Шлях до Парижу. День перший. Три країни і матч-відкриття над Північним морем

«Пайєхали!» - обставини склалися так, що влучнішого заголовку, ніж його видумав у звіті до стартового поєдинку Євро-2016 Франція – Румунія колега Володимир Миленко, годі й шукати. Власне, перше, що зробив, увійшовши до номера готелю «Ibis budget» у бельгійському Шарлеруа, то увімкнув телевізор, а не знайшовши там трансляції у запису, прочитав репортаж на нашому сайті. Рахунок на той момент вже знав. Спершу з реакції француза, який в аеропорту спілкувався по телефону з другом, зрозумів, хто виграв. В фойє ж готелю у ту мить, коли підійшов до рецепції, саме тривав «третій тайм». Троє статних бельгійців обставилися банками з пивом і дивилися телешоу на кшталт того, яке розпочалося на нашому «Футболі». Ось лишень наступниці Блохіна у тому ефірі на одному з бельгійських телеканалів бракувало. Але нехай. Цікавив рахунок і задобрені пивом вболівальники мені його сказали.

Виходить, що знаходжуся до Євро-2016 ближче решти своїх колег, а першого поєдинку досі не бачив. Не дивно, бо той день 10 червня став унікальним. У тому розумінні, що прокинувся, поснідав і навіть трохи попрацював в одній країні, прилетів і погуляв впродовж двох годин під дощем в іншій, а майже опівночі через Північне море прилетів у третю. Бувало різне, але такий досвід здобуваю вперше.

Виліт до Риги, звідки в країни Євросоюзу летіти дешевше, був призначений о 14:45 за Києвом. Звичайно, розраховував побачити в аеропорту «Бориспіль» когось знайомого, але не думав, що настільки. Точніше, спершу на очі трапився відомий черкаський бізнесмен Віктор Єрмолов. Згадав, як записував з ним 13 років тому інтерв’ю, коли той був президентом волейбольної команди «Круг», Але мова не про нього. Пан Єрмолов вже, мабуть, не пам’ятає хто я і як мене звуть.

Незадовго до посадки на рейс зустрів майже рідну душу – досвідченого львівського вболівальника Олега Солдатенка. Того, що впродовж багатьох років був співорганізатором фанатського фестивалю «Єврофан». Звичайно, Олег теж прямує до Франції. Тільки через Варшаву, а не через Ригу. На Євро він працюватиме в українському фан-посольстві, яке має відкрити свої двері якраз завтра. До Франції Солдат везе півсотні авторських синьо-жовтих окулярів. Каже, що роздарує їх друзям. Виходить, першого презента Олег зробив ще до вильоту з України.

Цікаво, що ледь літак, який прямував до латвійської столиці, відірвався від української землі, пілот по мікрофону повідомив, що в Ризі сонячна погода, 25 градусів тепла. Яким же було здивування усіх пасажирів, коли після приземлення стюардеса повідомила, що в місті «трохи», до +15, похолодало і дощить.

Балтійське море з літака

Мав на прогулянку Ригою, в яку приїхав уперше, близько двох годин. Благо, маршрутки вартість 2 євро ходять з аеропорту і до нього кожних 12 хвилин. А отже час на екскурсію був. Прогулюючись вуличками старого міста, зауважив, що атмосферою Євро столиця Латвії не живе взагалі. Жодного логотипу, жодної випадкової розмови, жодної футбольної трансляції на телеекранах у пабах. Але тоді то вже не дивувало. Під час проходження паспортного контролю молодий латвійський митник запитав, з якою метою вирушив у країни Євросоюзу. Сказав, що журналіст, буду висвітлювати чемпіонат Європи у Франції. «Який чемпіонат Європи?» - здивовано питає той. «З футболу» - не менш здивовано відповідаю.

Дощова Рига

Зрештою, з поведінки пересічних латвійців взагалі важко зрозуміти, про що вони думають. Спокійні, розмірені, небалакучі, вони нікуди не квапляться. Зате розмаїття у цю благодать вносять російські туристи. Їх у Ризі безліч. Розмову одної такої компанії підслухав у салоні маршрутки, яка прямувала в аеропорт. Фраза дня від жіночки років 50-ти: «Ріга пастроєна на спінах русскіх богатирєй». Трохи згодом ці ж товариші розглянули й герба на моєму плечі. «Карпати» - ето Львов?» - чую перешіптування.

Ризькі принади

«Україну» в Латвії зустрічав лише двічі. В обидвох випадках то були реклами концертів під брендом «Izgatavots UKRAINA». З цікавістю дізнався, що назва «Вечірній квартал», виявляється, перекладається на українську. Нехай і не в Україні, але тим не менш.

Між тим, чимало росіян їхали і в Бельгію, на тому ж літаку, який відбув з Риги саме тоді, коли в Сен-Дені почався матч між французами і румунами, приземлився в передмісті Брюсселя Шарлеруа. Вели вони себе, до їх честі, цілком адекватно. Але досить. Занадто «братам нашим меншим» багато уваги.

По-справжньому в Латвії шанують бобслей. Навіть змагального боба в аеропорту виставили

По прильоту до Шарлеруа хотів після цього виснажливого в усіх розуміннях дня якомога швидше добратися до готелю. Судячи з карти, тимчасове житло знаходиться майже поруч з аеропортом. Однак то лише на перший погляд. Вздовж аеропорту Шарлеруа на сотні метрів розтягуються кількаповерхові автостоянки. Вони огороджені з усіх боків. Вийти звідти пішки виявилося завданням нелегким. Покрутившись із сумками кілька разів, уже зневірився і підійшов до таксистів. Та несподівано один з них питає: «Вам йти чи їхати?» «Хотів би пройтися» - кажу, хоча сили немає. І тоді таксист пояснив мені у деталях, куди треба прямувати, що огинати і де знаходиться той «Ібіс». До аеропорту він справді близько. Тільки ось гак доводиться робити такий, що пішки доводиться перти 25 хвилин. Ось вам і зворотній бік ідеальних автошляхів.

А по телебаченню щось футбольне таки знайшов. Французький телеканал «ееh» організував до Євро телешоу і назвав його «Панєнка». Так-так, на честь того самого чеха, який забив у фіналі чемпіонату Євро-1976 пенальті «черпаком». Логотип красномовний – футбольні ворота і прізвище поперек. Наговорившись досхочу про збірну Франції, завершили програму її автори власне Панєнкою. Спершу було інтерв’ю з Антоніном, а потім – згадки про тих, хто такі пенальті бив іще. Ні, нашого Мілевського не згадали. Розповіли про Пірло, який у післяматчевій серії чотири роки тому в Києві переграв «панєнкою» англійця Джо Гарта. Але відразу після того вся студія реготала, коли на екрані з’явилася інша «пірлівська» «панєнка». Та, яку, не напружуючись, взяв у руки воротар «Барселони» Пінто. Потім діапазон розширили уругвайцем Саебастьяном Абреу. У нього теж були «панєнки» вдалі, а були – не дуже.

Іншими словами, вершини досконалості, не бажаючи шукати щось нове й оригінальне і відбираючи на кастингу нову Ірішу Блохіну, досягли лише у нас.

Пора спати. Завтра Євро стане ще ближчим.