчя: від агресивності до усвідомлення, що він припустився помилки і тепер знав, що поза фіналом. Сльози почали навертатися на його очі. Гарі Лінекер був дуже розумним, він відразу це помітив та підібрався до мене якомога ближче: "Стежте за Газзою. Слідкуйте за ним". Він подумав, що Пол може збожеволіти. І я це розумів".

Тренер вирішив не ризикувати та "зняв" Гаскойна - майоріла серія пенальті й він міг підвести. Іронія долі полягає в тому, що британці "впоралися" й без півзахисника - якщо німці показали стовідсоткову точність, то Пірс та Воддл - ні. Мрія "трьох левів" вкотре розлетілася на друзки.

Треба підкреслити, що англійське комʼюніті досить поблажливо сприйняло поразку: єдиним, до кого виникли питання, виявився Пітер Шилтон (зокрема, Пірс накричав на воротаря у роздягальні та дорікнув, що той був не надто азартним). Що стосується Пола, то він отримав цілковиту підтримку - мільйони людей не стояли осторонь та розділили біль.

Жозе Роберто Райт пригадав: "Я не бачив, щоб Гаскойн плакав чи ще щось таке. Лише пізніше я ознайомився з кадрами і помітив, настільки він засмучений. Багато років потому я дізнався, що сльози Гаскойна стали переломним моментом в англійському футболі, який допоміг людям знову закохатися у гру".

Щоправда, не всі зрозуміли вчинок Гаскойна - наприклад, Дітмар Гаманн порівняв його із Міхаелем Баллаком, який також знав, що пропускає фінал ЧС-2002, проте не випав із виру подій та своїм пострілом вибив Південну Корею.

"Якби Гаскойн був німцем, то сьогодні би вважався персоною нон грата. Після картки він розклеївся. Гра все ще була рівною, роботу потрібно було робити, а він думав сам про себе. Коли гра дійшла до серії пенальті, Гаскойн мав виконати пенальті. Він вирішив, що не в розумі, щоб зважитися. Це не мало нічого спільного з його обовʼязком перед командою. Якби Гаскойн був німцем, його поведінка викликала б національний скандал та про гравця забули б назавжди. Якби можна було стерти його імʼя з командного листа, то це було б зроблено".

У тому ж таки 2002-му Газза дав інтервʼю та розкритикував Бертольда у властивій йому манері: "Він був дурнем. Це високий чоловік із ротом, як у риби. Я памʼятаю всі деталі його обличчя. Він був шахраєм. Коли я зробив підкат, то пропустив його та мʼяч. Він пірнув, як це роблять німці".

Якби там не було, але публіка щиро обожнювала півзахисника. Час довів, що поведінка Гаскойна не була спровокована юнацькою роздратованістю, а стала результатом однієї великої психологічної тріщини.

"Більше я так і не зіграв на чемпіонаті світу. Це був найкращий час у моєму житті і я не хотів, щоб він закінчувався. Я дійсно вірив, що ми виграємо той Мундіаль. Важко згадувати таке, адже одразу думаєш: "Оце були часи". Прямо сьогодні Газза святкує 56 й шкода, що минуле не повернеш.