Фоменко: Я виконав завдання керівництва ФФУ, тепер очікую, що воно вирішить

Головний тренер національної збірної України Михайло Фоменко розповів про матч-відповідь плей-офф до Євро-2016 зі збірною Словенії, силу української команди та ситуацію з подовженням свого контракту.

— Михайле Івановичу, на післяматчевій прес-конференції в Мариборі Ви сказали, що "всі емоції залишені на полі". Що відчуваєте сьогодні, за кілька днів опісля зустрічі?

— Відтоді нічого й не змінилося: емоції справді пішли увечері вівторка й відтоді не повернулись. Ось така я людина… Фактично все, що є, — відчуття задоволення від успішно виконаного завдання. Не більше, хоча й не менше.

— Дивлячись на Вас одразу по завершенні матчу, коли ви без радості на обличчі спокійно йшли полем, згадав кадр із липня 1990 року: Італія, завершення фіналу мундіалю, переможці-німці радіють, наче божевільні, а їхній наставник Беккенбауер замислено ходить газоном, заклавши руки за спину…

— Я також пам’ятаю цей епізод. У мене все трохи прагматичніше вийшло: на стадіоні в Мариборі лавки, де ми сиділи, розміщені навпроти роздягалень, отже, в мене просто не було виходу, якщо я хотів туди добратися… Знову-таки: всі відчуття забрала гра — надзвичайно непроста. Після неї нічого не залишилося.

— До слова: за 46 років тренерської кар’єри у Вас був матч, де суперник діяв настільки брутально й агресивно, як словенці 17 числа?

— Можу їх зрозуміти, повірте: надто багато стояло на кону — вихід у фінал Євро. У них було величезне бажання, інша справа, що бажання, навіть якщо воно величезне, треба спрямовувати в рамки правил. Готуючи хлопців до поєдинку, казали їм: у Мариборі після Львова футболу не буде — буде бійня. Попереджали: треба готуватися до постійних бійок і провокацій, провокацій і бійок. Вийшло ще жорсткіше, ніж очікували. Тому дехто з футболістів розгубився, а ми змушені були щоразу кричати, застерігаючи не піддаватися на підлості й не відповідати на них. Іще розтовкмачували: суперник сильний стандартами, отже, правила порушуємо якомога рідше, біля свого штрафного намагаємося взагалі не робити цього, тим паче — не заробляємо необов’язкові штрафні! На жаль, виходило не в усіх і не зав­жди… Хоча, загалом, не мені словенців судити. Вони навіть заслуговують на повагу, бо програли нам справді в боротьбі, в якій поклали все, що могли.

— Погоджуєтесь із тезою, що сьогоднішній формат збірної сильніший, ніж дворічної давнини? Можете порівняти стан підопічних зразка листопада 2013-го з теперішнім, де грають майже ті самі люди?

— Можу. Нинішня команда однозначно сильніша! Насамперед через досвід: згадайте, що ми із хлопцями пережили за цей час, що вони мали у своїх клубах — і в "Шахтарі" з усіма проблемами, й у "Дніпрі" з виходом у фінал єврокубка, й у відродженому "Динамо", зрештою, в "Зорі", яка постійно прогресує. Досвід — така штука, котра не минає безслідно.

— Я більше мав на увазі прогрес деяких виконавців, передусім — "крил" півзахисту, двох козирів України.

— Коноплянка та Ярмоленко справді прогресують. Але цей процес триває, вони ж не завершили кар’єру! І пам’ятайте: їм із часом складніше грати: два роки тому вони були зірками лише вдома, а на європейському рівні вважалися просто перспективними, тепер інакше, до них готуються, як до основної ударної сили суперника.

— Павелко повідомив, що питання Вашого контракту вирішиться аж у грудні.

— У мене аналогічна інформація. Якщо хочете коментар, скажу так: "сіє" від мене не залежить, тому я просто чекаю.

— А наскільки шляхетно те, що ФФУ зволікає перепідписувати угоду з людиною, котра досягла поставленої мети?

— Так поки ж немає чого коментувати! Факт, на який натякаєте, ще не стався. Ось якщо станеться, якщо зі мною не продовжать контракт, тоді про це й поговоримо! Доживемо до грудня.

— Статистика ж свідчить, що Ви — один із найуспішніших наставників за історію головної команди держави, оскільки під Вашим керівництвом вона вигравала в п’ять разів частіше, ніж поступалася.

— Якщо Всевишній дозволить, спробую покращити статистику. А поки повторюю: я виконав завдання керівництва, тепер очікую, що воно вирішить.